Коли вся увага прикута до пандемії, карантинних обмежень та порятунку хворих на коронавірусну недугу, здається, що інших проблем зі здоров’ям не існує. І якщо планові операції заморозили на певний час, то й хвороби зачекають. Однак для багатьох категорій пацієнтів, які мають хронічні захворювання, вроджені вади розвитку недоступність медичної допомоги означає інвалідність або й смерть.
Задавнена недуга потребує високоспеціалізованого лікування, яке проводять у клініках НАМН, куди, як правило, привозять важкохворих. Як працюють інститути в умовах пандемії?
На загальних зборах медичної академії нещодавно обговорювали підсумки роботи науковців, медиків, визначалися із планами на майбутнє. Саме про це ми домовлялися поговорити з академіком Віталієм ЦИМБАЛЮКОМ, президентом Національної академії медичних наук України. Проте розмова почалася з теми, яка давно відійшла в тінь, хоч без перебільшення болить мільйонам наших краян.
— Останніми роками відбувалося так багато різних, зокрема й трагічних подій, що аварія на ЧАЕС, яка сталася 35 років тому, багатьом видається далекою історією, — розмірковує Віталій Іванович. — Національна академія медичних наук України готується до цієї дати. Плануємо на загальних зборах академії проаналізувати підсумки наукових досліджень, лікувальних програм, оцінити ті неймовірні зусилля, що їх докладали для мінімізації медичних наслідків аварії за цей період. Необхідно визначити стратегію подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на наступні роки.
За статистикою, в Україні майже 2 мільйони людей постраждали внаслідок Чорнобильської аварії. Серед них приблизно 210 тисяч — учасники ліквідації, які захищали країну, нас усіх від техногенної катастрофи. До числа потерпілих належать і понад 415 тисяч дітей, про здоров’я яких слід піклуватися.
— Фахівці яких інститутів найбільше працюють у цьому напрямі?
— Це така масштабна проблема, що нею займаються майже всі. Величезну роботу проводить Національний науковий центр радіаційної медицини, його фахівці займаються науковими проєктами, проводять діагностику, лікування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. На жаль, з роками їхнє здоров’я погіршується, і не лише через вік.
Після чорнобильської аварії зафіксовано значне зростання кількості онкологічних захворювань. Перша хвиля принесла рак щитоподібної залози, лейкемію та рак молочної залози. Це діагностували не лише у ліквідаторів, а й у переселенців, тих, хто жив на забруднених територіях.
Висновки наших науковців, медиків збігаються з тими даними, які публікують японські колеги. Їхній досвід переконує, що через 30 років настає період віддалених наслідків аварії. У медичному контексті це означає збільшення кількості хворих на рак органів травлення та ендокринних залоз, серцево-судинних патологій, недуг, які вражають серце, мозок.
Це потрібно враховувати і готуватися до того, щоб медичні заклади могли проводити своєчасну діагностику і надавати медичну допомогу, використовуючи новітні технології й методики. Зробити все, щоб урятувати людське життя.
На перших порах дуже складно було доводити, що те чи інше захворювання пов’язано саме з радіаційним забрудненням. Потрібно було не лише діагностувати, а й знайти такі методи лікування, які допоможуть врятувати здоров’я і життя тих, хто постраждав через вибух на ЧАЕС. Такого досвіду ніхто не мав. Кожне дослідження — це роки напруженої роботи сотень фахівців.
— Не лише в Україні, а й у світі, мабуть, ніхто не очікував, що радіація так жорстоко вдарить по дітях.
— Коли у нас почали фіксувати багато хворих на рак щитоподібної залози в дітей, міжнародні експерти не вірили, що це пов’язано з аварією на ЧАЕС. Посилалися на досвід Японії, де подібні захворювання з’явилися через багато років після атомного бомбардування.
Вважали, що радіація впливає на тканини щитоподібної залози, але не спричиняє онкохвороб. Так ставили під сумнів роботу українських науковців, медиків. Та кількість хворих збільшувалася мало не щодня. Згідно зі статистикою, в нашій країні прооперовано близько 11 тисяч дітей, які зазнали опромінення.
Дуже велику роботу в цьому напрямі проводить Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. Комісаренка. Його фахівці вперше у світі дали визначення того, як розвивається рак щитоподібної залози в дітей, запропонували методи діагностики та лікування. До цього вважали, що такої патології в дитячому віці не буває.
— Українським науковцям досить часто дорікають, що вони займаються якимись містечковими дослідженнями, ніхто про них у світі не знає. Чи все-таки знають?
— Інститут ім. В. Комісаренка бере участь у міжнародному проєкті «Дослідження раку та інших захворювань щитоподібної залози в Україні, спричинених Чорнобильською аварією», в межах якого проводять широкомасштабні епідеміологічні та клініко-морфологічні дослідження для виявлення різних форм патології цієї залози.
Наших науковців дуже цінують у Японії, там можуть оцінити те, що вони роблять, щоб зменшити медичні наслідки радіації. Коли сталася велика аварія на Фукусімі, наших фахівців запрошували в Японію, часто проводили консультації.
У різні роки було присуджено Меморіальну премію миру ім. доктора Нагаї «За вагомий внесок у вдосконалення медичної допомоги постраждалим від радіаційного впливу» директорові Інституту ендокринології академікові М. Троньку та професорові Т. Богдановій, директорові Національного наукового центру радіаційної медицини академіку АМН Д. Базиці. Димитрій Базика отримав відзнаку парламенту Японії за допомогу в ліквідації наслідків аварії на АЕС «Фукусіма-1».
Цього року сесія виконавчого комітету ВООЗ одностайно ухвалила рішення про те, що меморіальну премію Лі Чон-Вука присуджують нашому Національному науковому центру радіаційної медицини.
— У Південній Кореї, звідки родом доктор Лі Чон-Вук, дуже пишалися тим, що він був генеральним директором ВООЗ. Про нього казали, що він був «голосом за право кожної людини і дитини на профілактику та догляд за здоров’ям». Символічно, що так нагадують про чорнобильську тему.
— Це світове визнання наших науковців, медиків. Премію присуджують за видатний внесок у практику охорони здоров’я. Вручення має відбутися у травні на щорічній асамблеї ВООЗ.
Після аварії часто говорили про дзвони Чорнобиля. Прикро, що вони перетворилися на маленькі дзвіночки, яких майже не чути.
— Люди, які постраждали внаслідок аварії, скаржаться на проблеми із серцево-судинною системою. Коронавірусна хвороба теж дає ускладнення на серце і судини. Їм дуже шкодять постійні стреси, шкідливі звички, поганий стан довкілля. За статистикою, щороку в нас помирають 350—380 тисяч людей внаслідок серцево-судинних захворювань. У структурі летальності це становить 65—69%, а у країнах ЄС цей показник менш як 30%. Віталію Івановичу, що робить НАМН, щоб змінити цю ситуацію?
— До наших інститутів як правило, привозять хворих, коли терапія вже безсила і врятувати може лише операція. У Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова оперують дорослих і дітей. Результати такі самі, як і в найкращих європейських клініках. Це зовсім не перебільшення. Там працюють досвідчені кардіохірурги, які проходили стажування у визнаних кардіоцентрах світу в країнах Європи, США, Австралії. Приміром, операції на так званому великому серці (гіпертрофічна кардіоміопатія), в Україні виконують лише в інституті Амосова. Хірурги вчилися цього в Італії, де було започатковано цю методику. Час від часу ми дізнаємося, що на уроці фізкультури чи під час інших навантажень раптово померла дитина. Якби вчасно встановили діагноз, то операція її б урятувала.
До нас теж їздять вчитися. У разі діагнозу інфекційний ендокардит шанси на одужання невисокі. Наші кардіохірурги так відшліфували свою методику проведення операцій, що їм можуть позаздрити закордонні клініки. Уже багато років показник летальності в разі такого небезпечного захворювання один з найнижчих у Європі.
До речі, про рівень клініки часто судять по тому, як там виконують операції на відкритому серці.
— Далеко не всі знають про можливості академічних клінік. У нас глибоко вкоренилася думка, що лікуватися краще за кордоном.
— А ще кажуть: краще там, де нас нема. Може, варто спочатку дізнатися, яку медичну допомогу можна отримати у вітчизняних лікарнях? Далеко не завжди є змога вчасно добратися до закордонної клініки. І не лише тому, що пандемія і карантин. Буває, що все вирішують години або навіть хвилини.
Зовсім недавно, 2012-го, в європейських клініках з’явився новий напрям — акушерська кардіологія. Через рік у нас уже було створено мультидисциплінарну команду, до якої увійшли фахівці інституту Амосова та Інституту педіатрії, акушерства і гінекології ім. О. Лук’янової.
— Незвичне поєднання спеціальностей. Ким і чим займається така команда?
— Головне завдання — високоспеціалізована допомога вагітним із серцево-судинними патологіями, порятунок немовлят, які народилися із вродженими вадами.
Кардіохірурги консультують майбутніх мам не лише в інституті, а й виїжджають в області. Наскільки мені відомо, вони обстежили понад 4 тисячі таких пацієнток з вадами серця. Щороку проводять близько 30 операцій на серці на різних термінах вагітності. Завдяки професійній майстерності медиків вдалося врятувати всіх мам і майбутніх діток. Уявіть, яку відповідальність бере на себе хірургічна бригада, коли під час операції вирішується доля відразу двох пацієнтів.
Трапляється, що в операційній спочатку працюють фахівці ПАГ — роблять кесарів розтин, приймають дитину і далі займаються нею. А потім кардіохірурги оперують маму. Так одночасно в одній операційній рятують обидва життя.
НАМН доклала багато зусиль, щоб налагодити зв’язки з обласними спеціалістами, і якщо під час скринінгових обстежень виявляють якісь проблеми в майбутньої дитини або у вагітної, то направляють на консультацію до інституту. Після народження немовляти кардіохірурги вирішують, як далі вести такого пацієнта. Є вроджені вади серця, з якими дитина може протриматися всього одну-дві доби. Таких відразу беруть до операційної. Інших оперують пізніше, залежно від стану здоров’я.
Велике операційне навантаження має харківський Інститут загальної і невідкладної хірургії ім. В. Зайцева. Він унікальний тим, що його фахівці виконують усі види операцій органів черевної порожнини, цілодобово приймають пацієнтів із швидкої допомоги, до них завжди везуть важкохворих. А кардіохірургії там не було, хоч Слобожанщина потребувала такої високоспеціалізованої допомоги. Провідні кардіохірурги інституту Амосова допомогли харківським колегам створити таке відділення. Тепер там успішно оперують і дорослих, і дітей із серцево-судинними захворюваннями не лише місцевих, а й із довколишніх областей.
— І хоч усім страшенно набрид коронавірус, оминути цю тему неможливо. КМДА нарікає, що не всі відомства відкрили свої лікарні для приймання хворих на СOVID-19. До чорного списку потрапила і НАМН. Хіба в інститутах немає пацієнтів з коронавірусною хворобою?
— Ніколи такого не було, щоб НАМН не відгукнулася на ті виклики, які отримує наша країна і Київ. І торік, і нині допомагаємо столиці як можемо. На 20 квітня до наших клінік було госпіталізовано 262 пацієнтів із коронавірусною хворобою, з них підключено до апаратів ШВЛ 16, до кисню — 193.
Більших можливостей ми досі не мали. Інститут епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л. Громашевського займається COVID-19 відтоді, як він у нас з’явився. Решта інститутів мають профіль, далекий від інфекційних хвороб, вони зобов’язані вести своїх пацієнтів.
Усі лікувальні заклади країни зіткнулися з проблемами забезпечення киснем. І ми теж, бо раніше не було потреби в такій його кількості. Наприкінці березня уряд підтримав наші пропозиції, надав кошти для лікування хворих на коронавірусну недугу. Бюджетний комітет парламенту проголосував за це рішення. Сподіваємося, що незабаром розпочнеться фінансування.
Навіть якщо коронавірус втратить агресивність і потік хворих зменшиться, клініки матимуть багато роботи. Досвід показує, що значна кількість тих, хто переніс цю хворобу, через 3—4 місяці звертається до лікарів через ускладнення. На жаль, їх багато, і стосуються вони чи не всіх органів і систем людського організму.
Згадався недавній випадок, який трапився у столичному метро. Чоловік середнього віку вийшов з вагона, зробив кілька кроків і впав. Медики швидкої допомоги діагностували серцевий напад, відвезли у міську лікарню. Там його стан вдалося стабілізувати, але загроза життю залишилася. Пацієнта перевезли до інституту Амосова, де його терміново прооперували. Пацієнт одужав.
Коли НАМН докоряють, що мало допомагає Києву лікувати хворих, виникає запитання, чи всі повинні лікувати виключно COVID-19. Хіба життя не вимагає того, аби в операційних щодня працювали хірурги?
Є певні моменти, які доводять, що держава повільно, але намагається робити кроки назустріч науковцям. Великий резонанс викликали заяви про те, що нам необхідно працювати над розробленням і випуском вакцин в Україні, що наукові проєкти потребують додаткових ресурсів і відповідного фінансування, заробітна плата медиків, які іноді ризикують життям, рятуючи хворих, має зрости не на кілька сотень, а в кілька разів. Дуже сподіваємося і чекаємо, коли від слів перейдуть до діла.
Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»