ДАТА

Видатному досліднику і розробнику українських надр, одному з лідерів геологічної науки в Україні, знаному державному діячеві Петру Шпаку 17 червня виповнилося б 80

Анатолій ВІНСКЕВИЧ
для «Урядового кур’єра»

Про деяких визначних людей говорять, віддаючи їм шану, в минулому. Заслуги Петра Федоровича Шпака, хоча, на жаль, і немає його з нами, навпаки, нині є надзвичайно актуальними і мають прислужитися саме майбутньому. Складні газові відносини із північним сусідом та й загальні ознаки енергетичної кризи у світі знову і знову повертають колег та наступників Петра Шпака до його розробок і задумів.

Працював  на майбутнє

— Якби Петро Федорович був нині живий, — каже президент НАН України Борис Євгенович Патон, — Україна не мала б сьогодні таких проблем із постачанням газу. Його роботи щодо визначення стратегії пошуків вуглеводневої сировини та умов повного забезпечення нею потреб народного господарства України не втратили своєї актуальності. Якби на початку нашої незалежності значні зусилля були спрямовані на освоєння розвіданих Петром Шпаком запасів газу в Чорному й Азовському морях, ми сьогодні могли б говорити про енергетичну незалежність України.

Під керівництвом Петра Шпака були розроблені Державні програми з освоєння ресурсів Чорного й Азовського морів (1995 р.), Національна програма «Нафта і газ України до 2010 року» (1993 р.). Саме їх реалізація за нинішніх непевних відносин у газонафтовій галузі могла б відчутно позбавити Україну енергетичної залежності. Історія знала вже такі приклади. У 1975-му внаслідок низки геологічних відкриттів видобуток газу сягнув 68,3 млрд метрів кубічних, тобто перебував на рівні споживання нинішньої України.

Наймолодший міністр

Свою галузь Петро Шпак знав досконало — і як науковець, і як практик. Він подолав шлях від рядового геолога до міністра геології України, директора Інституту геологічних наук НАН України. Працював безпосередньо на нафтових промислах Західної України — інженером, головним інженером, директором контори буріння, — керівником Главку з пошуку і розвідки нафтових і газових родовищ в Україні. У жовтні 1967 року очолив міністерство геології. Йому тоді виповнилося лише 36 років, тож був на такій посаді наймолодшим. Поважні міністри між собою жартували, що тепер серед них є новий «зелений» міністр. На цій посаді Петро Шпак працював 15 років.

Крім нафтогазових родовищ, він почав займатись розвідкою вугленосних районів Донбасу, залізних та марганцевих руд на півдні України, золоторудних родовищ у Закарпатті, мінеральних вод типу «Нафтуся» у Хмельницькій і Тернопільській областях. Родина — дружина і дві донечки — практично не бачила його вдома — багато їздив у відрядження, хотілося бачити все на власні очі.

Паливно-енергетичному і металургійному комплексам народного господарства постійно бракувало мінерально-сировинних ресурсів, прискореного зростання обсягів пошуково-розвідувальних робіт на газ, нафту й вугілля, на руду й нерудні копалини. Завдяки Петру Федоровичу прискореними темпами оновлювалася інфраструктура геологічної галузі, нарощувався її технічний та технологічний потенціал, проводилася широкомасштабна розбудова соціальної сфери, поліпшувалися умови праці.

І дуже поталанило Україні, що саме в цей час на чолі міністерства геології стояв такий досвідчений фахівець, здібний державний діяч і організатор як Петро Шпак. Безпосередньо під його керівництвом і за його участі відбувалися пошуки, вивчення і відкриття унікальних родовищ газу, нафти, залізних руд, завершилася розвідка й освоєння нових вугленосних районів Західного Донбасу, Велико-Токмацьких марганцевих руд, цеолітів Закарпаття тощо. Щорічний обсяг пошуково-розвідувального буріння становив понад 640 тис. метрів, тобто майже в 10 разів більше, ніж тепер.

«На тлі жалюгідного стану сучасної вугільної промисловості та нафтогазового комплексу здаються просто недосяжними обсяги видобутку корисних копалин: в 1975 р. вугілля — 217 млн тонн, газу — 68 млрд м3, нафти — майже 15 млн тонн. І це не була манна небесна. За скупими рядками статистичних звітів стояла її  величність Праця, невтомна, копітка, мозоляста, а ще розум, енергія й наснага таких людей, галузевих маршалів, як Петро Федорович Шпак, — зазначає колишній прем’єр-міністр України (1990-1992 рр.) Вітольд Павлович Фокін.

Як гірничий інженер, я може, краще за інших розумів його прагнення залучити до пошуково-розвідувальних робіт досягнення світової галузевої та фундаментальної науки, тому й підтримував його при розробці поточних і перспективних планів. Зокрема, ми разом витримали тиск і зламали опір тих, хто не бачив сенсу у фінансуванні пошукових робіт і вивченні родовищ вуглеводневої сировини на шельфах Азовського й Чорного морів.

Пригадую, як після багатогодинної дискусії ми вийшли з кабінету одного з високих начальників і Петро Федорович, втираючи спітнілого лоба, тихо промовив: «Дякую, Вітольде Павловичу. Сьогодні ми добре попрацювали на майбутнє».

Вважаю, що й зараз, а може, саме зараз ці слова набувають особливої актуальності. Адже розпочаті підприємствами «Кримгеологія» і створеного у 1978 р. за ініціативою Петра Федоровича Шпака «Чорноморнафтогазпрому» пошуково-розвідувальні роботи завершилися відкриттям понад 300 локальних позитивних структур, з якими нині пов’язується майбутнє енергетики Криму і півдня України».

— Петра Федоровича вирізняла багатогранність: він працював і діяв як вчений, державний діяч, керівник цілої галузі України, професіонал і патріот, — згадує колишній державний діяч Юрій Єльченко.

Ми багато говоримо тепер про те, що громадянин України, вже не кажучи про керівника будь-якого рівня, має бути справжнім патріотом України. Таким був Петро Федорович. Тут хочу відзначити своєрідне поєднання моралі і професії. Адже він, учений високого злету, вивчав землю, землю українську, землю своїх дідів і прадідів, онуків і правнуків. Петро Федорович шукав у цій землі (і з наукової, і з практичної точки зору) корисні поклади — корисні для України, для людей, щоб покращити якість їхнього життя. І, звичайно, для більш ефективного ведення народного господарства, тобто для того, щоб мати власні ресурси і не залежати від інших держав.

Не злякався немилості  «верхів»

Він активно відстоював національні інтереси України, наполягаючи, щоб наші запаси використовувалися виключно для власних потреб країни, а не транспортувалися в країни так званого соціалістичного табору. За що поплатився. Керівництво Радянського Союзу не пробачило такого вільнодумства.

Свого часу Петру Шпаку пропонували роботу у Москві — першого заступника міністра геології, а трохи пізніше — заступника міністра газової промисловості СРСР. Зіславшись на погане здоров’я, він відмовився від обох пропозицій, та й не хотів їхати з України і покидати батьків. За словами дружини, тоді в ЦК Петру Федоровичу сказали, що ще ніхто не відмовлявся від роботи в Москві, тим паче, запропонованої ЦК КПРС. «А ви відмовились, бо від вас пахне націоналістичним душком». Шпака охрестили «впертим хохлом», і він потрапив у немилість.

Професіонал — усюди  професіонал

З 1982 року Петро Шпак переходить на наукову роботу, працює в Інституті геологічних наук Академії наук України, з 1992 року — директором. І на науковій ниві здобуває визнання. 1989 року йому присуджується премія імені Вернадського, наступного року обирається членом-кореспондентом Академії наук України, а 1996 року — академіком Академії гірничих наук України. Лідер української геологічної науки, він керує створенням Національної програми «Нафта і газ України до 2010 року».

— У нього ще замолоду був бойовий девіз: «Краще в 40 років згоріти, ніж до 60 тліти». І він усе своє свідоме життя горів на роботі. Як справжній Шпак — птах, який весь час у польоті, на висоті, у нього не було часу на розкачування, він поспішав жити. «Хто народжений літати, повзати не буде», — цей вислів повністю відповідав характеру чоловіка, — згадує дружина Марія Михайлівна. — В останній рік свого життя Петро Федорович багато й інтенсивно працював. І чим більше занурювався в роботу, тим більше був задоволений. Я завжди дивувалась: звідкіля в нього береться стільки завзятості й енергії для роботи?! Він майже не відпочивав і весь час над чимось трудився. Я, звичайно, сварила його за такий напружений режим роботи, радила йому більше відпочивати, але він на це відповідав: «Марусю! Не намагайся мене переробити. Це мій стиль, і я буду активно працювати до тих пір, доки буду потрібний людям».

За плідну практичну і наукову працю Петрові Шпаку було присуджено чотири Державні премії СРСР і України в галузі науки і техніки, а в 1975 р. присвоєно почесне звання «Заслужений геолог УРСР», у 1981 р. — «Почесний працівник газової промисловості СРСР», в 1982 р. — «Почесний геологорозвідник СРСР». Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора і багатьма іншими відзнаками.

Петро Федорович, кажуть колеги, мав феноменальну пам’ять і хоч би про що його спитали, він завжди мав готову відповідь. Ніколи не гордував проконсультуватись з колегою чи другом, якщо сам чогось не знав. Дуже не любив ледарів, брехливих і нечесних людей. Сам ніколи не марнував часу на дрібниці, ніколи не дармував і навіть на відпочинку працював над статтями, а також вивчав англійську мову. Був пунктуальний і точний, любив порядок в усьому. Ніколи не запізнювався на зустрічі чи засідання, завжди дотримувався даного слова.

По-сучасному ми назвали б менеджерськими корисними порадами ті настанови, які чули від Петра Федоровича його молодші колеги. Вчив він і свого молодшого брата Василя:

— Бувало, щось порадить, — пригадує Василь Федорович, — а потім наказує: прийдеш через кілька днів доповісти, як у тебе вийшло. Іноді, було, закрутишся і не прийдеш в обумовлений строк. У таких випадках брат дуже сердився, казав: «Я чекав тебе, витрачав свій дорогоцінний час, а ти не прийшов. Так не годиться, привчайся тримати слово, від цього виграє твій авторитет».

У пам’яті  земляків

Наскільки мав можливість, настільки Петро Федорович допомагав людям, своєму рідному селу на Хмельниччині, школі, району. Здібним сільським дітям сприяв при вступі до престижних вишів, а випускникам радив, як знайти перспективну роботу. Передав такі свої навички усій родині, яка допомагала під час будівництва церкви у рідному селі Дашківці.

Але Петра Федоровича немає з нами: його серце, що звикло працювати на підвищених обертах, при постійних перевантаженнях, дало збій у 2002 році…

Після смерті по людині залишаються діти, онуки і добрі справи, зроблені нею, та світла пам’ять рідних, друзів, колег по роботі.

— Я не раз відчував: Петро мене, як наймолодшого, дуже любив і водночас ставився досить вимогливо. Особливо він слідкував за моїм професійним зростанням і радів, що наздоганяю його як по службі, так і в науковій роботі. За його життя я став заступником міністра, захистив кандидатську дисертацію, — пригадує Василь Шпак.

Пам’ятаю, навесні 2002 р., вже перебуваючи в тяжкому стані, він дуже переживав за мене, коли я балотувався у народні депутати України по виборчому округу № 190 Хмельницької області. Він буквально зі сльозами на очах говорив: «Дуже шкода, що я захворів і не можу тобі допомогти, адже я міг би приїхати до наших земляків і більше, ніж будь-хто, розповісти людям про тебе, про нашу родину».

Добре пам’ятаю як брат перед операцією написав мені листа, в якому прохав: «У разі моєї смерті прошу тебе, Василю, бережи нашу родину і поховай мене на рідній землі». Ми з Марією Михайлівною виконали його побажання.

До вісімдесятиріччя колеги, друзі з Інституту геологічних наук Академії наук України, де працював Петро Шпак, провели урочистості, присвячені пам’яті великого державця, громадянина, патріота, а жителі села, де він народився, планують назвати його іменем школу, де навчався, щоб сільські діти знали, яких життєвих висот може досягти виходець із їхнього села, озброївшись доброю настирністю, цілеспрямованістю та працелюбством.