10 ЛИСТОПАДА – 140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЯКОВА РОЩЕПІЯ

Завдяки потужній інформаційній кампанії українці вже знають, хто творець першого у Російській імперії боєздатного автомата та розробник першого в Європі самохідного зернозбирального комбайна. Однак біографія винахідника-самоука Якова Рощепія змушує замислитися, чому талант, яким пишалась би будь-яка країна, став не затребуваним і в царській, і в радянській імперіях.

Талант від Бога

Нині дедалі більше свідчень на користь того, що старший сержант Михайло Калашников, чий автомат нарівні з матрьошкою й водкою став брендом Росії, створив легендарний АК не сам, а завдяки допомозі видатних радянських зброярів і знаменитого німецького конструктора Гуго Шмайсера, якого після розгрому нацистської Німеччини запроторили до Іжевська. Навіть офіційна російська історіографія визнає, що аж до 1945 року реакцією на всі представлені винахідником із семикласною освітою зразки зброї були побажання їхньому авторові вчитись. Та вже у 1947 році Калашников, не маючи жодних професійних знань, несподівано переміг знаменитих конструкторів і саме його автомат прийняли на озброєння.

На відміну від розкрученого на весь світ творця АК, наш земляк Яків Рощепій, який народився в один день із Калашниковим, 10 листопада, але не 1919-го, як радянський зброяр, а 1879 року, йшов до свого винаходу нелегко і довго. Первісток у великій селянській родині, де, крім нього, було ще 11 дітей, закінчив лише чотири класи церковнопарафіяльної школи, однак з дитинства був на «ти» з технікою. 16-річним він власними руками змайстрував велосипед, в якому всі деталі, за винятком ланцюгової передачі, були з дерева. Місцеві поміщики домоглися, щоб незвичний транспортний засіб було представлено на земській виставці досягнень. Додому Яків Рощепій повернувся з першою у житті нагородою — премією 10 рублів, чого вистачило на купівлю коня зі збруєю.

Праця в сільській кузні та ремонт мисливських рушниць найрізноманітніших систем, з якими йшли до майстра-самоука, навчив розумітися на зброї. Не дивно, що, коли у 1898 році Якова Рощепія призвали на військову службу, письменного і технічно грамотного солдата направили до зброярської ремонтної майстерні.

Набоїв не шкодувати!

Перероблена полковим ковалем знаменита гвинтівка системи Мосіна, що завдяки внесеним змінам могла робити аж 10 пострілів в автоматичному режимі, так вразила командира фортеці Зегрж, де служив Рощепій, що молодого солдата відправили до Офіцерської стрілецької школи в Оранієнбаумі. Зрозуміло, не вчитися, бо він був рядовим, а на тамтешній випробувальний полігон, де талановитого юнака взяв під опіку тоді ще капітан Володимир Федоров — майбутній видатний конструктор-зброяр.

Саме він творець першого віт­чизняного автомата, але із традиційним для тодішніх винахідників рухомим стволом, що значно знижувало кучність стрільби, ускладнювало механізм і додавало складнощів у бойовому використанні. Натомість його талановитий учень Рощепій використав загальноприйнятий для нинішньої автоматичної зброї принцип її роботи, створивши у 1913 році справді досконалу конструкцію. Фахівці одностайні у думці, що розробки талановитого українця застосовані у «пістолетах-кулеметах» і «самострільних гвинтівках» багатьох іноземних конструкторів — від австрійця Андреаса Шварцлозе до американця Джона Томпсона, чий автомат став обов’язковим атрибутом гангстерських розбірок у часи «сухого закону».

Натомість у Російській імперії створену Рощепієм зброю забракували. Військові чиновники заявили, що не доцільно перелаштовувати заводи на випуск нової продукції за умов, коли армії катастрофічно не вистачає навіть звичайних гвинтівок. Ще категоричніше висловився цар Микола ІІ, сказавши, що для автоматів «не вистачить набоїв». Доречно нагадати, що йдеться про самодержця, проголошеного в сучасній Росії «православним святим», який під час розстрілу військами у січні 1905 року мирної демонстрації наказав «патронов нє жалєть».

За радянських часів, коли всі світові винаходи безпідставно приписували виключно вітчизняним авторам, про Рощепія воліли не згадувати, бо, за прикладом вінценосного Миколи ІІ, у СРСР перед Другою світовою війною теж були категорично проти озброєння армії автоматами. Сталін та його маршали Ворошилов і Будьонний невтомно повторювали, що «пуля — дура, а штик — маладєц», а автоматичну зброю імперіалісти створили для того, щоб поліції було з чого розстрілювати демонстрантів.

Лише після нападу СРСР на невелику за площею Фінляндію, коли фінські вояки стали буквально викошувати з автоматів червоноармійців, не підпускаючи їх на відстань багнетної атаки, довелося поспіхом узятись за переозброєння армії. Однак склепаний ППШ («пістолєт-пулємьот Шпагіна») значно поступався німецьким «шмайсерам» і наочно довів, яка кривава розплата за технічну відсталість держави і консерватизм її керівників.

Творець самохідного комбайна

Ще однією причиною, через яку ім’я Якова Рощепія воліли не згадувати за радянських часів, стало розроблення ним у 1928 році чергової конструкції автоматичної гвинтівки. На той час винахідник уже чітко усвідомив, що нова зброя потребує нового набою — із заглибиною-проточкою замість звичного виступу на нижньому кінці гільзи.

Однак як за царських часів, це принципово важливе конструкторське нововведення проігнорували. Головне артилерійське управління Червоної армії видало розпорядження, що всі розробки нової стрілецької зброї мають проводити під штатний набій зразка 1908 року, призначений для гвинтівок. Мимоволі напрошується аналогія з українським Укроборонпромом, де за часів одіозного керівництва переймалися не тим, що справді потрібно армії, а тим, що здатні склепати якнайдешевше, але з найбільшим «наваром».

У підсумку професійний конструктор-зброяр у розквіті творчих сил став незатребуваним, бо не міг працювати всупереч своїм переконанням. Рощепій спробував перекваліфікуватися на сільгосптехніку. Нині лише фахівці-історики знають, що саме в Україні було сконструйовано перші радянські колісні й гусеничні трактори «Запорожець» і «Комунар». Вони могли стати основою вітчизняного тракторобудування, однак у Москві вирішили, що доцільніше клепати на той час уже морально застарілі аналоги «фордзонів» та іншої іноземної техніки — фактично піратські копії чужинських розробок.

Укотре спрацював принцип «якнайдешевше і якнайбільше», як у разі страшної за наслідками відмови від автомата Рощепія і спеціалізованого набою для автоматичної зброї. Тільки у ситуації із сільгосптехнікою за короткозорість довелося розплачуватись не людськими життями на полі бою, а фактичним закріпаченням селян, перетворених на колгоспників, які аж до початку 1960-х не мали паспортів, електросвітла в оселях і працювали за нічого не варті палички-трудодні.

Не дивно, що розроблений Яковом Рощепієм макет і технічні креслення самохідного зернозбирального комбайну виявились… нікому не потрібними. Конструкторові порадили перетворити його дітище із самохідного на причіпне, бо, мовляв, країна не може марнувати дефіцитні мотори на техніку, що майже весь рік простоюватиме, працюючи тільки в короткий період жнив.

Нині така абсурдна економія, що обертається лише втратою вирощеного врожаю, видається дикістю. Однак навіть у 1965 році СРСР спробував перевершити світ, розпочавши випуск самохідного тракторного шасі-трансформера «Таганрожец». На нього у жнива навішували оснащення зернозбирального комбайна, а решту року використовували для перевезення вантажів у навісному причепі, що мав вигляд мікроскопічного порівняно з розмірами силового агрегату на велетенських колесах.

Людина, яка випередила час

Винахідник, який міг принести велетенську користь державі й людям, змушений був перебиватись випадковими заробітками і майструвати примітивні крупорушки, мінівітряки для перекачування води та інші механізми, якими зазвичай займаються сільські аматори-механіки.

Під час визволення рідного села Осовець Бобровицького району Чернігівщини вже 64-річний Яків Рощепій помітив у руках радянських солдатів гвинтівку, що видалася йому знайомою. Воїни пояснили, що це СВТ («самозарядная вінтовка Токарєва»). Нею, крім піхоти, озброювали ще й снайперів, встановлюючи спеціальний оптичний приціл.

Уже по війні лист простого сільського дядька, яким став колишній винахідник і конструктор, дивом потрапив до Героя Соціалістичної Праці і лауреата Сталінської премії І ступеня Федора Токарєва. Ще більшим чудом стало те, що уславлений зброяр визнав: СВТ зроблено у 1938 році на основі гвинтівки Рощепія, доля якого на той час була нікому не відомою.

Менше пощастило з обстоюванням пріоритету на винахід самохідного зернозбирального комбайна, створеного в СРСР 1946 року і запущеного у серійне виробництво через рік. За розроблення «Сталінця-4», який став первістком у Радянському Союзі та Європі, конструктори із всесоюзного НДІ сільгоспмашинобудування отримали Сталінську премію І ступеня. Вчені мужі відповіли Рощепію, що про жоден його пріоритет на винахід не йдеться, бо, мовляв, перші парові самохідні комбайни випустили в Австрії ще до Першої світової війни, а перші комбайни із двигунами внутрішнього згорання працювали на полях США із 1926 року.

Зайве було пояснювати, що революційну для свого часу розробку винахідник втілив у макет ще 1924-го, а 1926 року відвіз до Академії наук України, де отримав пораду не займатися дурницями і сконструювати причіпний варіант.

Та після того як публікації про винахідника-самоука надрукували журнал «Огонек» і газета Мін­оборони СРСР «Красная звезда», вже немолодому Якову Рощепію призначили персональну пенсію республіканського значення. Насправді її обсяг був 400 рублів, що після грошової реформи 1961 року і переходу на зрозуміліший нам масштаб цін брежнєвських часів відповідало 40 карбованцям.