Одна з важливих складових інтеграції людей з інвалідністю в суспільство — їхня професійна реабілітація. Психологи кажуть: коли людина почувається потрібною, її здібності й досвід затребувані — це добре.
Як переконує досвід практичної діяльності, громадянам з інвалідністю складно на рівних конкурувати на ринку праці, надто в сучасних економічних умовах, коли підвищуються вимоги до загального фізичного й інтелектуального стану працівників. Тому професійна реабілітація осіб з інвалідністю стала однією з найважливіших проблем суспільства.
На прикладі столиці ми вирішили з’ясувати, чим може допомогти служба зайнятості цій категорії населення. Наш співрозмовник — директор Київського міського центру зайнятості Віктор БІЛИЧ.
— Вікторе Олександровичу, що зроблено для людей з інвалідністю у 2019 році?
— За перші десять місяців 2019-го послуги столичної служби зайнятості отримали 1230 безробітних громадян з інвалідністю. За сприяння Київського міського центру зайнятості знайшли роботу 356 представників цієї категорії. До громадських та інших робіт тимчасового характеру було залучено 60 громадян з інвалідністю.
Для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці осіб з інвалідністю професійне навчання за направленням районних філій КМЦЗ у січні — жовтні 2019 року проходили 42 безробітні. Профорієнтаційні послуги отримала 1171 безробітна особа з інвалідністю.
18 громадян з інвалідністю за сприяння столичної служби зайнятості отримали одноразову виплату допомоги у зв’язку з безробіттям на заняття підприємницькою діяльністю. Галузі, в яких вони вирішили започаткувати власний бізнес, різноманітні: роздрібна торгівля, транспортні та юридичні послуги, охорона здоров’я, фізкультура та спорт.
До речі, на початку листопада 2019 року на обліку у столичній службі зайнятості 436 осіб з інвалідністю мали статус безробітного.
— У чому полягають складнощі із працевлаштуванням людей з інвалідністю?
— Закон України «Про зайнятість населення» встановлює право будь-якої особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості. Він забороняє в оголошеннях про вакансії зазначати обмеження щодо віку чи статі кандидатів, а також вимагати від кандидатів надавати інформацію про особисте життя.
— На ринку праці існує проблема в подоланні дисбалансу між попитом і пропозицією людей з особливими потребами. Про що йдеться?
— Зазвичай кожен роботодавець готовий взяти на роботу особу з інвалідністю, яка повністю мобільна й не має особливих потреб в організації праці. Адже закон вимагає від нього не лише брати на роботу осіб з інвалідністю, а й вживати додаткових заходів безпеки праці, які б відповідали специфічним особливостям цієї категорії співробітників. Іноді організувати навчання та перекваліфікацію.
Роботодавці, щоб виконати 4-відсотковий норматив із працевлаштування людей з інвалідністю, звертаються до служби зайнятості із проханням допомогти підібрати потрібних фахівців із цієї категорії безробітних. Це непросто. Часто буває, що роботодавця влаштовують громадяни з інвалідністю, яким здоров’я дає змогу виконувати одні види робіт, а на обліку в центрі зайнятості перебувають зовсім інші.
Найчастіше в довідках медичної комісії вказано, що особи з інвалідністю можуть виконувати роботу без фізичного і психоемоційного навантаження, зі скороченим робочим днем або вдома. У 90% випадків це стосується І та ІІ груп інвалідності. Проте таких вакансій роботодавці фактично не подають, роботу ж з надомними умовами праці взагалі не пропонують, тобто очевидна невідповідність обмежень у роботі з потребами роботодавця. Так формується практика, коли особам з інвалідністю пропонують вакансії, які не потребують високого освітньо-кваліфікаційного рівня. Відповідно й заробітна плата за таку роботу нижча.
Інша проблема під час працевлаштування осіб з інвалідністю — незацікавленість роботодавців у забезпеченні таких людей робочими місцями, адже це потребує фінансових і часових витрат.
— Як служба зайнятості допомагає громадянам з інвалідністю в пошуках роботи?
— По-перше, підбирають підходящу роботи для осіб з інвалідністю, зокрема шляхом розумного пристосування наявного або створення нового робочого місця відповідно до їхніх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці. У кожній районній філії КМЦЗ є фахівець, який відповідає за роботу з особами з інвалідністю. Він виконує комунікативні функції між особою з інвалідністю, яка шукає роботу, і роботодавцями. Підкаже, як вирішити те чи інше питання, допоможе, зателефонує на підприємство, а за потреби надішле резюме.
Періодично в КМЦЗ і в районних філіях проводять семінари з роботодавцями, на яких розповідають їм про аспекти працевлаштування осіб з інвалідністю, нагадують про необхідність виконання 4-відсоткового нормативу.
— А як українське законодавство регулює проблему зайнятості людей з інвалідністю?
— Воно на боці осіб з інвалідністю. В Україні права таких людей на участь в активному житті суспільства й захист їхніх інтересів закріплені законодавчими та нормативно-правовими актами. Вони спрямовані на створення їм рівних з іншими громадянами можливостей у реалізації конституційних прав і свобод. Право осіб з інвалідністю на працю закріплено в Конституції та Законі «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», окремі положення яких спрямовано на створення для таких осіб можливостей продуктивно працювати. Вони передбачають конкретні механізми їх реалізації.
— Що це за механізми?
— Згідно зі статтею 19 цього закону, для підприємств, установ, організацій, зокрема громадських організацій інвалідів, а також фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. А якщо на підприємстві працює 8—25 осіб, — одне робоче місце.
У статті 18 закону прямо встановлено обов’язок роботодавців не лише створювати для працевлаштування осіб з інвалідністю робочі місця, а й забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їхніх індивідуальних програм реабілітації, надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування на підприємстві відповідної кількості осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи основне. Шукати осіб з інвалідністю на вакантні місця кадрові служби підприємств можуть або власними силами, або звертатися із заявками до районних філій Київського міського центру зайнятості.
Відповідно до частини 3 статті 17 закону, не можна відмовляти в укладенні трудового договору або у просуванні по службі, звільняти з ініціативи адміністрації, переводити особу з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших людей або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я.
Слід звернути увагу на наявність додаткових гарантій захисту трудових прав працівників з інвалідністю. Під час прийняття на роботу осіб з інвалідністю, яких направлено відповідно до рекомендації МСЕК, випробувальний строк не встановлюється (ст. 26 КЗпП). Строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором (ст. 39 КЗпП). Робота осіб з інвалідністю в нічний час, а також залучення до надурочних робіт допускається лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63, 172 КЗпП). Особам з інвалідністю І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю ІІІ групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. №504/96-ВР). Працівник з інвалідністю має право одержати у перший рік роботи на підприємстві щорічну відпустку повної тривалості у зручний для нього час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 закону про відпустки). За бажанням особи з інвалідністю І і ІІ груп можуть узяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів, а ІІІ групи — до 30 календарних днів (ст. 25 закону про відпустки). Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника — особи з інвалідністю або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).
— Чи є у вас дані, як столичні роботодавці дотримуються вимог 4-відсоткового нормативу?
— Щороку Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів надає Київському міському центру зайнятості список підприємств, які, згідно з їхніми даними, не виконали за минулий рік 4-відсоткового нормативу. На сьогодні є дані, що за минулий рік у такий реєстр потрапили 770 підприємств міста Києва. За невиконання 4-відсоткового нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю до роботодавців застосовують штрафні санкції.
Хоч, на перший погляд, кількість порушників здається значною, якщо її порівняти із загальною кількістю підприємств у столиці (за даними Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, кількість суб’єктів господарювання, які сплачують єдиний внесок, налічує 107,7 тисячі), то відсоток дуже незначний. Ми працюємо з кожним роботодавцем, налагоджуємо співпрацю для працевлаштування тих осіб, які до нас звертаються, шукаючи роботу.
— А якщо підприємство специфічне, працю інвалідів там не використовують? Чи враховує таку особливість закон?
— На жаль, ні. І це одна із прогалин законодавства. Скажімо, це стосується великих столичних підприємств, які у штаті мають значну кількість посад, за умовами праці не передбачених для осіб з інвалідністю. Проте розрахунок 4-відсоткового нормативу здійснюють на загальну чисельність штатних працівників, без урахування специфіки підприємств. Зрозуміло, що такі підприємства стають заручниками ситуації. Як їм створити стільки робочих місць для осіб з інвалідністю, належні умови праці? Не кожна людина з інвалідністю може, наприклад, керувати транспортним засобом, який використовують для перевезення пасажирів. Уже на часі зміни до Закону України «Про зайнятість населення».
Настя Іванцова
для «Урядового кур’єра»