ОСВІТА І ЖИТТЯ
Карапчівський ліцей став передовим осередком сучасного шкільництва краю
Село здавна славилося хліборобами і будівничими, які самою сокирою зводили дерев’яні зруби, і тепер також має високопрофесійних майстрів-будівельників, педагогів, вівчарів і гаптувальниць. Пишається унікальним дендропарком, де на 11 гектарах ростуть 36 видів рідкісних дерев і квітів. Та чи не найбільша його гордість — ліцей з румунською мовою навчання та понад 2300 його випускників.
Від легенд до реальності
Шлях до освітніх вершин низинного села з небагатими сіро-підзолистими ∂рунтами долини норовливої річки Сірет його мешканці торували століттями. Починали з науки виживання в темних лісах, які захищали перших поселенців від різних нападників і давали засоби до існування, спонукали до винахідливості та вміння пристосовуватися до непростих умов життя.
Кілька легенд про назву села сходяться в тому, що «карап», «акарапчі» — слова тюркського походження — означають темний, злодій. Так турки називали покриту густими лісами місцевість і тутешніх мешканців, які за найменшої нагоди добували у них коней. Розміщене поблизу важливого торгового шляху з Балтійського моря до портів Дунаю, поселення налагодило свої промисли — виготовлення ясел для худоби, вирощували та торгували великою рогатою худобою. Це залишилося не тільки в історії та легендах, а й у прізвищах корінних родин, таких, як у директора Карапчівського ліцею Євгена Товарницького. Він — краплинка історії села, що своєрідно закодована в його родоводі, як той шлях, що карапчівці торували до вершин освіченості.
Євген Товарницький — переможець конкурсів «Учитель року» по праву здобув не лише славу здібного педагога, а й відповідальну посаду головного навчителя вчителів після знаного в краї і шанованого в селі свого батька Василя Івановича Товарницького.
— Товарницькими, — розповідає Євген Васильович інженер і математик за освітою, називали тих, хто переганяв звідси у різні краї бичків на продаж. Мій дід Іон — Іван теж вирощував і продавав їх купцям на залізничній станції в Карапчеві. Цей промисел був родинним здавна. Тож мій батько-історик, часом напівжартома, називав наше прізвище по-румунськи — Марфулеску, залишаючись, однак, Товарницьким — румуном, який жив, працював, був педагогом, директором школи, поважним громадським діячем. Ось вам специфіка та вплив оточення — румунів українських.
Перша початкова школа у Карапчеві теж з румунською мовою навчання була заснована австро-угорською владою 28 січня 1883 року в орендованій хаті, де один учитель учив 25 дітей. Шостим чи сьомим директором став Василь Товарницький. Обраний громадами сіл Карапчів, Йорданешти, Купка та Корчівці депутатом Чернівецької обласної ради, звів у рідному селі міст через Сірет і дорогу, доклався до розбудови спиртозаводу і дендропарку, закладеного ще родиною боярина Григорчі. Великою заслугою Товарницького-старшого став початок будівництва через 100 років після заснування першої загальноосвітньої середньої школи. Її здали в експлуатацію 1 вересня 1985 року. А через кілька років вона посіла передові освітні позиції в краї, а з 1990 року Карапчівській середній було присвоєно ім’я великого румунського поета Міхая Емінеску. За незалежної України набуває права і статус ліцею. Нині цей навчальний заклад пишається своїми вихованцями, вчителями та колишніми випускниками. Вони зуміли розгадати педагогічний секрет свого директора й улюбленого вчителя, давши найперше відповідь собі, чому він, історик за фахом і краєзнавець, не написав історії рідного села, як на те усі чекали. Проте Василь Іванович сам творить цю історію, докладаючи всі свої сили і досвід, переймається тим, аби вчителі привчали дітей до краєзнавчих досліджень. Учні вивчають історію унікального дендропарку, культуру і побут сіл долини ріки Сірет, обряди та звичаї румунів і те, як їхнє свято Плугошора — зустріч Нового року за римськими традиціями та свято весни Марцішор пов’язане з традиціями сусідніх народів. Тож тепер юнь розуміє: писати історію, яка була б варта книжки, Василь Товарницький залишив їй, а сам спрямовує свій час на справи буденні, яких не цурається задля блага своєї батьківщини.
Село сильне школою, школа — вихованцями
У кабінеті голови райдержадміністрації Миколи Загарюка висить незвичайна карта Глибоччини — з характерною для кожного села вишивкою, колористикою узорів та найважливішим соціальним, промисловим чи туристичним об’єктом. Карапчів символізує геометричний чорно-червоно-зелений узор його земель та лісів і середній загальноосвітній заклад. Його випускників далеко шукати не довелося — до кабінету зайшов заступник голови райдержадміністрації Михайло Божеску. З його уст і був перший екскурс в історію та сьогодення рідного Карапчева.
Через дорогу від тутешнього «Білого дому» на сцені районного будинку культури всі узори з карти очільника району ожили в дитячих вишиванках з бабусиних скринь, у танку ансамблю Карапчівського ліцею «Мугурашій Буковіней» — лауреата Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Чисті роси». П’ятикласниці Маринела Скутар, Міхаела Гаврилюк залюбки розповідали про своїх керівників Зою Лютик та Олену Товарницьку, бабусь, які у глибоких родинних скринях зберегли для них вишиванки на домотканому полотні і старовинному шовку.
Карапчівський ліцей імені Міхая Емінеску — серед кращих на Буковині: учні щороку посідають до десяти призових місць на обласних олімпіадах з української зокрема серед румуномовних шкіл. Навіть ті, хто обирає фізико-математичний, біохімічний, а не тільки гуманітарний профілі ліцею, вивчають кілька мов — румунську, українську, французьку і англійську. Група педагогів розробила спецкурс для шкіл з румунською мовою викладання з вивчення профільної української термінології, що важливо для тих, хто продовжує навчання в українських вишах.
Серед випускників ліцею — 10 докторів наук, відомі письменники, журналісти, перекладачі. П’ятнадцять викладають на Глибоччині українську мову та літературу, 17 працюють на відповідальних посадах у державних установах. У сільському ліцеї вчаться діти з сусідніх районів, навіть з обласного центру, ті, хто бачить себе в майбутньому у міжнародному бізнесі прикордонної області, дипломатії чи міжнародному правознавстві.
Учень Карапчівської школи міжвоєнних років, учитель та заступник директора у післявоєнні роки, перший редактор обласної газети «Зоріле Буковіней» Василь Левицький подарував світові, за визначенням літературознавців, найкращий переклад румунською роману Льва Толстого «Війна і мир» та багато інших літературних перекладів. Тривалий час працюючи викладачем класичної філології Чернівецького національного університету, виховав відомих на Буковині літераторів Іллю Зегрю, Василя Терецяну. Його студент Аркадій Сучевяну, теж колишній учень Карапчівської школи, обіймає посаду заступника голови національної Спілки письменників Молдови. Добрі традиції живляться сьогоденням.
Кому писати, а кому творити історію
— Карапчівський ліцей з 400 учнів має щороку півсотні випускників і 15 золотих та срібних медалістів. Це четверта частина всіх відмінників загальноосвітніх навчальних закладів Глибоччини. Його вихованці досягають вершин у різних сферах, — розповідає організатор позакласної роботи Ольга Сучеван, — бо навчилися головного — власного почерку в житті.
Задля того «почерку» років з п’ятнадцять тому була встановлена спочатку шкільна, а потім і районна премія імені Василя Товарницького. Щороку на День учителя нею відзначають у трьох номінаціях кращого керівника від освіти, високофахових учителів та найкращих учнів.
Переможниця районної премії імені Василя Товарницького-2010 Катерина Сучеван написала дослідження обрядів і звичаїв румунів сіл долини ріки Сірет і рідного Карапчева. Інша його випускниця і мешканка села Лукреція Унгурян вже десятиліття неперевершена у випічці весільних калачів та створенні поминального деревця, що теж є справжнім витвором кулінарного мистецтва, символом вірувань румунів у величність і нетлінність звершених добрих справ на землі та пам’яті про їх вершителів.
Ауріка Іонець прославила село і місцевий храм святих Кузьми та Дам’яна своїми картинами та іконами на склі. Ольга Товарницька знаменито вигаптовує гачком сукні, які одягають і на свята, і на сімейні ювілеї.
Василь Сав’юк — майстер копати криниці так, щоб оминати жили з переважаючою тут «іржавою» водою. Йому на поміч, дбаючи про умови життя і праці вчителів та учнів, прийшла дирекція ліцею. За сприяння Глибоцької районної ради, райдержадміністрації та відділу освіти у ліцеї запрацював проект «Чиста вода» в рамках програми «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», співфінансований Європейським союзом та Програмою розвитку ООН. Карапчівська громадська організація «Сірет» та райвідділ освіти до загальної вартості проекту 146 089 грн вклали 77 800. У сільському ліцеї встановлено водопровід, обладнання для очищення і пом’якшення твердої води.
Вихованці місцевого середнього загальноосвітнього закладу Микола Божеску та Костянтин Волошенюк — найповажніші в околиці ліверанти: збирають у селян до тисячі овець на літування. Вони знаються на секретах виготовлення твердого овечого сиру — каш, якого більше ніде не знайдете, без якого не відбувається жодне свято. Він смачніший і пікантніший від знаменитого гуцульського буца, бо витриманий в особливих температурних умовах повільного копчення на дровах фруктових дерев.
Пишається ліцей ще одним своїм випускником — головою Карапчівської сільради Василем Іонцем, який активно взявся за ремонт та добудову дитячого садка. Поставив собі за мету газифікувати село, випрямити одну з міандр річки, яка тією звивиною підмиває дамбу і міст, а ще модернізувати телефонну станцію, відремонтувати сільську дорогу. А про те, що в рідній школі його навчили підкріплювати слово ділом, свідчить, що Карапчівська сільрада цього року — серед кращих з виконання плану надходжень до місцевих бюджетів.
ДОВІДКА «УК»
У Глибоцькому районі, що на Буковині, проживають представники 42 національностей, які навчилися жити в повазі і толерантності одне до одного. Серед них 45,3% румунів. Перші згадки про село Карапчів датують початком ХVІ століття від Олександра Доброго — Александру чел Бун. Це один з найбільших сільських населених пунктів Глибоцького району, де мешкає понад 2000 осіб, які ведуть коріння від древніх даків.
У своєму краї мають тепер понад 200 робочих місць — на залізничній станції, у лісництві, ТзоВ «Камтранс», дитсадку, семи магазинах, сільському будинку культури, бібліотеці, спиртозаводі, амбулаторії сімейної медицини, відділенні зв’язку та філії Ощадбанку, спецшколі-інтернаті для дітей з вадами зору та ліцеї.