Ще донедавна про рибну галузь в Україні якщо й згадували, то здебільшого напередодні та під час святкування Дня рибалки. Складалося враження, що вона для держави як п’яте колесо до воза. Однак із приходом до керівництва галуззю нової команди, в ній відбулися позитивні зміни. Тому нашу розмову з головою Держрибагентства України Віктором ДРОНИКОМ ми розпочали саме з оцінки їх значущості для відродження рибогосподарського комплексу і виведення його на європейський рівень.
.jpg)
— Пересічні громадяни оцінюють роботу будь-якої галузі за цінами на продукцію. Так, вони могли помітити, що асортимент риби, яку виловлюють у внутрішніх водоймах, збільшився, а вартість її зменшилась. А на заморську, на жаль, ціни не надто доступні.
— Щодо останнього, то про це, напевно, варто запитувати бізнесменів та посередників, які постачають цю продукцію в Україну. Наше ж завдання — зробити максимально доступною вітчизняну рибну продукцію. Безперечно, неможливо одномоментно відтворити все те, що винищувалося багато років. Адже протягом двох десятиліть рибогосподарський комплекс залишався фактично на узбіччі законодавчого поля. А якщо немає законів, які стали б фундаментом для розвитку галузі й водночас обмежували апетити тих, хто діє всупереч інтересам держави, то про який достаток рибних продуктів може йтися? Ті ж, хто міг і мав сприяти розвитку галузі, по суті, не звертали на неї уваги, а якщо й цікавились рибою, то хіба тією, що в них на столі чи на гачку вудочки.
— Інколи капітальний ремонт обходиться дорожче, ніж зведення нової будівлі. Вам своїм указом Президент доручив керувати інституцією, яка потребувала вже не косметичного, а саме капітального оновлення. Чи не виникало бажання спершу все знести і на цьому місті звести абсолютно нову споруду?
— По-перше, наша інституція — це не звичайна споруда, а живий організм із багатьма десятками тисяч людей. З їхніми проблемами, радощами і невдачами. Тому, змінюючи щось у роботі, намагалися діяти за принципом «не нашкодь». По-друге, для будь-якого розвитку потрібний поштовх, зокрема й для виведення галузі з депресивного стану. Тому ми зосередилися передусім, як прийнято говорити, на зміцненні фундаменту — внесенні змін до чинних та розробленні нагально необхідних нових нормативно-правових актів, заручившись підтримкою глави держави, уряду та парламенту.
Першою і головною перемогою загальнодержавних інтересів над вузьковідомчими вважаю ухвалення Верховною Радою у липні 2011 року Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». Це перший документ у незалежній Україні, який унормовує основні засади діяльності та державного регулювання в галузі, поєднує економічні інтереси учасників рибогосподарської діяльності з природоохоронними вимогами, а також враховує інтереси адміністративно-територіальних одиниць і громадськості.
Наступним важливим кроком стало ухвалення в парламенті Закону «Про аквакультуру», появу якого наша громадськість чекала не один рік. Реалізація його положень сприятиме виконанню настанов Президента і уряду щодо зменшення імпортозалежності та насиченню ринку якісною вітчизняною продукцією за доступними цінами. А внесені нещодавно зміни до Закону «Про оренду державного і комунального майна» знімуть один з бар’єрів, які заважають створенню сприятливих умов для розвитку рибогосподарського комплексу держави.
До речі нині на розгляді у Верховній Раді перебуває розроблений нами законопроект про значне посилення відповідальності за порушення правил рибальства. Його ухвалення — це продовження нашого курсу на знищення економічного підгрунтя браконьєрського промислу.
Новий поштовх розвитку рибної галузі України дало також прийняття Кабінетом Міністрів значної кількості інших нормативно-правових актів на виконання вищеназваних законів.
— Але ж їх ухвалення не дає автоматичного приросту риби у водоймах.
— Зате вони сприяють збільшенню рибних запасів завдяки залученню до цієї справи заінтересованих сторін, зокрема держави. Останнє вже підтверджено практикою: за підтримки уряду в останні два роки істотно збільшено фінансування відтворення водних біоресурсів у внутрішніх водоймах та Азово-Чорноморському басейні з 4,4 мільйона гривень у 2010 році до 17,4 мільйона — у 2012-му, що дало змогу здійснити вселення майже 19 мільйонів екземплярів різних видів риб. Зазначу, що кількість випущеного торік молодняку риб за всіма бюджетними і небюджетними програмами (а це близько 55 мільйонів екземплярів) безпрецедентна за всю історію незалежності. За висновками науковців, проведене зариблення має значно поліпшити рибопродуктивність водойм та збільшити промисловий вилов у найближчі роки. Рибне багатство відроджуватимемо й надалі. З вересня розпочинається найвідповідальніший осінній етап «рибної посівної».
Та вже з початку року за бюджетною програмою «Селекція у рибному господарстві та відтворення водних біоресурсів у внутрішніх водоймах та Азово-Чорноморському басейні» до Азово-Чорноморського басейну вселено понад 3,3 мільйона малька камбали-калкан та кефалевих видів риб. Загалом же у 2013 році ця цифра буде майже удвічі більшою.
До того ж державні рибовідтворювальні комплекси запланували вселити понад 6,5 мільйона екземплярів малька, що на 10% вище за торішні показники. Рік у рік зростають обсяги зариблення пониззя Дніпра та його водосховища червонокнижними видами: російським осетром і стерляддю. Їх уже випущено понад 1,3 мільйона екземплярів, що на 8% перевищує торішні показники, хоч сезон зариблення ще не завершено. Ще 65 мільйонів екземплярів планують вселити у водойми підприємства, які працюють за Режимами спеціальних товарних рибних господарств. У підсумку цього року, сподіваємось, досягнемо рекордних обсягів збільшення водних біоресурсів.
— Вікторе Сергійовичу, якщо врахувати, що галузь тривалий час була для держави пасинком, то, мабуть, і до підготовки кадрів для неї ставилися так само. Уже не кажу про роботу за фахом, якщо робочі місця в рибогосподарському комплексі скорочували.
— На жаль, у попередні роки на державному рівні не дуже замислювалися над тим, що галузь — один зі стратегічних секторів економіки України. І її завдання — не тільки гарантувати продовольчу безпеку держави, а й реалізувати державні інтереси в освоєнні ресурсів Світового океану, гармонійно розвивати прибережні регіони, оскільки рибальство сприяє їх соціально-економічному розвитку. А щоб успішно виконувати ці завдання, потрібні висококваліфіковані, досконало знаючі свою справу кадри.
Знову ж таки мушу сказати, що якісні зрушення в цьому питанні розпочалися лише на початку минулого року після прийняття Кабінетом Міністрів розпорядження «Про схвалення Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки». Завдяки цьому документу 2012 року завершилося формування університетського центру, який інтегрує в єдиний комплекс Керченський державний морський технологічний університет (КДМТУ), Судномеханічний технікум, Білгород-Дністровський морський рибопромисловий технікум, Херсонське та Одеське морехідні училища рибної промисловості. Це забезпечило оптимізацію структури об’єднаних навчальних закладів, створило цілісну вертикальну систему та забезпечило єдиний комплексний підхід щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців. А також надало можливість запровадити безперервну ступеневу освіту, що є одним з основних напрямів реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. На сьогодні в Керченському університеті — єдиному вищому навчальному закладі України, який готує кадри саме для галузі рибного господарства, навчається більш як 2500 студентів, в училищах та технікумі — понад 4200 курсантів і студентів.
— Мабуть, більшість наших громадян навіть не здогадується про існування такого університету.
— Проте Керченський державний морський технологічний університет продовжує багаторічні традиції морської й рибогосподарської освіти. Підготовку майбутніх випускників ведуть за напрямами та спеціальностями повного технологічного циклу нашої галузі, що відповідає сучасним вимогам національної економіки та запитам ринку праці. Попри різноплановість, усі спеціальності об’єднує те, що вони певною мірою пов’язані з видобутком риби і морепродуктів, їхньою переробкою, економікою рибної галузі, підготовкою викладацьких кадрів для її навчальних закладів.
В останні роки за нашого сприяння тут відкрито актуальні для сьогодення нові спеціальності, серед яких «Екологія та охорона навколишнього середовища», «Водні біоресурси», «Охорона, відтворення та раціональне використання гідробіоресурсів» (з отриманням кваліфікації «державний інспектор рибоохорони») тощо. Отримано також ліцензію на підвищення кваліфікації за акредитованими спеціальностями, сертифікат про акредитацію зі статусом вищого навчального закладу ІІІ рівня, діють програми обміну студентами з іншими країнами, введено в експлуатацію нову лабораторію для проходження практичних занять із сучасною матеріально-технічною базою.
— А як справи тут з науково-технічною базою? Адже тривалий час заклад був, так би мовити, поза центром уваги і навіть його передавали під опіку Міносвіти.
— На балансі університету перебувають навчально-вітрильне судно «Херсонес», навчально-тренувальне судно «Катран», навчально-морська база. Працює навчально-тренажерний центр як підрозділ галузевого значення з підготовки до атестації плавскладу морських суден відповідно до Конвенції ПДНВ — 78/95.
Є, звичайно, і проблеми. Зокрема не достатнє бюджетне фінансування, триває вирішення на міжнародному рівні питання експлуатації навчально-вітрильного судна «Херсонес», перманентні спроби Міносвіти перебрати на себе повноваження з управління університетом. Останнє неминуче призведе до погіршення внутрішньогалузевих зв’язків у рибогосподарському комплексі. Адже практична підготовка студентів за спеціальностями може відбуватися лише за сприяння рибодобувних та рибопереробних виробництв, і найчастіше на їхній базі. А забезпечити таку практику в належному обсязі можна лише в рамках Держрибагентства України. Після перепідпорядкування вишу Міносвіти держава втратить роками створюваний зв’язок навчального процесу з виробництвом. Примусове ж вилучення університету та його навчально-лабораторної бази з галузевої структури загрожує ліквідацією єдиного комплексу освіта — наука — виробництво.
Також Держрибагентство делегує КДМТУ права управління навчальними суднами, які є власністю держави, і контролює безпеку мореплавства. Місце реєстрації навчально-вітрильного судна «Херсонес» — Керченський морський рибний порт, підпорядкований нам. А утримання неприбуткового навчального судна можливе лише в рамках єдиного державного комплексу. До того ж, для введення його в експлуатацію потрібно близько 7 мільйонів гривень. Зробити це під силу лише за підтримки зацікавлених галузевих підприємств. І нині ми активно працюємо над цим.
Безумовно, проблеми є і будуть. Але вважаю, що, маючи реальну програму дій та підтримку держави, ми виведемо рибну галузь у лідери аграрного комплексу. А головне — забезпечимо наших громадян корисною та доступною рибною продукцією. Підстави для такої впевненості — позитивні результати роботи останніх років.
Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Віктор ДРОНИК. Народився у Чернівецькій області. Має три вищі освіти.
З 1989 по 2009 рік — служба у підрозділах та частинах морської охорони Держприкордонної служби України.
2000-2010 роки — директор інвестиційної будівельної компанії, м. Донецьк.
Березень 2010 — вересень 2010 — начальник Азовського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства Держкомітету рибного господарства України.
З 20 вересня 2010 року — голова Держкомітету рибного господарства України.
20 грудня 2010 року — Указом Президента призначений на посаду голови Держрибагентства України.
Ми в Google+