Тернопільський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка розпочав 93-й сезон. І за доброю традицією, відкрив завісу прем’єрною роботою. Цього разу шевченківці запропонували глядачам містерію «Ісус — Син Бога живого» за Євангеліями від Матвія, Марка, Луки та Івана у викладі й осмисленні драматурга Василя Босовича. Режисер-постановник вистави — народний артист України, лавреат Шевченківської премії Федір Стригун. 

Надихнув Гегель

Вистава «Ісус — Син Бога живого» українському глядачеві відома: 27 років вона гідно займала місце в репертуарі Львівського національного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Поставив її на цій сцені Федір Стригун. Її поява 1994 року стала своєрідною бурею, що ламала усталені стереотипи, які десятиріччями нав’язував атеїстичний комуністичний режим.

Нині Федір Стригун зізнається, що до 1990-х років у релігію не дуже заглиблювався, біблійні твердження про життя Ісуса Христа вважав легендою. Пригадує, як у дитинстві на Великдень уперше сестри привели його до церкви в рідному селі на Черкащині. Почувши «Смертю смерть поборов», налякався, дременув із храму, прибіг додому і збрехав матері, що був на богослужінні. «Мама тоді мене добре навчили, як не можна обманювати», — додає.

Але із часом був у церкві на хорах, чекав, як і всі сільські діти голодних 1946—1947 років, миті, коли священник почне мирування, щоб кілька разів стати в чергу і скуштувати коливо з медом. А потім закрутило доросле життя у країні войовничого атеїзму.

Якось на початку 1990-х років Федір Стригун зайшов у книгарню й побачив синеньку книжечку, на якій було написано «Гегель». Розгорнув, прочитав: «Життя Ісуса Христа». Проштудіювавши це видання, збагнув, що це не легенда, а «велика правда».

Одного разу до режисера зайшов актор Тарас Жарко. Коли Федір Стригун глянув на нього, сказав собі одразу: «Треба братися до театральної вистави про Ісуса». Написати містерію попросив драматурга Василя Босовича, якого вже дві історичні п’єси «Данило Галицький» та «Олекса Довбуш» поставив на сцені театру ім. Марії Заньковецької. Але драматург виношував ідею творення такого духовного твору тривалий час.

Як розповідає Федір Стригун, тоді Василь Босович пішов до церкви, ревно помолився біля образу Матері Божої, дав обітницю, що не заробить жодних грошей на цій п’єсі. Прочитав усі Євангелії, і раптом у нього виріс сюжет. Через тиждень приніс драматичний твір режисеру Федорові Стригуну. Узялися за роботу, були різні перепони, але вистава з’явилася-таки в репертуарі заньківчан, стала знаковою.

Останніми роками перед списанням її грали переважно в різдвяну та великодню пору. І як стверджує Федір Стригун, завжди були аншлаги, адже в театрі, як у церкві, відбувається катарсис — очищується і підноситься душа.

«Та знайшлися люди, які зняли виставу з репертуару. І  цього самого дня помер Василь Босович, хоч як дивно», — каже режисер-постановник.

Щоб донести Боже слово

Запитав у Федора Стригуна, як можна назвати постановку містерії «Ісус — Син Бога живого» в Тернопільському драмтеатрі: воскресінням чи відновленням? «Народженням», — почув у відповідь. Бо й справді, хоч драматичне тло залишається незмінним, його подача, художнє оформлення, акторська гра вирізняється.

Роль Ісуса режисер довірив актору Євгенові Лаціку, який не вперше втілює цей образ. Мені 2008 року випала нагода побувати на прем’єрі вистави «Хресна дорога. Тернистий шлях Ісуса Христа», яку підготували учасники народного аматорського театру в селі Великий Глибочок неподалік обласного центру. І в головній ролі був тоді ще студент Євген Лацік. Театральна робота аматорів сільської сцени мене вразила неймовірно, тож пам’ятаю її досі.

Євген каже, що в той час йому ще не вистачало професійного досвіду, але, як на мене, була душа, внутрішній стрижень його покликання й таланту. Працюючи у драматичному театрі, Євген Лацік з’являвся перед глядачами в образі Ісуса, але це були епізодичні сцени. Нині у спектаклі Федора Стригуна «Ісус — Син Бога живого» Євген виступає в головній ролі.

Справа не з легких і дуже відповідальна. Актор стверджує, що все в нього виходить з любов’ю, і зізнається, що роль змінила його. Ще беручись до праці над втіленням образу Спасителя, він «багато розбирався у собі», більше замислювався над Христовими словами, над тим, що євангелісти хотіли донести людям.              

Містерія «Ісус — Син Бога живого» розпочала театральний забіг: у вересні її сім разів показали на сцені театру. Так буде й у жовтні та листопаді. Додаткові покази організовуватимуть для учнів, студентів, а також громад, запросили майже 250 родичів захисників України.

Новий спектакль присвячують оборонцям української землі.

«Коли Україна дізналася про військовослужбовця Олександра Мацієвського, якого рашисти розстріляли показово за слова «Слава Україні!», я зрозумів, що він апостол нашого часу, — ділиться думками директор — художній керівник Тернопільського драмтеатру заслужений артист України Борис Репка. — Апостоли гинули за віру, Христа, а фронтовики — за Україну, нашу державу».

Пан Борис зателефонував Федорові Стригуну й запросив поставити на тернопільській сцені виставу-молитву «Ісус — Син Бога живого», бо вона на часі.

Консультант вистави о. Василь Сліпчук, ліцензіат, священник УГКЦ, переконаний, що театр робить дуже велику послугу нашому народові цією виставою, адже художня інтерпретація Євангелія — спосіб, у який артисти доносять Божу правду людям.

Найближчі кілька місяців, за словами головного режисера драмтеатру народного артиста України Олега Мосійчука, він випустить сценічну щемливу жіночу історію на тему війни. Дітям запропонують новий казковий спектакль за Ярославом Стельмахом «Аладін». У різдвяний час на глядачів чекатиме «Пекельна спокуса» — мюзикл режисера В’ячеслава Жили.