Президент Петро Порошенко 24 жовтня 2015 року підписав указ, яким надав чинності рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015-го «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». Документ вагому роль в економічному підгрунті воєнної безпеки відводить науці.
Тактика «само розсмокчеться» не спрацює
Чи здатні нині вітчизняні дослідники задовольнити попит, що зростає, на нові технологічні рішення для реалізації настанов доктрини і що потрібно зробити, щоб акумулювати їхні ресурси? Організатором у вирішенні цього питання має бути держава: вона відповідальна за нацоборону й безпеку і є головним замовником наукових робіт і продукції військового призначення.
Сподівання, що якось «само по собі розсмокчеться», та сліпа віра в магічні чесноти ринкових сил дали «плоди». Серед перших проблем функціонування вітчизняного оборонно-промислового комплексу, вказаних у доктрині, — брак ефективних механізмів держрегулювання галузі та підтримки стратегічно важливих для оборони, безпеки й економіки країн наукових установ.
Проект концепції державної цільової економічної програми реформування, та розвитку ОПК на період до 2020 року, розроблений Мінекономрозвитку, як і доктрина, не обходить увагою занепад наукового потенціалу оборонних підприємств та неефективність системи управління ОПК. Серед шляхів і засобів розв’язання проблеми ні доктрина, ні проект концепції не вказує на те, хто і як визначатиме стратегічні орієнтири та відстежуватиме перебіг їхньої реалізації.
А хто забезпечить взаємодоповнюваність досліджень і розробок, які здійснюють в інтересах оборони і безпеки різні відомства за державний кошт? В Україні бракує інституції, спроможної визначити і спланувати ресурси, необхідні для реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів ОПК та досягнення накреслених цілей. Немає й фінансового агента держави, компетентного у доборі проектів військово орієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Ослаблений науковий та техніко-технологічний потенціал ОПК здатні посилити академічний і вишівський сектор, а також державні й приватні промислові та наукові установи. Але їхні зусилля та взаємодію має скерувати орган, відповідальний за формування й реалізацію науково-технологічної та інноваційної політики в інтересах оборони і безпеки.
РНБО створила Міжвідомчу комісію з питань оборонно-промислового комплексу, а Президент України указом від 12 червня 2015 року №329/2015 затвердив відповідне положення. Зокрема, вона повинна розробити пропозиції щодо реалізації науково-технічної, інвестиційної та інноваційної політики у сфері розроблення озброєння і військової техніки. Проте не вказано, хто саме визначає та забезпечує виконання цієї політики.
Світовий досвід переконує, що сучасний розвиток військової індустрії відбувається завдяки держрегулюванню нагромадження знань та їх освоєння у виробництві. Задля цього створюють орган, відповідальний за науково-технічний та інноваційний розвиток ОПК. Наприклад, у США ці функції виконує Агенція з передових оборонних дослідницьких проектів, у Великобританії — Науково-технічна лабораторія оборонних технологій, у Франції — Генеральне управління з озброєнь, у Китаї — Державне управління з оборонної науки, технологій та промисловості у складі Міністерства промисловості та інформатизації тощо.
А віз і нині там
Доцільність координації розв’язання завдань науково-технологічного та інноваційного розвитку ОПК можна продемонструвати на прикладах вітчизняних установ у сфері нанотехнологій.
Розробки, здійснені за державні кошти, здатні радикально трансформувати продукцію ОПК України. Проте вони не взаємодоповнювальні, а переважно «клаптикові» і не підпорядковані пріоритетам розбудови вітчизняного ОПК.
Так, протягом 2010—2014 років у межах Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» і цільової комплексної програми фундаментальних досліджень НАН України «Фундаментальні проблеми наноструктурних систем, наноматеріалів та нанотехнологій» було профінансовано 240 проектів за такими напрямами, як технології напівпровідникових наноструктур, матеріалознавство, біонаносистеми тощо.
Отримано важливі результати для застосування в різних галузях економіки, зокрема в ОПК. Серед розробок, що не мають аналогів у світі, — «речовина майбутнього» наномагнетит; терморозширений графіт; світлодіод; біобензин тощо.
Крім академічної науки, нанотехнології на порядку денному наукоуців інших відомств. Наприклад, фахівці УкрНДІНанобіотехнологій при Держрезерві України мають розробки, що дають змогу промислово виготовляти основні життєво необхідні мікроелементи в безпечній легкозасвоюваній формі. Заводська наука також має нанотехнологічні здобутки: ПАТ «Мотор Січ», ДП «Завод імені В. О. Малишева», ДП «Антонов» та інші, що володіють власними лабораторіями, працюють у цій галузі.
Поставлені керівництвом країни завдання вимагають посилення держуправління науково-технологічною діяльністю в інтересах оборони і безпеки і впровадження її результатів у виробництво на підприємствах ОПК для його успіху в конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках.
КОМПЕТЕНТНО
Централізація — не панацея
Микола СУНГУРОВСЬКИЙ,
директор військових програм Центру ім. Разумкова:
— Якщо йдеться про держуправління оборонною промисловістю, то підпорядкування підприємств якомусь держоргану часто виявляється невиправданим, оскільки підприємства оперативніше реагують на зміни ринкової кон’юнктури. А терміни розроблення та коригування ними стратегій розвитку менші за тривалість прийняття рішення про розроблення такої стратегії в держоргані (не кажу вже про саме розроблення, узгодження, ухвалення та набуття чинності). Цей чинник часто виявляється ключовим у забезпеченні виходу і присутності на ринку озброєнь.
Запровадження альтернативної моделі, згідно з якою всі підприємства оборонної промисловості (різні за специфікою) підпорядковуються певному держоргану, продовжує курс на централізацію управління галуззю, не розв’язує проблем оборонної промисловості та характеризується наявністю корупційної складової. Поступовий та виважений перехід до моделі держуправління функціонуванням оборонної промисловості та військово-технічною співпрацею (зокрема експортом та імпортом озброєнь) повинен будуватися на принципі, за яким за державою залишаться функції формування й координації військово-технічної політики. Для цього пропонують утворити відповідний комітет при РНБО. Для розроблення, узгодження і загального адміністрування програм розвитку озброєнь та оборонного замовлення треба створити державне агентство з питань оборонної промисловості. Щодо ліцензування й експортного контролю, то слід удосконалити діяльність Державної служби експортного контролю.
Важливий напрям — сприяння створенню та функціонуванню формальних професійних об’єднань виробників озброєнь (асоціацій), у межах яких мали б розробляти і впроваджувати кодекси поведінки на ринку озброєнь, які з їх поширенням (розширення меж асоціацій) набували б статусу законів.
Олена САЛІХОВА,
доктор економічних наук,
Інститут економіки та прогнозування НАН України,
для «Урядового кур’єра»