Завідуючий лабораторією
спеціальних харчових продуктів
та епідеміології харчування Інституту гігієни
та медичної екології ім. О. М. Марзеєва НАМН України
Віталій КОРЗУН
Останні кілька років нас буквально атакує реклама препаратів, які мають «побороти» проблему йододефіциту. Таке враження, що цей діагноз заочно поставили всім українцям від малого до старого. Тому всі ми зобов’язані купувати і споживати йодовану сіль або біологічно активні добавки. Інакше ніяк. Щоб розібратись, чи справді всіх нас гуртом потрібно лікувати, кореспондент «Урядового кур’єра» поспілкувався із завідуючим лабораторією спеціальних харчових продуктів та епідеміології харчування Інституту гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзеєва НАМН України Віталієм Корзуном. Також експерт висловився щодо того, чи можна заочно ставити однаковий діагноз усім українцям, чи, можливо, варто в кожному окремому випадку давати конкретні рекомендації.
Індивідуальне розв’язання проблеми
— Віталію Наумовичу, чи справді нам усім аж так не вистачає йоду?
— Проблема йоду сьогодні у всьому світі підіймається «на щит» і це робиться недаремно. І в Україні поряд із забезпеченими йодом областями (Одеська, Херсонська, Миколаївська та ін.) на заході та півночі країни у харчових продуктах та воді вміст йоду не забезпечує добову потребу, тому необхідно штучно добавляти йод. Одним із методів ліквідації його дефіциту є вживання йодованої солі. Цей метод економічний, дешевий, простий, може охопити велику територію. Тому і пропонують деякі вчені та функціонери «тотальну йодизацію». Тобто всю сіль, яку споживає населення та харчова промисловість, необхідно йодувати.
На нашу думку, по-перше, потрібно чітко з’ясувати, наскільки забезпечене йодом населення різних регіонів України.
Того, що зроблено в цій царині попередніми роками, недостатньо, аби беззаперечно вводити використання лише йодованої солі для населення всієї України. По-друге, не варто у всіх областях реалізовувати сіль з високою концентрацією йоду (40 мг/кг солі). Крім того, для нормальної функції щитоподібної залози потрібно забезпечити організм, ще й іншими речовинами — білком, селеном, залізом, міддю, кобальтом тощо.
Передозування йоду веде до виникнення захворювань, спричинених його надлишком. Варто розуміти, якщо нестачу йоду і його наслідки можна вилікувати, то з надлишком значно складніше. Звісно, якщо не йдеться про запущену форму хвороби. Той же зоб розвивається як у випадку нестачі, так і при надлишку йоду. В першому випадку його не вистачає, в другому — надто багато, тому організм перестає сприймати.
— Проте деякі експерти й радять вживати йодовану сіль усім…
— У нас гіперболізм — якщо вживати, то всім і багато. Наведу один приклад. У післявоєнні роки була нестача їжі як такої, тоді в тих регіонах України, де мало йоду в ∂рунті та воді, людям давали йодовану сіль. Проте яку? А ту, яка йодована йодистим калієм, 25 мг/кг солі. Крім того, людям пропонували побільше їсти тюльки, салаки, кільки, оселедців. Тобто продуктів, у яких міститься йод. Зараз пропонується вживати сіль, йодовану йодатом калію (40 мг/кг), це при тому, що у важкі післявоєнні роки ми задовольнялись 25 мг/кг, а сьогодні чомусь потрібно вдвічі більше. Крім того, неможливо досягти рівномірного розподілу цієї сполуки в солі. Тому можливий ризик потрапляння в організм високої концентрації йоду в солі.
— Тобто ви не радите споживати йодовану сіль?
— З нашої точки зору, повторюсь, варто чітко визначити регіони, де потрібно давати йодовану сіль, а де навпаки — заборонити її продавати. Досвід наших сусідів білорусів, які використовують уже понад 10 років лише йодовану сіль, показує, що тепер у них дещо знизилась захворюваність на зоб, але майже в 4 рази збільшилась кількість гіпертиреозів.
— Чи можна отруїтись їжею, в якій дуже багато йоду?
— Вживаючи харчові продукти, які містять органічний йод, людина не ризикує. Навіть з’ївши багато йодовмісних продуктів (морської риби, ікри, криля чи продуктів із водоростей) передозування йодом не буде. Саме тому в магазинах біля салату з морськими водоростями чи іншими морепродуктами немає таблички, яка б застерігала, що його потрібно вживати певну кількість. До речі, добова норма йоду міститься в 10 грамах салату з морських водоростей. Проте, наприклад, японці протягом року з’їдають 11 кілограмів (якщо перевести на суху речовину) ламінарії, але на гіпертиреоз там майже не хворіють. А все тому, що вони їдять органічний йод. Загалом, людина звикла до органічного йоду з дитинства. Він потрапляє в наш організм з молоком матері, м’ясом, яйцями, рибою, молоком корови, кози. Всі продукти тваринного походження містять органічний йод.
Народні методи повертаються
— А чи є в Україні регіони, де цього хімічного елементу в грунті, а відповідно і в продуктах, навіть більше, ніж потрібно?
— Так, минулого року я був в Одеській області і з’ясував, що у місцевій воді норма йоду більша в 10 разів. Тому в цьому регіоні бажано взагалі заборонити продаж йодованої солі. Також варто врахувати, що не можна різко починати у великій кількості споживати йод, особливо якщо йдеться про неорганічний. Адже людина від такої різкої зміни може захворіти. Надлишок будь-якої речовини в організмі — це вже токсин. Різких стрибків не повинно бути. Я прибічник того, що якщо вже давати добавку йоду, то небагато і, повторюсь, краще їсти побільше звичайних йодовмісних продуктів. Хіба що інколи можна підсолити супчик йодованою сіллю.
— Як ви ставитесь до таких народних методів лікування йододефіциту, як, наприклад, ванночки із молодої горіхової шкаралупи чи перетинок?
— У горіхах, як і в насінні соняшнику, мікроелементів дещо більше, ніж в інших рослинних продуктах. Тому не варто нехтувати народними методами лікування. Також варто їсти журавлину. Вона лідер за вмістом йоду серед ягід. Корисним є і морс, компоти, настоянки із цієї ягоди. Ще одне достоїнство журавлини — напої із неї сприяють нормалізації тиску. Недаремно наші прадіди пили різноманітні настоянки.
Наприклад, німці майже не вживають чистих спиртних напоїв, а роблять наливки та настоянки. За нашого важкого екологічного та економічного становища ми радимо повернутись до тієї їжі, що вживали наші пращури. Прекрасним напоєм є узвар із груш чи інших сухофруктів.
— Чи правда, що узвари сприяють виведенню радіонуклідів із організму?
— Наведу один приклад. Раніше я працював у Центрі радіаційної медицини. Після аварії на ЧАЕС мене як фахівця запросили до Рокитнівського району Рівненської області, оскільки у дітей виявили високий вміст цезію. Найбільш кволих привозили до Києва, інших ми намагались лікувати на місці. І якось, перебуваючи там, я дізнався, що місцевий комбінат виготовляє узвар із груш дичок. Я домовився із керівництвом підприємства та школи, і дітям почали давати узвар. Так от, буквально через три місяці ми повторно зробили аналізи і з’ясувалось, що рівень цезію в організмі значно знизився. А все тому, що в узварі багато калію, а це антагоніст цезію. Тому цей нехитрий напій не просто корисний, а дуже корисний.
ДОСЬЄ «УК»
Віталій КОРЗУН. Народився на Житомирщині в 1937 році. Закінчив Київський медінститут, аспірантуру в Ленінградському НДІ радіаційної гігієни та в 1970 році захистив кандидатську дисертацію. Працював у Київському медінституті та в Інституті удосконалення лікарів. Після аварії на ЧАЕС 17 років очолював лабораторії у Науковому центрі радіаційної медицини. У 1995 році захистив докторську дисертацію. З 2003 року — завідуючий лабораторією Інституту гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзеєва.
Ірина ПОЛІЩУК,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+