Актор
Віктор АНДРІЄНКО
15 років тому на наших екранах з’явилися смішні люди з довгими носами. Ставитися до них можна було по-різному, але не помітити — неможливо! За минулі роки актор Віктор Андрієнко став надзвичайно популярний: у його активі — комедійні телесеріали «Шоу довгоносиків», «Повне мамаду», «Приватна міліція», «Комедійний квартет», «Дружна сімейка», «Міліцейська академія», «Весела хата», «Кумові байки» та пародійне шоу «Велика різниця». Нині улюбленець публіки — гість «УК».
— Вікторе, сьогодні важко повірити, що в кіно ви починали каскадером…
— Мені дуже хотілося потрапити до кіно, а іншого шляху на той момент не було. Я 10 років працював у різних театрах, а з 1978-го і в кіно. Кіностудія ім. О.Довженка тоді щорічно випускала 50–60 картин, і для зйомок військових і пригодницьких фільмів були потрібні каскадери. До речі, сама професія каскадера офіційно з’явилася 1979-го, причому саме на київській кіностудії. Тож до «Довгоносиків» я знявся в 60 картинах, з них у понад 50 як каскадер.
Ленін живий? Фото з сайту braznica.ru
— Але для цього потрібна була добра спортивна підготовка!
— До вступу в інститут я в Запоріжжі успішно займався дзюдо, так що падати навчився. Пощастило і в театральному інституті: крім хороших викладачів з акторської майстерності, в мене був чудовий педагог із гімнастики та акробатики Владислав Іванович Пилипенко. З його допомогою освоїв основи карате, навчився володіти палицею та списом, що допомогло мені в кар’єрі каскадера.
— «Довгоносиків» хтось лаяв, хтось ними захоплювався...
— А ось байдужих не було! Деякі особливо відповідальні громадяни ще і копали: а з якого, власне, приводу анекдот? А для мене «Довгоносики» назавжди залишаться згустком доброї абсурдної гумористичної енергії.
— Кажуть, що «Шоу Довгоносиків» — суцільна імпровізація...
— Я півжиття провів імпровізуючи, і це мені допомагає і в житті, й у режисурі, і в акторській роботі. Перші 5 серій були стовідсотковою імпровізацією, решта — приблизно на 90%. Гарік Конн писав технологічний текст, такі собі сполучні ланки. Він давав нам ниточку, але ніхто не знав, які на цю ниточку будуть нанизані намистинки. Але це ще квіточки порівняно з тим, які завдання мені давав режисер Давид Черкаський під час зйомок «Острова скарбів»! На запитання, про що сцена, він відповів просто: «Вітю, в кадрі ти повинен бути повним дурнем, решта — на твій розсуд».
— А потім почалася «Велика різниця»...
— Це дуже дорогий проект. У це поняття входить і складний грим, і складні декорації. За словами Олександра Цекала, сцена пародійної зйомки коштує приблизно стільки, скільки оригінальна. Декому з нас у фінансовому сенсі не дуже вигідно працювати в цьому проекті, але ніхто не йде, і ми раз за разом створюємо якісний продукт. Заробляємо в інших проектах, а тут ми більше для душі (це стосується і російської, й української програм). Проект стабільний, рейтинговий, і хоч гроші отримую не дуже великі, мені приємно в ньому бути.
— А як народжується задум пародії? Вам надходить замовлення когось спародіювати чи ви відштовхуєтесь від якоїсь події?
— Найчастіше намагаємося спародіювати найбільш обговорювані події. Наприклад, як ми могли пройти повз таку подію, як розрив Галкіна з Першим каналом? І як ми могли не помітити фільму «Тарас Бульба» або весілля в королівській родині Великобританії? Неординарна ситуація вийшла з пародією на Юрія Лужкова. Вона була готова, але із суто технічних проблем не встигли поставити в ефір раніше. І зовсім випадково її показали в день зняття московського мера з посади!
— Щоб зробити музичну пародію, треба не тільки відігратися, а й уміти співати!
— Музичні пародії роблять так само. Людина, входячи в образ, може багато. Коли я заспівав Шуфутинського, креативний продюсер не повірив, що це я співаю. Мені сказали: «Вітю, ти багато втратив, що не співаєш шансону. Хоч потрапляєш повз ноти, але в тебе це чудово виходить». До речі, з приводу пародійного образу Шуфутинського виникли великі суперечки. Мені пропонували станцювати, а я їм весь час доводив, що Шуфутинський на сцені намертво стоїть на двох ногах! І не може ані стрибати, ані танцювати.
— У чому вбачаєте основні причини такого всенародного успіху «Великої різниці»?
— Те, що проект став успішним, — заслуга Олександра Цекала. Він дивовижна людина, нагадує мені льотчика. На бомбардувальник сів — той упав, пересів на винищувач — і не дотягнув до смуги, а він уже в кабіні штурмовика і знову набирає висоту! Він весь час змінює свої моделі літаків, або, висловлюючись телемовою, формати, але незмінним залишається одне — проект виходить веселий та цікавий. Згадаю лише деякі його дітища: фільми «День радіо», «День виборів», «ПРО що говорять чоловіки», телешоу «Південне Бутово» тощо. Не знаю, як складеться наша спільна творчість, але поки що вона взаємовигідна: Сашко створює проект, яким потрібні такі люди, як Андрієнко. А я працюю в доброму проекті й отримую не тільки непогану зарплатню, а й велике задоволення!
Гурген ГРИГОРЯН
для «Урядового кур’єра»