«Він був світлим», — сказала про сина Володимира Гарматія його мати Оксана Володимирівна. Світлим не лише кольором волосся, а й життєвою філософією, своїм єством. Зі старшим на три роки братом Олегом не цурався жодної роботи. І не лише вдома, а й завжди охоче допомагав односельцям.
Мирне життя
Володя мав найрізноманітніші захоплення. У дитсадочку виступав на різних ранках. У початкових класах зацікавився шахами. Любив футбол, грав у сільській команді. Займався хокеєм, тенісом. До вподоби було й моржування. До науки також не був байдужим. Зі шкільних предметів чи не найбільше тягнувся до математики, брав участь в олімпіадах. Відвідував гуртки.
Вчився Володимир у трьох школах: три роки у рідному селі Чернелів-Руський, що неподалік Тернополя, до 9 класу — у Жовтневому (нині Соборне), а в самостійний світ уже виходив зі стін Великобірківської школи-гімназії ім. С. Балея. Документи подав до трьох вишів, а обрав Тернопільський національний економічний університет, де 2013 року на факультеті обліку та аудиту здобув освітній ступінь бакалавра, а продовжив навчання заочно.
В університеті закінчив кафедру військової підготовки офіцерів запасу, отримав звання молодшого лейтенанта. Мама згадує складання військової присяги. Каже, текст Володя вивчив напам’ять, слова вимовляв чітко, врочисто. Був липень. І ніхто не знав, що від того пам’ятного дня доля відпустить юнакові лише рік земного життя…
Та спочатку ще запалав народним протестом Майдан. Туди Володя поїхав на певний час. Весна 2014 року почалася російською агресією й окупацією українських територій. У Володимира ж були інші плани — повести під вінець кохану. Вже привозив дівчину додому знайомити з матір’ю. Оксана Володимирівна розказує, що зустріла її мов доньку, тішилася їхньому щастю.
Посилки не отримав
Але 10 квітня Володимира Гарматія мобілізували у 51-ту окрему механізовану бригаду Сухопутних військ ЗСУ, військова частина дислокувалася у Володимирі-Волинському. Мати провідувала його там, а потім побачила ще в рідній оселі, коли син приїхав на два дні у відпустку. Це була їхня остання зустріч. Із середини червня Володя перебував у горнилі бойових дій. Командував мінометним взводом, потім взводом управління команди гаубичної самохідної артилерійської батареї 51-ї ОМБ. Від мами це приховував, запевняв, що служить у резервній частині в Миколаєві.
«21 липня народилася моя внучка, Володина племінниця. Хотіла привітати його з цією прекрасною подією, — ділиться спогадами Оксана Гарматій. — Не могла впродовж кількох годин йому зателефонувати, перебував у зоні недосяжності. Того дня, щоправда, голос сина почула у слухавці. Дзвонив з іншого номера. Сказав, що в нього апарат украли, але він зараз на полігоні, тож сам зв’язуватиметься зі мною». Аж згодом уже мати дізналася, що тоді Володя зателефонував братові й сказав, що їх накрили «Градами». Наступного дня Оксана Володимирівна купила мобільний телефон і надіслала його синові разом з іншими предметами й домашніми смаколиками. Посилки від матері син, звісно ж, не отримав. Бо вже кілька днів з бойовими товаришами перебував в оточенні під постійним ворожим вогнем неподалік кордону з Росією. Дехто з них навіть відступив на російську територію.
Володимир Гарматій не зрадив своїй державі, народові й вирішив з бійцями-патріотами йти під свист «Градів» на прорив. Їхній БТР підірвався на фугасі поблизу Сєверодонецька на Луганщині. Володине тіло брат Олег упізнав у морзі в Дніпрі. «Аналіз ДНК не треба було робити, бо Володі лише вирвало серце, трохи лівого боку», — каже мати. Поховали відважного воїна в рідному Чернелеві-Руському. На дев’ятини Володимирові Гарматію виповнилося лише 22 роки.
Зірка Героя з рук Президента
Торік на День захисника України Володину Золоту Зірку Героя України в Маріїнському палаці з рук Президента приймала мати. Меморіальні дошки Героєві України Володимирові Гарматію відкрили в Чернелеві-Руському, Соборному, Великих Бірках, а також на території студмістечка Тернопільського національного економічного університету. Володя дуже любив квіти, прагнув посадити сад. Тепер його мрії здійснює мати. Вона посадила біля хати кількадесят кущів смородини, порічок, аґрусу, а також саджанці черешень, вишень, яблунь. Торік деревця вже порадували першими плодами.
Школярі висадили на подвір’ї Гарматіїв майже сорок кущів троянд. Зацвіли яскравим різнобарв’ям. Оксана Володимирівна їх старанно зрізає й носить щодня на могилу молодшого сина. З нагоди Дня матері обласна влада зустрілася з рідними героїв-бійців. Оксані Гарматій, крім слів щирої подяки, вручили матеріальну допомогу. Мати одразу ж зайшла у квіткову крамницю й придбала на них улюблені синові орхідеї, які нині рясно цвітуть у його кімнаті.
Насамкінець. В Оксани Володимирівни є лише одна світлина, на якій її син на передовій. Вона з інтернету. Схоже, бійці знялися під час перепочинку. «Напевно, не до фотографування їм було, — із сумом каже мама. — Може, були ще які кадри на телефоні сина, але з’ясувалося, що й апарат розірвало». З особистих речей Героя рідним повернули тільки військовий квиток і портмоне. Оксана Гарматій просить відгукнутися тих, хто на світлині, й усіх, хто служив з Володею, добре знав його.