Напередодні відходу підрозділів 79-ї окремої аеромобільної бригади від Дякового тоді ще лейтенанта Максима Галактіонова (позивний «Грифон») викликали до штабу і наказали виводити першу колону основних сил.
— До першого населеного пункту нашого маршруту колона дісталася вдало. Але замість наших підрозділів ми побачили там випалену «Градами» землю, — пригадує Максим.
Містка не було позначено на карті
Молодий командир відвів колону від імовірного обстрілу супротивника за висоту. Належало вирішити, куди рухатися далі. Десантників наздоганяли інші наші підрозділи. І повертатися теж не було змоги, адже ту місцевість уже прострілювали російські окупанти. Усі розуміли, що попереду смертельна небезпека. Потрібно було шукати новий шлях. Лейтенант Максим Галактіонов очолив групу, яка переміщувалася на двох БТРах і танку.
— Мене попередили, що до лісочка увійшла колона техніки, а поблизу Сніжного стріляють із 120-міліметрового міномета, — пригадує Максим. — Міст довелося шукати фактично навпомацки. Приблизно за півтори години пошуків ми натрапили на переправу. Цього місточка не було позначено на жодній карті. Та й мостом його назвати важко — він був схожий на невеличку дамбу.
Щойно група Галактіонова переправилася на другий берег річки, вони помітили на пагорбі людей. Оцінивши обстановку, Максим дав команду танкістам зайняти позиції та приготуватися до бою. А сам зістрибнув з бойової машини та вирушив перевірити підозрілих людей. Не встиг зробити кількох кроків, як з гори їх почали обстрілювати з кулеметів і мінометів. Упавши на землю, офіцер доповз до БТР. Прикриваючи відхід групи, танкісти відповідали ворогові. Укріпившись біля дамби, лейтенант доповів командуванню бригади, що переправу знайшов, але напоровся на засідку і прийняв рішення прориватися.
— Я тоді хлопцям сказав: йтимемо на прорив першим БТРом. Механіка-водія переклинило, він категорично відмовлявся виконувати наказ. Заспокоївши його, я пояснив, що виходу в нас немає — самі загинемо й інші поляжуть, — продовжує розповідь Максим. — І ми пішли в атаку. Вже потім, аналізуючи той бій, усвідомив, скількох помилок припустився. Але то був мій перший бій.
Ситуація змінювалася стрімко
Хоробрість і винахідливість ще неодноразово ставали у пригоді підлеглим «Грифона». Під постійними обстрілами, придушуючи опорні пункти російських окупантів, крилата гвардія вийшла з оточення під Іловайськом.
Після відновлення боєздатності десантники повернулися до звичної роботи на війні — здійснювали рейди ворожими тилами.
Загартований боями колишній лейтенант запасу Максим Галактіонов став справжнім воїном. Військова доля вела командира по найгарячіших точках палаючого Донбасу, і невдовзі він опинився у донецькому аеропорту.
— Наприкінці жовтня я впродовж двох тижнів як старший в аеропорту організовував його оборону в новому терміналі, — розповідає Максим. — Звісно, тепер ті події вже оповиті різноманітними легендами. Ситуація там змінювалася стрімко. Але ми не тільки відбивали атаки ворога, а й ходили в контратаки, влаштовували засідки, робили все можливе, щоб ворог почувався в постійній небезпеці. Одного разу після чергової заяви пропагандистів Путіна про захоплення летовища ми на даху нового термінала встановили два українські прапори, щоб питань більше ні в кого не виникало.
Удруге підрозділ Максима повернувся в аеропорт наприкінці січня. Від будівлі нового термінала залишилися самі руїни. Під нашим контролем були ключові споруди летовища, одна з яких — невеличка будівля колишньої радіолокаційної станції.
— Ротація пройшла спокійно, — пригадує офіцер. — Одразу по прибутті ми почали укріплювати свої позиції та облаштовуватися. Звісно, всі були насторожі. Раптом нашу ідилію порушив чийсь голос з радіостанції: «Грифоне», вас на РЛС-18?» Усі бійці завмерли і подивилися один на одного. «Мені не почулося?» — перепитав я товаришів. Вони це спростували. А за кілька хвилин, немов за командою, зграї посунули в атаку.
Допомогли бронетранспортери
Одна хвиля атаки змінювалася іншою. Хоробрість і затятість десантників змушували російських окупантів постійно кидати в бій нові сили і підтягнути танк й кілька БТРів. Після третьої години безперервних атак у захисників РЛС майже не залишилося боєприпасів, а із 18 хлопців не були поранені лише троє.
Ситуація ставала критичною. Раптом на позицію, попри шквальний вогонь супротивника, увірвалися два наші БТРи й відкрили вогонь у відповідь. Одна з бойових машин прикривала відхід, а бійці з другої проводили евакуацію. Бронетранспортери, зірвавшись із місця, почали відхід, а ще за кілька хвилин запрацювала наша артилерія. Наступ ворога було зупинено.
За понад рік військової служби лейтенант Максим Галактіонов став командиром аеромобільної роти, кавалером ордена Богдана Хмельницького III ступеня та отримав військове звання капітана.
Аркадій РАДКІВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»