На найбільшому в Україні підприємстві — виробнику й експортері залізорудних окатків, які застосовують у чорній металургії й виробництві сталі, ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат» у місті Горішні Плавні Полтавської області є чудова традиція відзначати всі важливі віхи його славної історії. Проте дата, яку відзначають 27 лютого, для багатотисячного трудового колективу особлива. Цього дня 1970 року було введено в експлуатацію першу чергу Дніпровського (Полтавського) ГЗК й отримано перший залізорудний концентрат на першій секції збагачувальної фабрики.

Напередодні ювілею про здобутки за 50 років і перспективи цього гірничозбагачувального ваговика економіки «Урядовому кур’єру» розповів голова правління ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат» заслужений металург України Віктор ЛОТОУС.

Первісток металургії

— Вікторе Вікторовичу, від душі вітаю вас і всіх горішньоплавнівських гірників та їхні сім’ї з днем народження комбінату.

— Дякую. Справді, 27 лютого 1970 року перша секція збагачувальної фабрики №1 на нашому тоді ще Дніпровському гірничозбагачувальному комбінаті виробила першу тонну концентрату. Потужність першої черги комбінату була 15 мільйонів тонн сирої залізної руди й 7,35 мільйона тонн залізорудного концентрату на рік. Сировиною для ГЗК були залізисті кварцити Горішньоплавнівського родовища Кременчуцької магнітної аномалії. Збагачення руди відбувалося методом мокрої магнітної сепарації.

— Наскільки значущою подією для тогочасної економіки країни, області стало спорудження Дніпровського ГЗК?

— Це був первісток металургії на нашій території. Його будували з листопада 1960 року методом ударної комсомольської будови. За комсомольськими путівками молодь приїхала в той час у малозаселену місцевість, де були тільки невеликі хутори й села. Жили в наметах, дощаних будиночках без зручностей, але із мрією в серці. І мети досягли: побудували і місто, й комбінат.

Будувати ГЗК було важко ще й тому, що у 1962 році в Москві чомусь вирішили заморозити його на невизначений термін. І тільки завдяки наполегливості керівництва комбінату, членів комсомольської делегації, які їздили на прийом до перших осіб держави, його було відновлено.

10 років перед тим на об’єкті тривала справді титанічна праця: фактично вручну люди копали траншеї, готували бетон, виконували інші важкі роботи. Тому коли 27 лютого було запущено перший комплекс, першу секцію збагачувальної фабрики й отримано першу залізорудну продукцію, будівельники раділи як діти: хапали брудний концентрат руками, притискали його до обличчя, цілували, наче то було золото.

На цьому будівництво комбінату не закінчилося. Воно тривало до 1980 року.

— Які позитивні зміни відбулися на комбінаті за 50 років?

— За цей час на нашому підприємстві багато змінилося. Наприклад, якщо у 1970 році наші техніка та обладнання були представлені вітчизняними зразками, які часто ламалися й потребували ремонту, були малоефективними, то нині наш парк гірничорудної техніки повністю складається з машин від провідних світових виробників.

25 квітня 1977 року на комбінаті відбувся запуск першої технологічної лінії виробництва окатків, на якій застосували обладнання американської компанії AllisChalmers із повною автоматизацією технологічного процесу, що забезпечила високу якість продукції. Цю унікальну технологію «решітка — трубчаста піч — охолоджувач» і нині використовують на нашому підприємстві. Саме наявність цієї технології дала змогу нам і в радянські часи експортувати окатки, й тепер ми залишаємося найбільшим на пострадянському просторі експортером.

Але якщо раніше ми виробляли монопродукт, окатки із вмістом заліза 58—60%, то нині випускаємо чотири види окатків із вмістом заліза 62, 65 і навіть 67% — залежно від вимог підприємствспоживачів, кожне з яких для нас унікальне.

Щоб випускати таку високоякісну продукцію, впроваджуємо нове обладнання, розробляємо систему контролю якості, здійснюємо технічне переозброєння. Реалізація цих заходів, сподіваюся, дасть змогу нам уже цього року виробити 400 тисяч тонн окатків із вмістом заліза 67%. А в подальшому випускатимемо їх іще більше. Нарощуватимемо й виробництво окатків із вмістом заліза 65%. У 2015 році ми їх виробили 6 мільйонів тонн, а на 2020й запланували майже вдвічі більше.

Працюємо за світовими стандартами

— У 2007 році на вашому підприємстві відбулася істотна модернізація гірничорудної техніки. Після того у вас були ще якісь схожі надбання?

— Того року імпортну високопродуктивну техніку придбавали не тільки на наш комбінат, а й на Єристівський, що також працює в нашому місті. Самих тільки машин та бульдозерів марки Caterpillar тоді було закуплено більш як 100 одиниць, багато придбано техніки марок Hitachi, Komatsu й іншої. І придбання нової ефективної техніки триває. Але тепер ми трохи змістили акцент. Можна сказати, в нас технічне переозброєння гірничодобувного комплексу закінчено. Останні 3—4 роки зміцнюємо й модернізуємо переробний комплекс. Підсилили його першокласним обладнанням компаній METCO, Sandvik, Warman.

Чому купуємо імпортні зразки? Тому що, на жаль, в Україні таку техніку не виробляють. А ми позиціонуємо себе як компанія світового класу, вся наша продукція йде на експорт. Маємо надзвичайно потужних конкурентів. Відповідно всі наші виробничі процеси, якість продукції мають відповідати світовим стандартам. І тому наші акціонери й керівництво компанії Ferrexpo, в яку входять Полтавський ГЗК разом з Єристівським і Біланівським ГЗК, забезпечують нам технічне переозброєння на найвищому рівні.

— З яким фінансовим результатом комбінат закінчив 2019 рік?

— Минулий рік був для нас позитивним. Ми виконали обсяги виробництва й відвантажень. Принаймні перебували у вигіднішому становищі, ніж металурги, які страждають через низькі ціни на свою продукцію.

У четвертому кварталі стало важче працювати й нам, тому що ціни на залізорудну продукцію у світі стали знижуватися і знижуються й нині. Почасти на це вплинув і коронавірус із Китаю. Але в нас є резерви, які дають нам змогу з упевненістю дивитися в майбутнє.

— Згідно зі стратегією розвитку вашого підприємства, у 2020 році ви повинні виробити 11 мільйонів 500 тисяч тонн окатків, серед них 11 мільйонів 80 тисяч тонн — із вмістом заліза 65%. Наскільки це великий обсяг продукції?

— Торік ми виробили 10 мільйонів 500 тисяч тонн окатків. Отже, маємо збільшити виробництво майже на 10%.

— Вам справді до снаги це завдання?

— Так, і підсумки роботи комбінату в січні це підтвердили.

Європа, Азія, Америка

— Хто нині основні споживачі продукції Полтавського ГЗК?

— Це країни Європи: Німеччина, Австрія, Туреччина, Сербія, і ПівденноСхідної Азії — Південна Корея, Японія і Китай. Ми вже відвантажили дві партії окатків із вмістом заліза 67% у США. Зі Штатами співпрацюємо з минулого року. Торік відправили туди поки що невелику партію — 20 тисяч тонн, а нещодавно вже більшу, 89 тисяч тонн.

Зауважу, що заводи, які купують у нас залізорудну сировину, виробляють високоякісний металопрокат для автомобіле й кораблебудування, сталь із наших окатків використовують у зведенні хмарочосів. Для нас дуже важливо, що наша продукція має попит на елітних металургійних підприємствах.

— Багато заводів виготовляють високо­якісну сталь, і в них серйозні вимоги до постачальників залізорудної сировини.

— Тому ми змушені ставитися до якості окатків дуже прискіпливо. Розробляємо спеціальні технологічні регламенти. Треба віддати належне нашим комерційним структурам, які вміють грамотно провести переговори й донести покупцям інформацію про наші можливості — що ми здатні забезпечити їхні потреби і наша продукція якісніша, ніж інших постачальників.

Важливо, що наше підприємство має хорошу історію сумлінності й точності виконання договірних зобов’язань. Коли потенційні споживачі її вивчають, вони бачать, що ми завжди були стабільними постачальниками. Після розпаду СРСР ми дотримувалися взятих зобов’язань.

Орієнтуємося на довгострокову співпрацю. З деякими постачальниками, зокрема австрійською компанією «Фьостальпіне Шталь ГмбХ», працюємо вже за десятирічним контрактом. Такі контракти багато до чого зобов’язують. Наприклад, ми повинні постачати продукцію заданих обсягів та якості, дотримуючись певної цінової політики.

Багато підприємств працюють за спотовими контрактами. Не знаю, може, так і вигідніше в короткостроковій перспективі, зате політика, якої ми чітко дотримуємося, дає нам певні переваги. Під час кризи ми не провалюємося за обсягами реалізації так, як деякі інші виробники залізорудної сировини.

— 26 жовтня 2013го з кар’єру Полтавського ГЗК було видобуто перший мільярд тонн залізної руди. Скільки її видобуто за останні сім років?

— Понад 150 мільйонів тонн. А за 50 років — 1 мільярд 150 мільйонів тонн. Це тільки з кар’єру нашого комбінату. За цей час вилучено розкривних порід 866 мільйонів метрів кубічних, вироблено концентрату 491,5 мільйона тонн, окатків — 346,6 мільйона тонн.

— Справді, розміри кар’єру вашого підприємства вражають.

— На сьогодні його глибина 428 метрів, ширина — 2,5 кілометра, довжина — 6,5 кілометра. Деякі ЗМІ іноді пишуть, що ми вичерпаємо запаси руди. Запевняю вас: якщо підтримувати виробничу потужність нашого підприємства на досягнутому рівні, в нас запасів руди вистачить ще більш ніж на 50 років. І це тільки економічно обґрунтованих запасів. Насправді руди в надрах набагато більше.

Соціально відповідальне підприємство

— Місто Горішні Плавні (Комсомольськ) народилося й розвивалося разом з Полтавським ГЗК. Чи залишаєтеся, як і раніше, основним бюджетоутворюючим підприємством?

— Звичайно. Тільки раніше ми самі наповнювали міську скарбницю, а нині наповнюємо її на 46%. Решту коштів на потреби міста докладають Єристівський і Біланівський ГЗК, а також місцевий бізнес. Значні суми коштів перераховуємо і в обласний та державний бюджети. Сукупно за 2019 рік перерахували до бюджетів усіх рівнів більш як 2 мільярди гривень податків.

Але передусім пишаємося тим, що надаємо робочі місця. Останніми роками через непросту економічну ситуацію повністю або частково припинили діяльність багато підприємств. А на нашому комбінаті разом з підрядниками працює близько 10 тисяч людей.

Ми щороку впродовж останньої п’ятирічки більш як 100 мільйонів гривень вкладаємо в місто через різні соціальні програми: на підтримку дитячого оздоровчого табору, міського палацу культури, спортивних секцій і організацій, шкіл, надаємо кошти на ремонти, закупівлю медичного обладнання, загалом медицини. Допомагаємо фінансово місцевим громадам.

Усі ці програми фінансують завдяки роботі благодійного фонду Полтавського гірничозбагачувального комбінату.

— Яким саме громадам надаєте допомогу?

— Тим, які розташовані на території Кременчуцького й Козельщинського районів. Наприклад, Пришибській, Новогалещинській. У їхній розвиток вкладаємо мільйони гривень.

— Підтримуєте їх, бо в цих громадах живуть ваші працівники?

— Тому, що ми соціально відповідальне підприємство.

— Останніми роками на більшості підприємств Полтавщини не вистачає робочих рук.

— Справді, у 2016—2017 роках і в нас був значний відтік кадрів, змушені були залучати робітників із Кременчука, інших навколишніх міст і селищ. Завдяки поступовому збільшенню зарплати, яка нині становить у середньому 18 тисяч гривень, а робітники, які працюють у важких умовах, заробляють у нас до 25—27 тисяч гривень, відтік кадрів припинився.

Але ж ми розвиваємося, тому нам постійно потрібні кваліфіковані робітники, зокрема ремонтники, електрики, зварники й слюсарі.

— Чи дбає правління комбінату про охорону здоров’я працівників, охорону довкілля і як саме?

— У нас для цього є всі необхідні служби й бюджети різного рівня. Тільки у збереження довкілля щороку вкладаємо більш як 200 мільйонів гривень.

За даними незалежних державних організацій, які здійснюють контроль за викидами в атмосферу, місто Горішні Плавні протягом останніх двох років одне з найчистіших промислових міст України.

Хороший працівник — здоровий працівник

Що стосується охорони здоров’я наших працівників, то на комбінаті є медикосанітарна частина, де працює близько 100 кваліфікованих спеціалістів, які добросовісно виконують свої професійні обов’язки, вчасно і в повному обсязі надають профілактичну й іншу медичну допомогу всім, кому це необхідно. Вона повністю забезпечена ультрасучасним обладнанням і матеріалами. Там є стоматологічний кабінет, УЗД й навіть соляна камера. Усе це дає змогу підтримувати здоров’я працівників у належному стані.

Майже 10 мільйонів гривень витрачаємо на санаторнокурортне лікування. Щороку понад 700 працівників, або майже 10% нашого колективу, оздоровлюються за 10% вартості путівки в санаторнокурортних закладах Миргорода, Моршина, Трускавця, Хмільника, Бердянська й інших.

Турбуємося й про здоров’я дітей та онуків наших працівників. У місті чудовий дитячий спортивнооздоровчий центр «Горизонт», розташований у мальовничому місці на березі річки Псел, з яким ми плідно співпрацюємо. А віднедавна ще й направляємо юне покоління на відпочинок на Азовське море. Торік там оздоровилося близько 100 осіб, і цю практику плануємо продовжувати. Це також за 10% вартості путівки.

Працівники підприємства мають змогу харчуватися в їдальнях комбінату за зниженими цінами. Забезпечуємо додатковим спецодягом і засобами індивідуального захисту.

— За офіційними даними, Ferrexpo у січні — червні 2019 року вклала у підконтрольні гірничозбагачувальні комбінати понад 2,7 мільярда гривень. Скільки з цих коштів надійшло на потреби ПрАТ «Полтавський ГЗК»?

— Приблизно 2,3 мільярда гривень.

— Як комбінат відзначатиме 50-річчя?

— Плануємо відзначити цю подію у два етапи. 27 лютого організуємо сімейне свято для ветеранів виробництва й тих, хто будував комбінат, а таких людей, на щастя, багато. А в День металурга, у липні, влаштуємо масштабніший захід — на міському рівні. Із проведенням екскурсій територією комбінату, презентацією наших можливостей і переваг. І знову у фокусі загальної уваги будуть наші шановані ветерани, які допомогли колективу вистояти у найскладніші для нього часи. Наприклад, у 1990х роках, коли підприємство перебувало на межі закриття й ми були змушені закривати деякі цехи й звільняти людей. Вірю, що ті часи назавжди відійшли в минуле.

— На зустрічах з вами ветерани праці, засновники Полтавського ГЗК, певно, розповідали, яким хотіли бачити комбінат у своєму майбутньому — нашому сьогоденні. На вашу думку, чи омріяне збулося?

— Їхня мрія здійснилася. Регулярно зустрічаюся з ветеранами і першопрохідцями, спілкуюся з ними. Велика різниця в умовах праці, які були на початку діяльності комбінату, й тепер. І ми чи не єдине підприємство, яке наростило виробництво, якщо порівняти з обсягами, що були за радянських часів.

Та не хотів би зупинятися виключно на історії, адже ми покликані думати про майбутнє. Дуже хочеться, щоб до нас приходила молодь, яка також пов’яже життя з Полтавським ГЗК і любитиме підприємство й місто так само, як і нинішні ветерани. Щоб нове покоління бачило в комбінаті не лише місце для заробляння грошей, а щось більше. Важливо формувати нову корпоративну культуру працівників, щоб вони усвідомлювали: ми робимо все, аби підприємство працювало ще десятиліття й забезпечувало жителів не лише нашого міста робочими місцями.

Дякую всім, хто пов’язав життя з нашим підприємством. Завдяки вам нині воно найкраще за стандартами гірничометалургійної галузі України. Дякую вам за те, що ви з нами!

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Віктор ЛОТОУС.  Народився 6 жовтня 1964 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький гірничорудний інститут, за фахом гірничий інженер.

Уся його трудова діяльність із 1986 року проходить на Полтавському ГЗК. Починав гірничим майстром. Нині голова правління ПрАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат».

Заслужений металург України.