Директор музею
ім. Устима Кармалюка
Віра ТКАЧ

Повз музей ім. Устима Кармалюка, що в райцентрі Літин на Вінниччині, проходить дорога державного значення, поряд парк. Буває, стане легковик і його пасажири просять: «Розкажіть нам про цього рекетира». Працівники музею зауважують, що рекетира в них немає, та у відповідь чують: «А що — він не був розбійником, не грабував?» Буває й інше. «У нас є Олекса Довбуш. Ми його називаємо нашим Робіном Гудом. А свого Кармалюка як ви називаєте? Теж так? То розкажіть про нього».

Музей розміщений у кімнатах стражників колишньої фортеці-в’язниці. А через двір від оглядових залів розташована ще одна, а можливо, основна пам’ятка історії — двоповерхове приміщення в’язниці, з якої 4 рази тікав Кармалюк. Втім, ця територія не доступна для огляду. Будівля колишньої в’язниці перебуває у вкрай занедбаному стані, давно не використовується, але музеєві її не передають. А є що в ній побачити: стіни завтовшки 1,6 м, підлога «паркетна» (цеглу покладено ребром), також частково збереглися дерев’яні перила і грати на вікнах. Мимоволі переймаєшся питанням: як звідси можна було втекти? Та це другорядне: складніше зрозуміти мотиви усіх діянь народного месника. Й донині цікавість до цієї історичної постаті неабияка. Зокрема на районний конкурс «Лицар українського духу», оголошений до 225-річчя з дня народження Кармалюка, надійшло 57 робіт. Завдяки чому цей герой живе в народі? Про це розмовляю з директором музею Вірою ТКАЧ.

— Пані Віро, як ви розповідаєте про Кармалюка дітям?

— Кажемо, що він народився 10 березня 1787 року в с. Головчинцях Літинського повіту Подільської губернії (тепер с. Кармалюкове Жмеринського р-ну) в сім’ї селянина-кріпака, який належав польському поміщикові Пігловському. У дитячі роки Устим був розбишакуватим, але справедливим. Розповідаємо про юнацькі роки і про те, як він став дворовим пана. І тут наводимо таку легенду. Якось приїхав сусідній пан із гарним породистим собакою. Він дуже сподобався Пігловському, і той захотів його купити. Але хазяїн пса запропонував мінятися: себто в обмін на собаку дати йому найкращу дівчину села. Діти відразу «І що?» А я кажу: «І почав Кармалюк бешкетувати в панському маєтку, бо він поважав жінок...» І вже увагу дітей завоювали. Потім розповідаємо про те, як у царській армії, куди пан віддав Кармалюка, карали винних солдатів шпіцрутенами, пропускаючи їх через стрій. Діти: «А якщо не вдарити?» Зауважую, що тоді покарають і того, хто не вдарив. Вони слухають заворожено. Через образ Кармалюка ми розповідаємо про час, у якому він жив. Згадуємо про селянські повстання Разіна, Пугачова...

Єдиний достовірний портрет (належить пензлю Василя Тропініна). Фото з сайту wikipedia.org

— У вашій шафі книжки понад 10-ти сучасних авторів про Кармалюка, зокрема вірші, поеми про нього. За СРСР були ще й романи, фільми, опера. Справді, постать неординарна: 23 роки він боровся, лише із Сибіру тричі тікав. Цікаво: а як до жовтневого перевороту його характеризували «люди пера» і фольклор?

— У статті «Устим Кармалюк», опублікованій у журналі «Киевская старина» за 1886 рік, Й. Ролле намагається показати його людиною безідейною, кримінальним розбійником. Таку саму характеристику дано в Енциклопедії Повшехній, де всю діяльність месника розглянуто з погляду шкоди, завданої ним польському панству. Подільський етнограф М. Сімашкевич у праці (1872 р.) «Римское католичество и его иерархия в Подолии» змальовує його як месника за кривди, заподіяні магнатами і шляхтою українському покріпаченому селянству. Відомий український історик М. Костомаров сказав так: «Ми зовсім не соромимося ні Павлюків, ні Наливайків, ні Кармалюків, ні Тараненків, якщо ці люди з’явилися в дикій формі, — все-таки то були люди, які являли собою (хоч невдало) вираження того, що крилося в народному серці».

Немало відомих письменників бралися за цей образ. В оповіданні М. Вовчка «Устим Кармалюк» (1863 р.) постать героя вийшла трохи підсолодженою, в ній важко побачити палкого протестанта, ватажка. М. Старицький у романі «Розбійник Кармалюк» (1880 р.) подав образ веселого паливоди, мало зв’язаного з народом. Характерно, що й у легендах, переказах, піснях, приказках показано Кармалюка таким, яким він повинен бути за народним бажанням, а не яким був у житті. Його фольклорний образ недалеко відійшов від позитивних персонажів народних казок. Г. Хоткевич у повісті «Довбуш» завважував, що не всіх задовольняла реальна дійсність, декому хотілося б в опришках бачити більших героїв, ніж реальних «чорних хлопців».

Пам'ятник Кармалюку в Летичеві. Фото автора

— Кого він грабував і чи правда те, що роздавав гроші бідним?

— У русі Устима Кармалюка брала участь селянська біднота Поділля, Київщини, Волині, а також єврейське населення подільських містечок. Єврейська біднота давала йому притулок, підтримувала під час переховувань. Євреї-корчмарі часом скуповували награбовані ним речі або перепродували їх. У легендах, піснях, переказах Кармалюк щиро роздає гроші вдовам, сиротам, біднякам. Про це свідчать і деякі протоколи допитів селян, притягнутих по його справі. Однак документи розповідають і про те, що ватага Кармалюка рідко нападала на поміщицькі маєтки, захищені міцними мурами, озброєними слугами, сторожами, собаками: легше було брати приступом якусь віддалену корчму, чи заможну селянську хату. Судові документи підтверджують його участь у пограбуванні селянських господарств. Одним із таких випадків був напад Кармалюка і його товариша Данила Хрона на заможних селян с. Дубової Федора Шевчука та Івана Сала. Відома історія про напад на відставного полковника Дембіцького. Водночас у романі О. Гижі «Облога Кармалюка» (1993 р.) описано факт про викриття і покарання псевдо-Кармалюка в с. Осолинка Літинського повіту, який тероризував селян під виглядом кармалевих повстанців.

— Він жив у часи кріпосного права, себто в той період, коли кріпака нерідко за людину не вважали. Коли дорослим розповідаєте про Кармалюка, чи з’являється в їхніх очах бодай на мить співчуття до нього?

— Він належав до дворових людей, тобто обезземелених. А такі ставали або лакеями, або бунтарями. Пан віддав його у рекрути тоді, коли в Устима була дружина і діти. Врахуймо також те, що життя солдата було гіршим, ніж кріпака. Кармалюк був дуже волелюбним, впертим і рішучим. Тому він утік з уланського полку, що дислокувався в м. Кам’янці-Подільському. У 1812 році почалася його боротьба проти поміщиків. Звісно, Устим міг разом із сім’єю податися до Бессарабії або на Херсонщину (туди селяни масово втікали від панів), але не зробив цього. Він роками кружляв навколо свого села, постійно наражаючись на небезпеку, потрапляючи до тюрем під батоги і шпіцрутени, але знову і знову вертався до рідних місць. Народ схильний пояснювати це любов’ю свого героя до жінки, дітей, до свого села. У цьому аспекті образ Кармалюка близький суто по-людськи.

— Якось мені довелося чути, що пан брав малого Устима до Парижа і там на ньому заробляв гроші — хлопець вилазив із зав’язаного мішка...

— Легенд багато, та чи є документальне підтвердження? Цілком можливо, що він навчався грамоти разом з панськими дітьми. Тоді це практикувалося, щоб у них був стимул вчитися краще від кріпака. Відомо, що Кармалюк володів українською, польською, російською, єврейською мовами і, можливо, молдавською. Був людиною артистично обдарованою, характерником. Документально засвідчено таке — Кармалюк пильно подивився на охоронця в’язниці, а коли той прийшов до тями, то за ним і слід захолонув. Нащадки кажуть, що в його роду всі володіли гіпнозом. Але в документах підтвердження цьому ми не знайшли. Щоправда, зазначається, що Устим мав надприродну силу: можливо, це і є гіпноз. Йому вірили, ішли до нього, переховували. А ще він мав залізне здоров’я. Коли тікав із в’язниці, то з такою силою загнав сокиру в стіну, що досі вона є в ній на фронтоні нашого музею...

— Ви згадали про нащадків: як склалася доля його дітей?

— З першою дружиною, яка померла через 3 роки після шлюбу, вони мали дочку і сина. У Насті доля склалася благополучно, як на ту пору. А Іван, який був у його загоні, закатований у літинській в’язниці. Друга дружина подарувала Кармалюку трьох синів. Івана у 12 років забрали до якихось московських шкіл, і подальша доля його не відома. Про Тараса знаємо, що разом із сімома селянами був у бігах, можливо, втік до Бессарабії. А Остап жив мирно. Сьогодні нащадки Кармалюка проживають у його рідному селі, в Івано-Франківську, в Тюмені.

— 9 жовтня 1835 року Кармалюк був убитий панами. А за що він, власне, боровся?

— Безперечно, це суперечлива постать. Такими методами, якими він боровся, ліквідувати існуючий лад, звісно, неможливо. Може, його боротьба — одна з причин, які, зрештою, призвели до відміни кріпосного права. Відомі слова Кармалюка: «Я не візьму в руки плуга і не кину зброю, поки є несправедливість на землі».

ДОСЬЄ "УК"

Віра ТКАЧ. Народилася на Хмельниччині. У 1977 р. закінчила Вінницький педагогічний університет. За фахом учитель історії та суспільствознавства. З 2003 року директор Літинського районного краєзнавчого музею імені Устима Кармалюка.