Природно, що з настанням холодів увага до енергетики зростає. Зокрема до електроенергетики, і навіть із випередженням, адже найкоротші дні настають раніше за найхолодніші. Тож аналізувати стан світової й вітчизняної електроенергетики доцільно саме тепер.
Ще порівняно недавно — 10 років тому — світова електроенергетика спиралася на трьох китів: теплову, атомну та гідро. Але протягом останнього десятиліття з’явилася четверта складова у вигляді відновлюваної електроенергетики. Головні її складові — вітро- та сонячна електроенергетика. Істотно поступаються їм геотермальна та біоенергетика. Нині частка основних джерел електроенергії у світі така: на теплову припадає 66%, атомну — 11%, гідро- — 16%, відновлювану — 7%.
Перспективи атома не дуже райдужні
З усіх цих складових найбільшої уваги потребують атомна та відновлювана енергетика, і на це є вагома причина: якщо в першій простежуються очевидні проблеми, то в іншій — бурхливий розвиток.
Атомна — важливий сектор сучасної енергетики. Зародившись у середині 1950-х, вона поступово ставала дедалі важливішою. У 1996-му її частка у світовому виробництві електроенергії досягла 17%. Відтоді вона зменшується. Поступово зменшується і кількість діючих енергоблоків. У 2002 році їх налічувалося 438, на середину 2017-го — 403.
Про перспективи атомної енергетики красномовно свідчать дані про початок будівництва нових блоків. У 2016-му у світі було розпочато будівництво трьох блоків: двох у Китаї, одного в Пакистані. Останній будує китайська фірма. Протягом першого півріччя 2017-го закладено лише один енергоблок — в Індії. Для порівняння наведемо статистику за минулі роки: у 2010 році було закладено 16 енергоблоків, у 1976-му — 44.
Нині майже половину всіх енергоблоків у світі будують у Китаї й дуже мало — у розвинених країнах. Припинено будівництво в Німеччині, Іспанії, Швеції, Південній Кореї та інших.
Показова статистика закриттів, яких стає дедалі більше. Щороку в світі припиняють роботу 5—10 енергоблоків. Загалом їх уже виведено з експлуатації майже 170. Зазвичай енергоблоки закривають після відпрацювання проектного терміну. Дуже рідко, коли він сягає 40 років, частіше — у діапазоні 30—40 років. Буває, що збудований блок навіть не розпочинає роботи. Наприклад в Австрії, де розташована штаб-квартира МАГАТЕ, всередині 1970-х років було споруджено атомну електростанцію, але її так і не ввели в експлуатацію через негативне ставлення населення.
Щороку зростає кількість країн, які позбулися атомних станцій. У 1990-му такою стала Італія. Чимало країн проголосили наміри закрити свої АЕС найближчими роками. За цих обставин проблемне становище компаній, які виконують таке будівництво. Щоб запобігти банкрутству, вони вдаються до хитрощів з довгостроковим кредитуванням та іншими обіцянками. Саме у такий спосіб діє російська компанія «Атомбудекспорт», нав’язуючи послуги Білорусі та ще кільком країнам. Про проблемний стан цієї компанії легко довідатися навіть з її офіційного сайту. Тож невипадково вартість акцій таких компаній невпинно зменшується.
Підвищена увага до атомної енергетики тому, що її роль у нашій країні найбільша — на неї припадає 55% виробленої електроенергії. Але й у нас перспективи атомної енергетики не дуже райдужні.
Блоки АЕС мають проектний термін експлуатації 30 років. Коли їх вводили в дію, здавалося, що це доволі багато. А для деяких українських блоків термін уже вичерпався. Перші два блоки на Рівненській АЕС було пущено в 1980 і 1981 роках, перший блок на Південно-Українській — у 1982-му. Навіть наймолодшим блокам №2 на Хмельницькій АЕС і №4 на Рівненській уже понад 10 років: їх ввели в дію у 2004-му. Завдяки масштабній модернізації терміни експлуатації кількох енергоблоків подовжено на 10 років, але і новий термін невдовзі закінчиться.
Тобто тривалий час нові потужності на вітчизняних АЕС не вводять. Основні зусилля НАЕК «Енергоатом» спрямовує на модернізацію вже збудованих блоків. Звісно, така стратегія економічно виправдана, адже вартість нових блоків велика. Згідно з даними МАГАТЕ, вартість будівництва енергоблока потужністю 1 млн кВт становить майже 5,5 мільярда євро, або приблизно 170 мільярдів гривень. А це 20% відсотків державного бюджету країни. Навіть якщо будівництво триватиме 5—6 років, а це оптимум, виходить чималенька сума.
Слід звернути увагу і на вартість кіловата встановленої потужності, що сягає 5,5 тисячі євро. Такої потужності недостатньо навіть для однієї квартири, а сума виходить чималенька. Важливо й те, що велика сума капіталовкладень потрібна не лише для будівництва АЕС, а й виведення її з експлуатації. Орієнтовна вартість його — мільярд євро.
Не варто забувати і про гіркий досвід масштабних катастроф, які сталися в Україні та Японії у 1986 і 2011 роках. Суму збитків від аварії на японській станції Фукусіма оцінюють у 200 мільярдів доларів. Приблизно такі самі й від аварії на ЧАЕС. І це лише економічні втрати.
Нова й найбільш динамічна
Технічний прогрес і пов’язані з ним економічні аспекти зумовлюють те, що частка відновлюваної електроенергетики у структурі світової енергетики невпинно зростає. Це й не дивно, адже нині вартість встановленої потужності на таких станціях зменшується. Це довела виставка, яка відбулася в столиці в Міжнародному виставковому центрі. Пропонована вартість невеликої сонячної електростанції потужністю 1 кВт — 1200 доларів. Це незрівнянно менше, ніж на АЕС. Інша річ, що не всю цю потужність можна використати. Але важливо, що рік у рік ефективність сонячних електростанцій зростає, а ціна зменшується. Додамо, що терміни будівництва об’єктів відновлюваної енергетики незрівнянно менші, ніж традиційної.
Не випадково останнім часом більше вводять потужностей у відновлювану електроенергетику, ніж у традиційну. Відповідно її частка невпинно зростає. Важливо, що вона найбільша в розвинених країнах. Нині у Норвегії та Ісландії все виробництво припадає лише на відновлювану електроенергетику. У більшості західноєвропейських країн ця частка становить 20—25 %, зокрема в Німеччині — 21 %, Іспанії — 24 %.
Приклад Німеччини показовий, адже з великих західноєвропейських країн вона до нас найближча. Якщо в північній частині Німеччини впадають в очі незліченні вітрогенератори, то на півдні — сонячні батареї. У розташованій на півдні федеральній землі Баварія вони мало не на кожному кроці, точніше, на кожному даху. І це в регіоні, де сонячних днів небагато, принаймні, менше ніж у нас. Та що там Німеччина! Достатньо перетнути українсько-польський кордон, і на шляху неодмінно трапляться десятки вітрогенераторів. Загальна їхня кількість у Польщі перевищила 1000. Частка вітроенергетики в енергетичному балансі сусідньої країни сягнула 13%.
Прогрес у відновлюваній електроенергетиці спостерігається і в Україні, щоправда, зі значним запізненням і не такий масштабний. Нині її частка у загальному виробництві електроенергії становить лише 1%. У цьому відсотку більша частка сонячної енергетики, менша — вітрової. Тож відмінності навіть із сусідньою Польщею величезні. Проте умови для будівництва в Україні вітрових і сонячних станцій не найгірші. Сприятливі умови в Одеській області і загалом на півдні.
Плани української енергетики містяться в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року, затвердженій Кабінетом Міністрів у 2013-му. Звісно, що розробникам цього документа важко було передбачити, що за кілька місяців потому почнеться російська агресія проти України і доведеться більше будувати окопів і бліндажів, ніж нових станцій. Тож будівництва окремих об’єктів, які вже мали ввести в дію, навіть не починали. Однак аналіз Енергетичної стратегії показує, що світові тенденції у ній враховано недостатньо. Як і раніше, основну увагу приділено введенню в дію нових потужностей на ТЕС і АЕС. Зокрема до 2030-го передбачено збудувати щонайменше три нових енергоблоки на АЕС. Що ж до відновлюваної енергетики, то, відповідно до стратегії, її частка у 2030 році має досягти 5%.
А зміни клімату?
Питання кліматичних змін рік у рік стає дедалі актуальнішим, адже глобальне потепління очевидне. Останні роки у світі та в Україні виявилися найтеплішими за всю історію інструментальних спостережень. Та й потепління більше, ніж очікували. Відповідно спостерігаються й певні наслідки. У північній півкулі теплолюбні види рослин і тварин просуваються далі на північ. Цього року в Херсонській області вперше гніздилися рожеві фламінго.
Але є й негативні наслідки, а саме: збільшення повторюваності екстремальних метеорологічних явищ — смерчів, ураганів тощо. Внаслідок глобального потепління меншими стають льодовики, що спричиняє підвищення рівня Світового океану. Останнім часом він збільшується швидше, ніж у цілому в ХХ сторіччі, — в середньому на 3,4 мм щороку. Тож великі території поступово затоплює море.
З огляду на глобальність цих змін більшість країн приєдналася до Кіотського протоколу щодо зменшення викидів парникових газів і Паризької угоди щодо протидії змінам клімату. Відповідно до взятих зобов’язань, деякі країни зменшили виробництво електроенергії на вугільних станціях як джерела викидів діоксиду вуглецю. Але концентрація цього газу в атмосфері зростає. Тож увага до відновлюваної енергетики стосується всього світу.
Технічний прогрес, економічні та екологічні чинники спричиняють помітні зміни у світовій енергетиці. Загальний тренд — розвиток відновлюваної енергетики, в яку нині вкладають більше коштів, ніж у традиційну. І це потрібно враховувати і в Енергетичній стратегії України.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, доктор географічних наук,
Володимир КАЯН,кандидат технічних наук,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+