Академік публіцист директор інституту літератури ім. Шевченка НАН України Микола Жулинський приїхав на свою малу батьківщину на запрошення просвітян краю, щоб презентувати власне дослідження «Я хочу собою возвеличити українське…» Володимир Винниченко: повернення в Україну». Утім, розмова вийшла далеко за окреслені межі, в площину сучасної російсько-української війни та її осмислення через аналіз історичних причинно-наслідкових зв’язків, ролі керівників урядів УНР та теперішньої України, усвідомлення всієї складності світової небезпеки у Європі та США.
«Світ захоплюється тим, як після 24 лютого 2022-го наш народ консолідувався й піднявся проти ворога. Хоча держава й не надавала достатньо уваги національно-патріотичній складовій. Влада в незалежній Україні, на жаль, не винесла тих уроків щодо росії, які мала б винести, заглибившись у нашу історію. Але традиція, яку засіяли в перші роки незалежності рухівці й просвітяни, проросла в критичний момент нашої історії. Тому так важливо знати уроки минулого: вони живуть, зріють у суспільстві й прокидаються в потрібний момент. Ось і нині в різних куточках світу не можуть прийти до тями: як же Україна стоїть проти такої військової потуги? Це неймовірна сила духу нашого народу. Та, про яку писав Іван Франко: «Вірю в силу духа…» — каже Микола Жулинський.
І перекидає історичний місток у 1918-й, коли гетьман Павло Скоропадський проголосив встановлення Української Держави.
«За Скоропадського економічне становище України було абсолютно нормальним. Торгівля з Німеччиною давала нам колосальні прибутки, австро-німецька армія припинила вторгнення російської й забезпечувала певний порядок в Україні. Але восьма армія росії зі штабом у Воронежі впритул підійшла до наших кордонів. Скоропадський теж мав майже 70 тисяч війська, бо був переконаний, що більшовики таки підуть в Україну. Утім, і Винниченко, й Петлюра, і Грушевський вірили в соціалістичні ідеї та в те, що з росією можна укласти мир. За участі росії було організоване повстання, щоб скинути Скоропадського, який уже просто не встиг оголосити мобілізацію. Так утворився Берестейський мир, що не приніс Україні добра. Отже ілюзії щодо росії катастрофічні для нашої національної історії. На жаль, ці ілюзії довго сиділи й у свідомості керівників уже незалежної України», — вважає Микола Жулинський.
Попри те що члени Народного руху України (Іван Драч, Дмитро Павличко, Ігор Юхновський) з перших днів нашої незалежності попереджали, що агресія росії неминуча й вона вже визріває, до них мало хто прислухався. Коли ж агресор 2014 року прийшов на нашу землю, Харків усе ще виготовляв для росії танки й ракети, а запорізька «Мотор Січ» — двигуни для вертольотів, які сьогодні бомблять наші мирні міста і села.
Микола Жулинський не вірить у розвал росії в найближчий період. Хоча б тому, що підтримка курсу путіна серед її населення досі дуже висока: «У їхніх сім’ях не оплакують синів та чоловіків, а влаштовують свята, обговорюючи колір машини, яку купуватимуть. Узагалі психологія російської людини напоєна і монголо-татарським субстратом, й угро-фінськими племенами. Ці люди ніколи не мріяли, що їм стане краще жити. Вони не думали про завтра: уполювали здобич — з’їли, мають пляшку горілки — одразу випивають. Щоб росіяни вийшли на масовий протест, потрібна мета. У них такої мети, на жаль, немає. До того ж половина з них невиліковно хворі на те, що отримують насолоду від страждань українців. І «вилікувати» їх може, по-перше, наша перемога на полі бою, по-друге, жорстка світова програма, яка зажене російського джина назад у пляшку. Але її результати з’являться щонайменше через покоління», — каже академік Жулинський.
Тільки військова поразка росії та її розвал через національно-визвольні рухи нинішніх суб’єктів федерації можуть гарантувати безпечне майбутнє нашим дітям та онукам. Корені такого розуміння — в уже згаданому порівняно недалекому минулому.
«Без сумніву, монографія про Володимира Винниченка заслуговує на особливу увагу. Але найбільше ми чекали на зустріч із Миколою Жулинським: гострий розум, глибока філософія, державницьке мислення, виваженість і радикальність водночас. І концепт любові до людей, до українського», — каже просвітянка Мирослава Жовтан.
Голова Рівненського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка Іван Вєтров додає: «Виносити уроки з власної історії — особливе вміння. І в цьому контексті набуває величезної ваги гуманітарна складова. На жаль, Україна досі не має концепції гуманітарного розвитку. Її, працюючи віцепрем’єр-міністром в уряді Віктора Ющенка, пропонував саме академік Жулинський. Нині час не просто ухвалити таку концепцію, а поставити її на вістрі нашого життя».