Сонячні батареї чи цілі сонячні електростанції вже входять у наше життя, як раніше увійшли водогін чи автомобіль. Жителю міста Ватутіного на Черкащині, колишньому інженеру-геодезисту Борису Домницькому як першопрохіднику використання сонячних батарей у побуті довелося не лише приборкувати сонячну енергію, а й долати свої та чиновницькі сумніви, щоб домогтись успіху.
Держава зацікавлена
Вийшовши на заслужений відпочинок, Борис Іванович вирішив продати свій бізнес (він мав майстерню з фарбування автомобілів). Зароблені гроші хотілося вкласти у щось серйозне, варте уваги. Інженер уже давно замислювався над можливістю надійного й прийнятного за ціною енергозабезпечення. Спонукало до цього й постійне зростання тарифів на електроенергію. А тут привернув увагу телевізійний сюжет про людину, яка придбала сонячні панелі і з успіхом використовує їх у побуті. Знайшов героя матеріалу, поїхав до нього, переконався в корисності такої справи. Помацав ті сонячні панелі власними руками. І хоча дружина була проти вкладання коштів у нову справу, інженер відчув, що ризик виправданий.
Два роки тому 40 панелей, які були необхідні для здійснення задуму, коштували 12 тисяч євро. Ризикнув. Потім докупив ще 18. Уклав відповідну угоду з «Черкасиобленерго». І ось електростанція запрацювала.
Уже перші місяці її роботи розвіяли всі сумніви: вигода очевидна. Принаймні побутові потреби сонячні панелі забезпечують сповна. Надлишок же, згідно з укладеною угодою, йде в мережу, тобто продається за «зеленим тарифом».
За продану електроенергію щомісяця виходить близько 7 тисяч гривень прибутку. Борисові Івановичу пощастило укласти угоду ще до того, як тарифи на закупівлю значно знизилися. Тепер пенсіонер — з дешевою електроенергією й прибутками, хоч укладені в проект гроші поки що не окупилися: для цього, каже, потрібно ще 2—3 роки.
А охочих встановити такі панелі у приватних домогосподарствах за останні роки значно побільшало. Про це можна судити хоча б зі звернень до Бориса Івановича, на які відповідає чесно й ґрунтовно, допомагаючи зважити всі «за» і «проти». Свої рекомендації він викладає переконливо, адже й сам пересвідчився, що держава зацікавлена у купівлі «зеленої енергії». Та й особливих клопотів, на думку інженера, такий агрегат господарю не додасть. Він може прослужити як мінімум 30 років. За останні два роки його станція генерувала близько 27 тисяч кіловатів.
Берімо приклад з європейців
Як повідомляють в управлінні комунікації та зв’язків з громадськістю Держенергоефективності, останнім часом в Україні спостерігається позитивна динаміка попиту на сонячні панелі з боку населення. За словами керівника відомства Сергія Савчука, цьому сприяють вигідні умови для встановлення сонячних панелей приватними домогосподарствами: «Завдяки високому «зеленому» тарифу дедалі більше родин встановлюють сонячні панелі. Стимул — можливість заробляти, продаючи при цьому надлишок згенерованої електроенергії в мережу. Це сигнал для інвесторів, які зможуть, наприклад, виробляти сонячні панелі в Україні. Попит населення на них лише зростатиме». Проте, якщо порівняти абсолютні цифри встановлених у будинках сонячних батарей з кількістю індивідуальних житлових будинків (6,5 млн), то загалом вийде ще невелика кількість, яка обчислюється лише кількома тисячами.
Що ж на сьогодні стримує приватних господарів? Як вважає черкаський винахідник та волонтер Андрій Рубан, сонячні батареї, тобто сонячні фотоелектричні панелі, які зараз широко рекламуються, ще занадто дорогі. Якщо порахувати всі нюанси з урахуванням проектування, узгодження, комплектуючих для монтажу, самого монтажу, ушкоджень і ремонтів, падінням ККД батареї, заміни акумуляторів, то окуповується такий модуль протягом 7—10 років. Це без урахування податків на продану електроенергію. При цьому «зелений тариф» уже міститься у цих розрахунках із самоокупності.
Враховуючи зазначені фактори, для себе інженер поки що обрав інший пристрій для трансформації енергії сонця — сонячний повітряний колектор. Андрій Рубан встановив його на стіні своєї лабораторії. «Коефіцієнт корисної дії фотоелектричних панелей в реальності становить лише 16%. В той час як ККД сонячного повітряного колектора — 54—56%, — пояснив фахівець. — А встановлюється він легше і переваг має більше». Сонячний повітряний колектор — пристрій, що працює від енергії сонця та нагріває повітря. Це додаткове джерело тепла. Комплектуючі для пристрою Андрій Рубан підібрав сам. Така сонячна батарея не потребує обслуговування протягом 30 років. До того ж вона дуже міцна, а термін її самоокупності становить 1—2 роки.
Як твердять працівники асоціації «Новосвіт», сонячні фотоелектричні модулі сьогодні використовують переважно у виробничих масштабах. Зокрема кілька років тому на Черкащині встановили дві такі електростанції потужністю 102,6 та 126 кВт. Одна з них розташована на Гордашівській малій гідроелектростанції у Тальнівському районі, а інша – на Звенигородській гідроелектростанції. Підприємство постачає енергію в енергетичну систему України. Передача електроенергії, виробленої з енергії сонця, до кінцевого споживача супроводжується певними витратами на транспортування та втратами самої енергії у електромережах. Зрештою, це відображається на вартості спожитої електроенергії.
Разом із тим, за даними Української асоціації відновлювальної енергетики, енергетична політика розвинутих країн будується не на потужностях великих площ із сонячними панелями, а на потужностях дахів приватних домоволодінь. Наприклад, понад 92% німців підтримують «зелені» проекти, близько половини реалізовані приватним сектором, 90% сонячної енергетики припадають на житловий комплекс.