Рівне, в якому цими днями почастішали повітряні тривоги, не втомлюється дарувати людям культурні заходи. Для розради можна завітати в театр, бібліотеку, навіть у підземний перехід, щоб опинитися в імпровізованому мистецькому арсеналі. Поділюся враженнями лише від одного насиченого дня.

До обласної наукової бібліотеки поспішаю на зустріч з молодістю. Бо повз пильне око завідувачки відділу краєзнавства Олени Гумінської не пройшла цікава дата: 30 років тому світ побачили «Оповідання з історії України, рідного краю» авторства рівненського історика Віктора Мисана. У той час мені випало завідувати відділом шкільної та студентської молоді в обласній молодіжній газеті «Зміна», яка з нашою незалежністю відійшла від обкому комсомолу. Відкривши для себе цього напрочуд творчого вчителя, запропонувала друкувати оповідання на сторінках газети. Тоді в Україні ще не було ні нових навчальних програм, ні підручників. Так і зробили: Віктор Мисан щотижня видавав по одному-два оповідання, ми ж одразу заверстували це у свіжий номер газети. Щойно він виходив у світ, редакція  наповнювалася відвідувачами: дітлахи приходили з батьками, щоб придбати газету й підготуватися до уроку історії. Вони разом відкривали для себе не лише Україну, а й рідні місця: Острог, Корець, Пересопницю, Козацькі могили. Так минув перший у незалежній Україні навчальний рік.  

А потім ми вирішили видати оповідання: це було 16 тисяч книжок та робочих зошитів з ілюстраціями ще зовсім юної художниці Ольги Московченко. З коштами допоміг перший представник Президента України в області Роман Василишин, який уважно перечитав ці оповідання. Згодом було друге видання в Рівному, третє — вже у видавництві «Генеза». 1997-го підручник Віктора Мисана отримав гриф Міністерства освіти України й чергове перевидання — за ним рекомендували вивчати історію п’ятикласникам країни. 

Але першою ластівкою була та книжка, що вилетіла у світ три десятиріччя тому.

Віктор Мисан, як і раніше, викладає історію України. Каже, нині в суспільстві надвисокий запит на власні витоки та їхнє правдиве трактування. Це підтверджують і директор обласної наукової бібліотеки Валентина Ярощук, і директор обласного краєзнавчого музею Олександр Булига. Але є відмінність. Якщо три десятиріччя тому ми мало цікавилися історичним краєзнавством, то нині, навпаки, маємо прискіпливий інтерес до того, що і як відбувалося саме тут, де ми живемо, в різні історичні періоди. 

Тепер починаємо історію зі своєї родини, вулиці, міста, і логічно переходимо до історії держави. Саме так і має бути, стверджує заслужений учитель України Віктор Мисан.

Заплету свою віру у стрічку

А в обласній бібліотеці для молоді вже в розпалі зустріч одразу із трьома творчими особистостями: Оксаною Заєць, Ларисою Скуратовою та Валентиною Слуквіною. Оксана Заєць пише вірші й малює, виливаючи тонку й надто вразливу душу. Її сестра Лариса Скуратова створює картини зі стрічок та ниток — це треба бачити. А лікар-стоматолог Валентина Слуквіна нещодавно відкрила в собі дар композитора і виконавиці. Вона кладе на музику вірші Оксани Заєць легко й невимушено, єдиним подихом. 

«Ми творимо всупереч війні, заради світла та добра, заради нашої перемоги», — кажуть одностайно. І щедро діляться творчим добром із кожним. Приміром, Оксана Заєць живе у Празі, де вже теж знають її творчість: там відкрилася перша виставка її неймовірних картин. Частину з них купують у приватні колекції, Оксана ж спрямовує кошти на підтримку наших захисників. Часто навідується на малу батьківщину. Тут видала першу збірочку своїх віршів із сокровенною назвою «Ти знаєш…» Звісно, мріє про наступну. А Лариса Скуратова не втомлюється заплітати в яскраві стрічки непохитну віру в нашу перемогу.

«Цей світ не чорно-білий!»

Скаже вам рівненський фотохудожник Олександр Харват. Уже й сам не порахує, скільки виставок відкрив, натхненником скількох проєктів виступив. Дивуюся, як уживається в одній людині стільки працездатності, енергії та бажання відкривати нове. У підземній частині торговельного центру Олександр давно придивився чудову локацію для виставок. Приміром, під час пандемії тут з’явилася його тематична серія фотографій про відважних медиків Рівненської центральної міської лікарні — безцінний подарунок за їхню цілодобову працю. А у червні презентував тут серію фотографій керівника пресслужби «Азову» Дмитра Козацького (Ореста) «Азовсталь. Світло переможе», бо розумів: за цими світлинами світ вивчатиме новітню історію України.

Нині ж у рівненському «Мистецькому арсеналі» разом з молодою колегою Мариною Долгановою Олександр Харват відкрив виставку «Краса вічна, правда ж?» Це серія чорно-білих світлин людей, які наближають перемогу в тилу, зокрема на Рівненщині. Серед них і наші нові жителі (приміром із Херсонщини), які почуваються тут цілком комфортно. Україна  для нас усіх не чорно-біла, а кольорова!