Олімпійський чемпіон
зі стрільби з лука
Віктор РУБАН
Найсильніший лучник світу, чемпіон ХХІХ Олімпійських ігор в Пекіні Віктор Рубан живе у Харкові. Однак застати його в рідному місті непросто, оскільки робочий графік спортсмена надзвичайно щільний. Іспанія, Італія, США — це далеко не повний перелік країн, де Віктор демонстрував цього року свої феноменальні здібності Робін Гуда, щоразу підтверджуючи високий титул найвлучнішого стрільця з України. Наразі він готується до наступних олімпійських стартів у Лондоні, а розповісти про своє життя між двома олімпіадами наш власний кореспондент попросила Віктора Рубана напередодні його від’їзду на збори, які титулований спортсмен проводить разом з українською збірною в Криму.
— Вікторе, скажіть, рідні стіни допомагають у підготовці?
— Так. До наступної Олімпіади вся українська збірна зі стрільби з лука почала готуватись, зібравшись 19 серпня в Криму на олімпійській базі наших паралімпійців. Там є всі необхідні умови: тренажерні зали, басейни та й море поруч. А у Лондоні на нас спочатку чекає передолімпійський тиждень, під час якого змагання проходитимуть на тому ж стадіоні, що й Олімпійські ігри. Це робиться для того, щоб спортсмени адаптувалися перед Олімпійськими іграми. Хочу, щоб наша збірна виграла на них золото!
— А чи є у неї для цього, як кажуть, порох у порохівницях?
— Звичайно. Щоправда, у нас спостерігався дуже сильний командний спад. Ніби й були результати, але увесь час нам не таланило — наривалися на суперників, які також показували вагомі результати і ми вибували з подальшої боротьби. Тепер же, на останньому Кубку світу в США, де посіли призове третє місце, ми показали дуже високий результат. Хоча й тут нам не зовсім пощастило: зіштовхнулися з американцями, які «влучили в наш рекорд» — 229, який ми встановили на чемпіонаті Європи, повторивши рекорд України. Якщо врахувати, що 225 — це вже прохідний результат на перемогу, то можна сміливо казати, що у нашої команди пороху в порохівницях стане. І якщо ми продовжуватимемо боротьбу в такому ж дусі, то, переконаний, усе вийде!
Головне для лучника , щоб рука була «твердою». Фото з особистого архіву В. РУБАНА
— А які ваші особисті плани на Лондон-2012?
— Якщо раніше ставив за мету «перестріляти» корейця, то тепер з’явився ще один дуже сильний суперник зі США. Це молодий спортсмен Елісон Бреді, який ось уже другий рік поспіль демонструє надзвичайно високі результати. Навіть серед корейців, які вважаються найсильнішою командою серед лучників, не пригадую таких спортсменів, які б тричі поспіль, як, мабуть, вперше в історії лучного спорту зробив Елісон, виборювали кубки світу. І в цьому сезоні на чемпіонаті світу він не виграв лише дивом, показавши надзвичайно високі результати, але поступився корейцю. Мій товариш Дмитро Грачов зустрічався з ним у поєдинку вже кілька разів, а мені усе не таланить. Суперника важливо відчути. Тим більше, що стріляти в парі з спортсменом такого рівня, як Елісон, незалежно навіть, яким буде результат, — то великий успіх, адже в нього можна чогось навчитися.
— Сказане — явно не про вас. Адже в Пекіні ви продемонстрували чудову стрільбу і саме через це перемогли у фінальному матчі типового представника непереможної корейської школи К’юн Мо Парка — олімпійського чемпіона Афін, багаторазового чемпіона світу. Чим ще, крім тієї блискучої перемоги, запам’яталися вам минулі Олімпійські ігри?
— Ніколи не забуду атмосферу тих змагань, оскільки її не можна зрівняти ні з якими чемпіонатами світу чи Європи. Зокрема, життя в Олімпійському селищі, де зібралося багато знаменитих спортсменів з різних країн. Спілкування з ними через мовний бар’єр хоч і відбувалося в основному жестами, однак це не заважало порозумітися. Ми щиро, хоч як парадоксально це звучить, бажали один одному удачі.
— Як олімпійське золото змінило ваше життя?
— Насамперед змінилося сімейне благополуччя. Можу собі більше дозволити, ніж колись, в матеріальному плані. Маю власну квартиру і живу окремо від батьків. Можу самостійно утримувати дружину і маленького сина, якому нещодавно виповнилося сім місяців.
— Вікторе, ви хочете, щоб ваш малюк був не лише продовжувачем роду Рубанів, а й спортивної кар’єри батька?
— Не заперечуватиму, якщо Роман, так ми з дружиною назвали сина, захоче займатися стрільбою з лука. Наставлятиму, допомагатиму чим зможу. Але якщо він вибере щось інше — також всіляко його підтримуватиму, оскільки твердо переконаний, що він має право на власний вибір.
— А коли ви самі зрозуміли, що стріляти з лука — покликання?
— Гадаю, у 1998 році, коли виконав нормативи майстра спорту і став подумувати про вищі результати і призові місця на змаганнях. Тоді й зрозумів, що всерйоз та надовго займатимуся цим видом спорту.
— Правду кажуть, що він не з легких, що навіть не всі важкоатлети можуть розтягувати лук?
— Це так. Буває, що вони просять у нас лук, щоб спробувати розтягнути його і не всі з цим справляються. Передовсім тому, що у них працює одна група м’язів, а у нас зовсім інша — спина і лопатки. Щодо навантаження лучника, то воно становить близько 150-200 пострілів за одне тренування. Якщо перерахувати на кілограми, то за одне тренування ми «переносимо» майже 6 тонн вантажу. Адже кожна натяжка лука — це 21 кг. Крім цього, лучнику потрібно ще вміти довго виконувати одноманітну, монотонну роботу. Кожне тренування займає три години. На зборах, звичайно, стріляємо з перервами, а ось вдома намагаюся весь цей час працювати без зупинок.
— Як тримаєте себе в формі?
— Дієти у мене немає, адже я не гімнаст. На зборах, звичайно, дотримуюсь режиму і виконую всю розписану тренером програму. Вдома, а буваю там між зборами усього 3—4 дні, розслабляюсь. Однак, це ніяк не впливає на загальну спортивну форму, оскільки не сиджу без діла, займаюсь хатніми справами, що теж є своєрідним тренуванням.
— Ідеальний лучник — який він?
— Передовсім, холоднокровний і такий, що вміє швидко мобілізовуватися. Йому має бути притаманна, як і в усіх видах боротьби, спортивна злість. А ще ідеальний лучник повинен уміти проявляти характер, ставити перед собою мету і досягати її.
— Чи вірите ви у спортивне щастя, адже саме його, як писала цьогорічна преса, вам трішечки не вистачило на одному з чемпіонатів в Італії.
— Мабуть так. Через те, що 50 відсотків у нашому виді спорту і справді залежить від фортуни. На чемпіонаті, про який іде мова, я програв корейському спортсмену, у якого на минулому чемпіонаті світу в 2009 році виграв у боротьбі за третє місце. Він тоді, очевидно, на мене дуже образився, розізлився і цього разу в останній серії зібрався і набрав 30 очок з 30 та виграв. Оскільки з самого початку ми аж до кінця стрільби йшли на рівних, то журналісти, які слідкували за нашим поєдинком, написали саме так.
— А як ставитесь до прикмет: маєте якийсь талісман, який завжди берете з собою на змагання?
— У прикмети не вірю. Більш того, намагаюсь не звертати на них уваги. А ось талісман у мене є. Це брелок-клякса, який завжди висить на моєму лукові. Його ще в школі подарували дівчата у день чоловічого свята і з того часу він завжди зі мною. Інколи мені навіть здається, що він і справді приносить удачу.
— Кажуть, що у снайперів під час стрільби має бути «тверда» рука, а для лучників це важливо?
— Звичайно. Адже кожна перемога залежить від того, наскільки ти контролюєш мушку, наскільки правильно виконуєш рухи. Лучний спорт — координаційно складний вид. Необхідно усі 72 кваліфікаційні постріли зробити однаково. Якщо десь у чомусь схибив, скажімо, рука не туди пішла, це (навіть найменше відхилення) так і буде іти за тобою у всьому рахунку.
Отож дуже важливо, особливо під час змагань, щоб рука лучника завжди була «твердою».
— Вікторе, чи замислювалися вже над тим, чим займатиметеся після завершення спортивної кар’єри?
— Я поки що не збираюся її завершувати. У лучників немає визначення якогось вікового цензу. Спортсмен залишається в строю до тих пір, поки стріляє влучно і досягає результатів. А це можна робити і в 35 чи 40 років. Наприклад, в Англії є спортсмен, якому вже виповнилося 42, а він непогано стріляє. Торік був навіть призером Кубка світу. Я ж лучник середнього віку, тому мої думки далекі від цього. Вони зосереджені на перемогу.
Світлана ГАЛАУР
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Віктор РУБАН. Народився 24 травня 1981 року в місті Харкові. Закінчив Харківську державну академію фізичної культури та спорту. Виступає за «Динамо» — Україна (Харків). Старший лейтенант Державної прикордонної служби. Заслужений майстер спорту України зі стрільби з лука. Олімпійський чемпіон 2008 р. в індивідуальних змаганнях, бронзовий призер Олімпіади 2004 р. в команді, чемпіон світу 2009 р. в міксті та бронзовий призер в індивідуальних змаганнях, чемпіон Європи 2006 р., чемпіон Універсіади 2009 р. в індивідуальних змаганнях та срібний призер у міксті, неодноразовий переможець чемпіонату та Кубка України. 26 березня 2011 року став бронзовим призером чемпіонату Європи.