Останнім часом із доволі закритого технічного вишу «водник» (саме так його називають у народі) перетворився на потужний інтерактивний майданчик. Тут тобі й спільні з громадою та владою заходи, і навіть цілодобові хакатони!
Учасником більшості з них є ректор НУВГП Віктор Мошинський, який очолив університет у 2014 році. Відтоді тут почалися стрімкі зміни.
— Вікторе Степановичу, у відомому варшавському центрі науки «Копернік» розповідають таку історію. Свого часу, коли інженерна наука там була, м’яко кажучи, не в пошані, а набір на ці спеціальності впав ледь не до нуля, науковці вирішили вийти зі своїх лабораторій до людей. Вони розбили намети просто неба й демонстрували те, чим займаються щодня. Неочікувано вишикувалися черги охочих усе побачити. Це й стало поштовхом не лише для підвищення престижу технічних спеціальностей, а й для появи згодом центру науки «Копернік» за потужної підтримки грантів Євросоюзу та муніципальної влади Варшави. Ви з командою взялися до справи не менш завзято — і вже є помітні результати…
— Ви правильно зауважили: з командою. Бо питання номер один у будь-якій справі — професійні кадри. По-перше, ми змінили систему організації та управління в університеті на більш мобільну, таку, що відповідає запитам дня та європейському академічному досвіду. Сьогодні до складу університету, в якому навчаються 12 тисяч студентів, входять 11 навчально-наукових інститутів та 5 коледжів. Але це, гадаю, ще не остаточна наша структура.
По-друге, зробили повсякденну роботу цілком публічною й прозорою. Вочевидь, нам ще далеко до центру науки «Копернік»: щоб його відвідати, треба записуватися в електронну чергу за кілька місяців. Але чимало конкретних кроків у цьому напрямі зроблено. І ми, «технарі», кажемо: у нас є потенціал для сучасного розвитку науки. Ми відкриті для кожного, хто хоче до цієї науки «доторкнутися». Ось чому разом із об’єднанням громадських організацій відкрили в університеті платформу взаємодії «Простір», де відбувається багато, здавалося б, непрофільних для нас заходів. Скажімо, «Відкритий шкільний університет» — наш соціальний проект, який діє два роки виключно на нашому фінансуванні. Його мета — допомогти молоді зорієнтуватися у професійному виборі. То ось, найпопулярніший предмет — який ви думаєте? — фізика! Тобто є надія, що на спеціальності, де цей предмет профільний, невдовзі буде зовсім інший конкурс.
Саме «Простір» став нашим партнером у грантовому проекті від Вишеградського фонду на розвиток креативного підприємництва, саме тут пройшло вже чотири хакатони за півроку. Зокрема міжнародний, який одночасно відбувся в багатьох країнах світу. А в Україні до цього креативного пошуку ІТ-ідей, що тривав добу, долучилися ми.
— Міжнародний вектор у роботі університету утверджується дедалі впевненіше…
— Єдиний академічний європейський простір — для нас уже не просто слова. Скажімо, нині на розгляді в Єврокомісії наші заявки на проекти в галузі охорони культурної спадщини на 2 мільйони євро: тільки-но з’явилася така можливість, ми одразу ж нею скористалися.
Маємо угоду з компанією Google, яка передбачає безмежне цифрове сховище для кожного нашого викладача й студента та корпоративну пошту, що закріплюється за ними назавжди. Університет сертифікований для роботи в програмі «Еразмус плюс», яка набирає обертів в Україні (а це нові можливості й для вишу, й індивідуальні — для викладачів та студентів). Від початку липня в нас стартувала програма підготовки волонтерів для відомого щорічного форуму «Східного партнерства», який проходить у Любліні, що є партнером Рівного. До речі, куратор цієї програми Кшиштоф Лонтка разом із президентом Любліна Кшиштофом Жуком нещодавно побували в університеті. З мерією цього міста нас теж єднає угода про співпрацю. Разом із його роботодавцями незабаром проведемо в університеті ярмарок вакансій для наших випускників. Йдеться, як ви розумієте, зовсім не про збір «борувки», а про роботу за фахом. Це буде найкраще підтвердження конкурентоспроможності наших фахівців: гідротехніків, механіків — адже Європа теж гостро потребує інженерів!
— Вас не звинуватять у тому, що готуєте кадри для Польщі?
— Не відкидаю цього! Утім, звинувачувати легше, складніше дати можливість самореалізації молодим людям. Тут уже функція держави — створити відповідні умови і для роботодавців, і для сучасних фахівців в Україні. Молодь чекати не буде: наші випускники працюють у багатьох країнах світу. Скажімо, Василь Тарас — уже професор одного з американських університетів. Тепер завдяки діаспорі «водника» ми намагаємося реалізувати ще одну цікаву програму: лекції в нас зможуть читати професори з американських університетів, зокрема Стенфорда. До речі, навчання в цьому університеті коштує 50 тисяч євро за рік. І американці беруть кредити, які виплачують півжиття, щоб здобути якісну освіту!
— На жаль, в Україні почасти навпаки: готові доплачувати за те, щоб не вчитися. Виходить замкнене коло: якщо студент платить гроші за навчання, він недоторканний? До того ж фінансування вишів залежить саме від кількості студентів…
— Тому в суспільстві й меншає довіри до нашої вищої освіти! Ми вирішили раз і назавжди змінити підходи: якщо вже платити, то виключно за якісну освіту. Бо це той маркер, за яким насамперед судять про рівень вишу. В нас це працює так: викладач вичитує відповідний курс і розробляє екзаменаційні питання до нього. А вже рівень знань студентів оцінює комп’ютерна програма. Знали б ви, який спротив ми мали, впроваджуючи цю не те щоб новацію — я сказав би, вимогу часу, яка є звичною для європейських університетів! Але вже після першої сесії вчетверо (!) зменшилася кількість тих, хто не склав іспит із першого разу. Тобто ми завдали нищівного удару корупційній складовій! А студенти зрозуміли: вчишся як слід — висока оцінка не забариться. Бо з комп’ютером домовитися неможливо: оцінки одразу виставляються в онлайн-режимі. Тому журнали нам практично не потрібні, але вони ще залишаються вимогою Міністерства освіти. Гадаю, ненадовго.
— Тобто технічно «просунуті» водники й тут усе ставлять із голови на ноги. Ви вже як держава в державі: скажімо, Естонія, де комп’ютеризовано все…
— Зведення людського чинника до мінімуму — наш пріоритет. Коли мене обрали ректором, на підпис приносили стоси документів заввишки до 10 сантиметрів — якось навіть заміряв лінійкою. А тепер ось маю в мобілці відповідний додаток: їду до Києва і, щоб не гаяти часу (а це сьогодні наш найдорогоцінніший ресурс), ставлю електронний підпис. Окрім часу, ми торік ще й на папері зекономили 50 тисяч — ось вам і кошти на соціальні проекти!
Електронним документообігом послуговується кожен викладач чи співробітник: вигідно й зручно. І студенти, й викладачі залюбки користуються додатком «Мій НУВГП». Тут кожен має персоналізований розклад, у додатку можна побачити рівень успішності кожного студента і ще багато речей, які спрощують життя. Навіть абітурієнтам: для них наші студенти та викладачі розробили «Калькулятор ЗНО», який швидко обрахує твої можливості у вступі до університету. Так само — автоматично і цілком безкоштовно для наших бакалаврів та магістрів — за американською програмою перевіряємо їхні роботи на плагіат. Його теж одразу стало вдвічі менше! Маємо власний цифровий репозитарій (підручники, навчальні плани — все це є у відкритому доступі). Лише в травні з репозитарію скачали 42 тисячі документів. А наш електронний додаток до Вікіпедії — Вікіситет: за два останні роки тут маємо 3 мільйони 80 переглядів. То скажіть: популярний наш університет чи ні?
Саме завдяки сучасним комп’ютерним технологіям (і, звісно, нашому нестримному бажанню) університет став партнером ООН. Днями ця поважна інституція надіслала нам листа, що готова промоніторити соціальний звіт університету. Такий розширений звіт надсилаємо у її відповідний підрозділ раз на два роки, не приховуючи жодної інформації чи проблем. До речі, я особисто публічно звітую перед колективом університету постійно.
— Якщо вже сама ООН співпрацює з рівненським «водником», то і місцевій владі, й бізнесу, як кажуть, сам Бог велів…
— І ми тут шукаємо щонайменші можливості! Бо вода — це далеко не лише водна інженерія, хоча й це, особливо в контексті глобального потепління, суперактуально. Вода — це і економіка, й екологія, і навіть правові питання. Вода — це наше все.
Якщо вже нам випало бути єдиним університетом в Україні, у самій назві якого є слово «вода», маємо зробити ставку на цю унікальність і стати мозковим центром у цій темі. Ми готові до повноцінної співпраці з бізнесом: і на принципах державно-приватного партнерства, й за допомогою інших правових механізмів. Готові напрацювати, може, ще нові для України правила гри, які, втім, уже не нові для світу. «Вікном можливостей» тут стане справжня, а не декларативна автономія університетів. Наприклад, нещодавно ми взяли в розробку надзвичайно складну й наболілу для Рівненщини проблему — ревіталізація басейну річки Усті, який техногенно й антропогенно змінювався не одне десятиліття. Чи не вперше за історію університету уклали меморандум про співпрацю з обласною та міською владою. Перші 180 тисяч гривень на дослідження ситуації надала облдержадміністрація, а благодійний фонд Олексія Муляренка оголосив конкурс на найкращу студентську наукову роботу на цю тему. Попереду непроста робота — гідрологічні, ландшафтні, іхтіологічні дослідження, залучення грантів. Ми до неї готові.
— Але ж ви відкрили й нові спеціальності, серед яких цього року з’явилася навіть «журналістика».
— Так, ми ліцензували журналістику й сподіваємося, що до нас прийдуть учитися талановиті студенти. Хтось дискутує, «наша» це спеціальність чи ні. Втім, економічна журналістика, як на мене, має розвиватися більш професійно. І якщо тут наші вчені скажуть своє слово, виграє, за великим рахунком, Україна.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Віктор МОШИНСЬКИЙ. Доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений працівник освіти України. Народився 29 вересня 1965 року в Рівному. Закінчив Український інститут інженерів водного господарства (попередня назва НУВГП), здобувши кваліфікацію інженера-гідротехніка. Трудовий шлях розпочав гідрогеологом Рівненської гідрогеолого-меліоративної експедиції. Захистив кандидатську та докторську дисертації, працював на посадах доцента, професора в рідному університеті. В 2014 році його обрано ректором альма-матері — Національного університету водного господарства та природокористування. Одружений, любить подорожувати та рибалити.
Ми в Google+