На Закарпатті напрацьовано досвід підтримки людей з інвалідністю, який може стати у пригоді соціальним установам всієї України. Про них розмовляємо з директором департаменту соціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації Віктором МАЦОЛОЮ.
— Вікторе Васильовичу, в Ужгороді відбувся міжнародний семінар із впровадження закордонного обміну досвіду у використанні собак-поводирів...
— Про гостроту проблеми свідчить той факт, що жодного офіційного центру, де навчали б чотирилапих допомагати людям із обмеженими фізичними можливостями, у нашій країні досі не створено. В Україні ці люди, яких десятки тисяч, переважно сидять на диванах. А ось за кордоном вони не випадають з активного життя, причому не в останню чергу завдяки тренованим тваринам-помічникам. За рубежем тренувальні центри є майже всюди, зокрема в Росії. Нам приємно, що Закарпаття стало піонером у цій справі в Україні.
— Вам вдалося залучити людей, які зацікавилися цим досвідом?
— Разом із головою громадської організації «Дивосвіт» — партнером у транскордонному українсько-угорсько-румунському проекті — Оксаною Богданець ми опитали багатьох добровольців-кінологів. Знайшли, щоправда, лише двох. Їх навчали професіонали в Угорщині, і тепер вони самі готові ділитися знаннями. Попереду колосальна робота з розроблення бізнес-плану, пошуку спонсорів, які допоможуть в цій справі фінансово. Підготовка собаки-поводиря обходиться дуже дорого, без благодійників ніяк не обійтися.
— Коли ж на вулицях міст з’являться собаки-поводирі?
— Транскордонний проект завершується, і на його фініші ми отримаємо одного собаку-поводиря, підготовленого фахівцями і вже сертифікованого. Нерозв’язаною залишається проблема неабиякої кількість безпритульних псів. Вони можуть накинутися на чотирилапого поводиря та його хазяїна на вулиці, про це теж слід думати. Однак рухатися в обраному напрямку потрібно: якщо не в нас, то деінде в Україні обов’язково має бути створено спеціалізований центр. Слід ліквідувати і «дірку», яка є у вітчизняному законодавстві щодо використання тварин із таким особливим призначенням.
— Ви нещодавно повернулися зі Швейцарії, де вивчали тамтешні напрацювання роботи з інвалідами. Які особливості швейцарських закладів вас зацікавили?
— Я був у складі делегації, яку очолювала міністр соціальної політики України Наталія Королевська. Ініціаторами візиту стали Закарпатська благодійна асоціація «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» та швейцарська асоціація «Парасолька». Ми ознайомлювалися з системою надання послуг особам з інвалідністю у Швейцарії. У цих центрах люди не просто живуть. Їх інтегрують у конкретну роботу. Один із тих центрів, де ми побували, навіть надає послуги із забезпечення харчуванням авіарейсів багатьох компаній, у ньому працює тисяча осіб. Інший займається вирощуванням сільськогосподарської продукції. У Швейцарії такі заклади відіграють важливу роль: їх мешканці краще соціалізуються в суспільстві.
— «Парасолька» є і в нас. Збіг невипадковий?
— Саме швейцарці допомогли нам облаштувати такий заклад у Тячеві. Нині це єдиний в Україні заклад інтернатного типу, в якому постійно проживають 25 молодих людей із розумовими та/або фізичними вадами. Всі вони раніше перебували в дитячому будинку-інтернаті в селі Вільшани і тепер мають новий притулок. Головний здобуток центру — у «Парасольці» люди після повноліття не викинуті на узбіччя життя, а перебувають у звичному оточенні, займаються корисними справами.
— Тячівській «Парасольці» три роки. Чому за цей час таких центрів не збільшилося?
— Бо потрібні зміни на законодавчому рівні. Вони стосуються і отримання гуманітарних вантажів з-за кордону. На зустрічі з міністром внутрішніх справ Швейцарії Аленом Берсе обговорювали й це питання. Багатьох труднощів вдасться позбутися, якщо буде сприяння з боку законодавців. Учасники поїздки, на мій погляд, впевнилися, що є добрі перспективи перенесення досвіду стосунків зі Швейцарією, набутого в Закарпатті, на всю Україну.
Василь БЕДЗІР, «Урядовий кур’єр»
ДОВІДКА «УК»
Протягом перших трьох кварталів цього року різними видами державної допомоги на Закарпатті скористалися майже 130 тисяч сімей. Це на 12 178 більше, ніж за такий самий період торік. У фінансовому еквіваленті — це мільярд 167 мільйонів 400 тисяч гривень, що перевищує показник за 9 місяців 2012-го на 206 мільйонів.
ДОСЬЄ «УК»
Віктор МАЦОЛА. Народився 1961 року в селі Підплеша Тячівського району на Закарпатті. Закінчив Львівський торгово-економічний інститут, за спеціальністю «товарознавець». Очолював Нересницьке сільське споживче товариство на Тячівщині, управління соцзахисту Ужгородської міської ради.