Нещодавно все місто Комсомольськ святкувало з нагоди видобутку Полтавським ГЗК мільярдної тонни залізної руди. Ця радісна подія тільки підтвердила лідерські позиції комбінату в гірничодобувній галузі. Про те, як цього досягли, наша розповідь.
Всього за півстоліття з початку виробничої діяльності підприємства комсомольчани стали найбільшими імпортерами залізорудних окатків — сировини для металургійних підприємств — на пострадянському просторі і в Європі. Про етапи становлення комбінату і про те, чим він живе сьогодні, — в інтерв’ю нашого кореспондента з головою правління ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», заслуженим металургом України Віктором Лотоусом.
— Вікторе Вікторовичу, мільярд тонн — це вагома цифра. Користуючись нагодою, від душі вітаю вас і весь колектив комбінату з цим трудовим звершенням. А як усе починалося?
— Починалося все 1960 року, коли Дніпровський ГЗК — так тоді називалося наше підприємство — був оголошений ударною комсомольською будовою. І коли молодь приїхала в той час у малозаселену місцевість, де були тільки невеликі хутори й села. Жили в наметах, дощаних будиночках, без зручностей. Але з мрією в серці. І мети своєї досягли — побудували і місто, і комбінат. Для нас дуже важливий цей рубіж — видобуток мільярдної тонни залізної руди. Тому що шлях до нього був тривалий і тернистий. У 1961 році ми видобули тільки перший куб вскришної маси, у 1963-му — першу тонну руди. Був період, коли рішенням тодішньої Ради Міністрів СРСР будову було законсервовано. Це сталося 1963 року. І майже два роки трудовий колектив і керівництво Дніпровського гірничозбагачувального комбінату робили все можливе для того, щоб її розконсервувати. В той час багато людей виїхали з міста, розчарувавшись і не повіривши в те, що комбінат буде добудовано. І тільки починаючи з 1965 року, будівництво пішло інтенсивно, а 27 лютого 1970-го наше підприємство видало на-гора першу тонну залізорудного концентрату. Саме цю дату ми вважаємо днем народження комбінату, хоча з моменту оголошення його ударною будовою минуло до того вже ціле десятиріччя.
Наше місто Комсомольськ унікальне тим, що в ньому живуть люди, які його будували. Тому свято з нагоди видобутку мільярдної тонни руди ми присвятили їм, нашим дорогим ветеранам. А також їхнім дітям, онукам і, можливо, навіть їхнім правнукам, які сьогодні також залишаються вірними комбінату, працюють тут.
— А скільки сьогодні людей працюють на комбінаті і яка тут середня заробітна плата?
— Маємо 8200 чоловік основних працівників, та в зв’язку з проведенням широкомасштабної реконструкції виробництва додатково залучаємо, надаємо роботу ще більш ніж 5 тисячам підрядників. Середня заробітна плата на комбінаті на сьогодні становить понад 5200 гривень.
— З Інтернету дізнався, що ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» — зразок якісного функціонування системи управління охороною праці.
— Так. За останні десять років на комбінаті багато зроблено в технічному переозброєнні виробництва. Взяти хоча б бурові верстати, що використовуються в нашому гірничозбагачувальному комплексі. Вони на 80% укомплектовані найновішим американським обладнанням. Крім того, що ця техніка відповідає світовим стандартам, вона ще й надійна, роками не потребує значних ремонтів, зручна в експлуатації. Працювати на таких верстатах — задоволення. У нас дуже якісні й потужні, від провідних японських фірм, екскаватори, великовантажні самоскиди «катерпілари». Вимога до наших працівників тільки одна: неухильно дотримуватися правил техніки безпеки на виробництві. Тому постійно навчаємо їх, як правильно обслуговувати й використовувати цю техніку. Бо для нас головне — людина, її здоров’я та благополуччя, і лише потім питання виробництва.
— Ви кажете, що на ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» використовується американська та японська техніка. А яке обладнання вам поставляє Новокраматорський машинобудівний завод?
— ГЗК співпрацює з багатьма українськими підприємствами, що є нашими надійними, перевіреними партнерами. У краматорців ми закуповуємо дробарки, конвеєри і млини.
— Чи задоволені якістю продукції цього вітчизняного виробника?
— Так. Практика показала, що найкращі зразки гірничорудного обладнання і техніки, що була створена і апробована ще за радянських часів, надійно працюють і нині. Тому для нас не принципово купувати саме імпортну техніку. Головне, щоб вона була надійна й ефективна в роботі.
.jpg)
— А в які країни ви експортуєте свою продукцію?
— Ми виготовляємо дві марки окатків: стандартні і преміум. Із вмістом заліза 62% та 65% відповідно. Експортуємо їх у європейські країни. Наші традиційні ринки — Австрія, Словаччина, Сербія. Крім того, нещодавно вийшли на ринки Туреччини, Китаю, а також Японії та Німеччини.
— Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат до цього часу був найпотужнішим виробником залізорудних окатків на теренах СНД.
— Гадаю, що цей статус ми підтвердимо і цього року.
— Наскільки тісні зв’язки колективу вашого товариства з Комсомольською міською владою? Чи допомагаєте місту матеріально?
— Так. Останніми роками ми не менше, як по 40 мільйонів гривень вкладаємо у розвиток Комсомольська. Це крім регулярної сплати всіх податків та обов’язкових платежів. А ми, як відомо, основне бюджетоутворююче підприємство в місті й одне з найбільших у Полтавській області. За кошти комбінату фінансується міський Палац культури і творчості — понад вісім мільйонів гривень на рік витрачаємо на його утримання й забезпечення функціонування.
Повністю поетапно реконструюємо дитячий оздоровчий центр «Горизонт». Тільки у 2012 році вклали в будівельні та ремонтні роботи, придбання обладнання, меблів 12 мільйонів гривень. Плануємо і в наступному році спрямувати на потреби ДОЦ не менш ніж два мільйони гривень, щоб це був справді сучасний зразковий заклад.
Ми підтримуємо спорт, вкладаючи щорічно у його розвиток не менш ніж по вісім мільйонів гривень, допомагаємо освітянам. Тільки цього року профінансували освітні установи більш ніж на п’ять мільйонів. Виділяємо значні кошти на лікування, на проведення операцій, оплата за які потребує значних коштів, як-то видалення катаракти чи операцій, пов’язаних з онкозахворюваннями. Причому надаємо допомогу всім жителям Комсомольська, які її потребують, а не тільки працівникам комбінату.
Водночас я щиро вдячний Комсомольській міській раді, особисто міському голові Сергієві Супруну, міськвиконкому, а також голові Полтавської облдержадміністрації Олександрові Удовіченку і всім депутатам обласної ради за ту всебічну підтримку, яку вони надають нашому трудовому колективу у вирішенні багатьох питань, що стосуються діяльності ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат».
— На комбінаті є ділянки шкідливого виробництва. Як захищаєте від них довкілля?
— Нам вдається повністю мінімізувати їхній вплив на навколишнє середовище завдяки тому, що ми щорічно виділяємо на природоохоронні заходи майже 70 мільйонів гривень. Ці кошти спрямовуємо на боротьбу з пилінням так званих «пилових пляжів» на нашому шламосховищі, модернізацію фільтрів — уже третій фільтр реконструюємо в цеху виробництва окатків, на забезпечення безперебійної роботи всіх приладів контролю за шкідливими викидами і боротьби з ними. Спеціально на комбінаті створено службу, яка постійно стежить за тим, щоб таких викидів було якомога менше. Крім того, працюємо під пильним наглядом обласних, загальноукраїнських і навіть міжнародних природоохоронних організацій, які зазначають, що рівень шкідливості нашого виробництва не виходить за межі відповідних міжнародних норм і стандартів.
— ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» є складовою частиною швейцарської компанії FERREXPO, яка нині розвиває такі свої активи, як Єристівський і Біланівський ГЗК. Наскільки це вигідно полтавцям?
— Для жителів нашої області це дуже вигідно. Тому що зміцнюється економіка регіону, збільшуються відрахування до бюджетів, залучаються інвестиції. Створюється багато нових робочих місць. Тільки на Єристівському комбінаті сьогодні вже працює майже 1,5 тисячі людей. Які, отримуючи високу заробітну плату, мають можливість годувати й утримувати свої сім’ї. Тому нас підтримують міська влада, і обласна, і на державному рівні. І сприяють нам, щоб ми розвивалися. За останні сім років обсяги виробництва Полтавського ГЗК збільшилися майже вдвічі, і в подальшому плануємо тільки нарощувати потужності, щоб мати можливість управляти собівартістю своєї продукції, бути конкурентоспроможними на світових ринках залізорудної сировини.
ДОСЬЄ «УК»
Віктор ЛОТОУС. Народився у жовтні 1964 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький гірничорудний інститут, за фахом — гірничий інженер. Уся його трудова діяльність, починаючи з 1986 року й по сьогодні, проходить на Полтавському ГЗК. Починав гірничим майстром, нині — голова правління ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат». Заслужений металург України.
Від першого ковша — до мільярда тонн!
ІСТОРІЯ. 15 липня 1961 року розпочалися вскришні роботи на Дніпровському ГЗК. Людиною, яка здійснила перше навантаження екскаватором на комбінаті, став Едуард Карлович Рейзер.
Свою роль у цій доленосній події першопроходець вважає дуже скромною. Ветеран згадує:
— Я працював на крокуючому екскаваторі на Уралі. Дізнався, що буде будуватися ГЗК, і вирішив переїхати на Полтавську землю. Це сталося в лютому 1961 року. Спершу працював шляховим робітником, потім слюсарем, а в червні на рудник надійшов перший екскаватор. Його змонтували, потім механік випробував його в роботі. Випадково, коли сказали, що треба починати виконувати навантажувальні роботи, я виявився поряд. Ось так і почав працювати в цій сфері — вантажити вскришну масу на автомобіль.
Але екскаватор йому відразу не довірили. Певний час Едуард Рейзер працював помічником машиніста, потім підміняв його, згодом був призначений на посаду начальника дільниці.
Нещодавно Едуард Карлович з групою першопрохідців побував на Полтавському ГЗК і був вражений тим, наскільки нинішня техніка краща і потужніша за ту, що була на початку 1960-х.
— Ми по-справжньому заздримо сучасним екскаваторникам, які працюють з технікою такого рівня. Бажаю їм, щоб ставлення до роботи було не гіршим, ніж у нас. Щоб думали спершу про те, як і що зробити, а потім уже про гроші. Щоб кожен дорожив і пишався своєю професією, — сказав він.
Руда діставалася важко
ВІХИ. Шлях до мільярдної тонни руди починався з перших її тонн. Добували їх важко, в складних гірничо-геологічних умовах. Як це відбувалося, розповів Євген Іванович Шестаков, який 1962 року почав працювати на руднику маркшейдером.
— Ця подія об’єднує всі попередні свята, а також ті зусилля, що їх трудовий колектив комбінату доклав ще півстоліття тому. Момент знаменний, але мільярдна тонна дісталася легше, ніж та руда, яку ми видобували. Тоді нам усе діставалося дуже й дуже важко. Підприємства як такого тоді ще не було, були тільки кучугури і хутірці. Будівельного матеріалу для доріг не було, ледь екскаватор копне — а там пливуни. Над рудою лежало 40 чи
¢рунтові води заважали нормальній роботі, іноді «тонули» екскаватори. Не зрозуміло було, автомобіль з вантажем виїжджає з кар’єра чи випливає. Діти і бабусі носили «тормозки» в кар’єр для своїх рідних на обід. Це була комсомольська будова. Сюди приїжджали переважно вже готові спеціалісти. На вскришних роботах було задіяно багато людей. Своїми силами спеціальні бригади змонтували понад 40 екскаваторів і 30 бурильних верстатів. Те покоління було справжніми ентузіастами. Кинь клич вивантажувати щебінь узимку — всі роботи, крім тих, які виконували екскаваторники, бульдозеристи і водії, призупинялися. Коли пішла перша руда, цю подію не відзначали дуже широко — збагачувальний комбінат ще не було введено до ладу. Але робітники відчули величезне моральне задоволення, адже вони досягли своєї мети. Під час виконання гірничих робіт було видобуто 10 мільйонів тонн руди, яка складувалася в очікуванні подальшої переробки.
— Жити було добре. Ми знали, що все робимо для себе. Я вдячний долі, що працював у той час і з тим народом. Ставлення до роботи було винятковим, — з особливою теплотою в голосі розповідає про людей і події півстолітньої давності Євген Іванович.
ВНЕСОК
«Це велика честь для мене!»
Дмитро ПОПОВ,
начальник зміни рудоуправління комбінату:
— Омріяна подія відбулася 26 жовтня — мільярдну тонну залізистого кварциту було видобуто одним із екскаваторів Дніпровського рудоуправління ГЗК о 5.50 ранку. Для начальника зміни рудоуправління Дмитра Попова та знаменна робоча ніч почалася дещо незвично. Він прибув на робоче місце о 19.00, набрав наряд на роботу екскаваторів і готувався приступити до виконання інших звичних трудових обов’язків. Раптом зателефонував головний інженер ДнРУ.
— Олександр Борисович запитав мене: «Ти хочеш стати людиною, під час зміни якої буде видобуто мільярдну тонну руди?». Я відповів, що так, звичайно, це велика честь, — розповідає він. При цьому зауважує, що знав про наближення історичного моменту, але не думав, що сам потрапить в історію. Після того, як видобули мільярдну тонну руди, ювілейна зміна продовжувала трудитися в звичному режимі. Начальник зміни впевнений: це велика подія не тільки для комбінату, а й для всієї країни.
— Мій дід був головним геологом комбінату. Саме його розповідь надихнула мене обрати професію гірничого інженера. І сьогодні приємно усвідомлювати, що я зробив свій внесок у знакову подію — видобуток мільярдної тонни руди!