11 серпня виші оприлюднили накази про зарахування абітурієнтів за державним замовленням. Студентські дні вчорашніх вступників розпочнуться майже одночасно з новим життям українських вишів: 6 вересня набирає чинності закон про вищу освіту. Його ухвалили у критично складний для держави час. Проте зміни можна й потрібно робити саме тепер, бо нова якість освіти визначатиме, яким завтра буде українське суспільство.
«Важливо, щоб громадськість допомогла в моніторингу нового закону»
Лілія ГРИНЕВИЧ,
голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти:
— Цю реформу вищої освіти я б порівняла з тим, як завантажується нова операційна система. Коли ви її ставите, то дуже радієте з приводу нових можливостей, а потім стикаєтеся з різноманітними вадами нової системи. І ось спіймати всі ці помилки й забезпечити зворотний зв’язок для їх виправлення, щоб система змогла працювати довгостроково, планомірно, з високим результатом, — це, мабуть, найголовніше завдання першого року.
Важливі три речі. По-перше, потрібно поінформувати всіх, хто житиме в межах цього закону, про особливості нових правил у системі вищої освіти. По-друге, виявити вади й забезпечити зворотний зв’язок у процесі реалізації закону. По-третє, працюємо над науково-практичним коментарем, який має дати змогу популярніше пояснити всі положення закону.
Розробити й лобіювати цей документ нам допомогла громадськість. Тепер закликаю її не випускати зі своїх рук його реалізацію. Дуже важливо, аби вона допомогла в моніторингу закону. Ми розуміємо, що не всі керівники вишів, викладачі, студенти готові до тих великих можливостей, демократизації та зовнішнього контролю якості освіти, які пропонує новий документ.
Очікуємо три етапи впровадження цієї реформи. 6 вересня закон набирає чинності. Є положення, які вже слід запровадити, й це потребує величезної роботи Міністерства освіти з ректорами, академічним спільнотами. Є положення, для впровадження яких потрібен час, і вони працюватимуть із 1 вересня 2015 року. Ще один етап — той, з якого розпочнеться додаткове фінансування положень, що його потребують, він почнеться 1 січня 2016 року.
«Керівництво вишів відповідатиме передовсім перед колективом»
Інна СОВСУН,
перший заступник міністра освіти і науки:
— Поки що міністерство не виконує критично важливої функції — розробника освітньої політики. МОН робить нескінченну кількість погоджень, відповідає на величезну кількість листів, створює багато паперів і документів.
Це пов’язано з кількома чинниками, зокрема з тими функціями, що прописані для міністерства. В будь-якому разі МОН навіть менше, ніж Мінфін, впливає на те, якою є освітня політика в державі.
Тому новий підхід, який пропонує закон, кардинально відмінний. Замість системи чіткої вертикалі управління вишами закладено абсолютно іншу модель відповідальності. Передбачається, що керівництво вишів відповідатиме передовсім перед студентами та працівниками, а не перед МОН.
Нині Міносвіти має дуже незрозумілу картину стосовно того, що відбувається у сфері вищої освіти: скільки фахівців якої галузі ми готуємо, як вони працевлаштовуються тощо. Тому нині працюємо над створенням нової установи — Інституту освітньої статистики, який буде одним із ключових важелів впливу на формування освітньої політки в державі.
«Закон має вплинути на інноваційний розвиток країни»
Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ,
ректор «Київської політехніки»:
— Закон про вищу освіту — один із перших, спрямованих на втілення реформ у нашому суспільстві. Тому що він системоутворювальний, охоплює фактично всі ланки суспільства й спрямований на поліпшення якості людського капіталу, який і має здійснювати перетворення країни і суспільства.
Ухвалення його саме в цей час, коли країна захищає свою незалежність, коли має зосередити величезні кошти на інших напрямах, свідчить про те, що політична еліта розуміє, наскільки важливо потурбуватися про якість людського капіталу сьогодні, щоб уже завтра країна стала іншою.
Попереднє законодавче поле створювалося з 1994-го по 1999 рік. Тоді було ухвалено 6 законів про освіту. Здебільшого вони задовольняли суспільство. Але за 15 років країна радикально змінилась, і нині ми потребуємо нових правил, за якими має працювати освіта й наука. Найголовнішим викликом було те, що освіта і наука мають стати рушіями розвитку економіки.
До цього економіка працювала за власними правилами і не вважала освіту й науку рушіями, тобто була не інноваційною, а зорієнтованою на сировинну переробку та низькотехнологічний розвиток. Нині країна вичерпала цей напрям розвитку, і в нас лишається єдиний найбільший ресурс — людський капітал. Він має створювати знання, на основі яких повинні виникати нові конкурентоспроможні продукти. Якщо частка знань у цих продуктах буде великою, додана вартість також буде великою, і країна, експортуючи їх, отримуватиме більші надходження й стане виходити з того боргового зашморгу, в якому вона перебуває.
Наша робоча група розуміла, що з огляду на це завдання маємо створювати новий закон про освіту. 2013 року ми організували загальнонаціональний майданчик для фахівців, які хотіли долучитися до розробки. В онлайн-просторі оголосили основні позиції. Також створили певне ядро з усіх охочих, щоб опрацювати величезний масив експертних думок. Було залучено кілька сотень установ та організацій, дуже важливу роль відіграло студентство. Загалом надійшло понад 5 тисяч пропозицій.
Відчуваю, що імплементація закону буде непростою. Бо його ідея та концепції досить радикальні й спрямовані, по-перше, на те, щоб через закон вплинути, аби країна змінила напрям розвитку на інноваційний. По-друге, — зробити кроки до європейської інтеграції. Все решта — автономія, розширені права університетів — спрямовано на досягнення цієї мети. Тому доведеться багато змінювати: ментальність, бачення майбутнього суспільства. Але ми вважаємо, що альтернативи в нас немає.
Матеріали підготувала Тетяна МОІСЕЄВА,«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+