ФЕСТИВАЛЬ «МОЛОДІСТЬ»

Чи пробудить нас кіно від багатоповерхової моральності?

«Мене найбільше здивувало, що, працюючи над цим фільмом, ми не зустрілися ні з труднощами, ні з перешкодами. Нас у кіногрупі мало, ми друзі, розуміли одне одного.

Стрічку одразу дуже добре сприйняли на фестивалях, де вона виявилася помітною. Щоправда, продати її буде важко. Скажімо, прокат у Греції пройшов без успіху. Але це неістотно.

Варто наголосити, що фільм дуже особистісний. Знаю режисера, який він у житті, розумію  хід його думок. Може, тому мені здається, що він повністю оголився в цій картині. Вона з цього погляду дуже смілива — тим, наскільки людина здатна розкрити себе», — ось як постав перед журналістами фільм «L» грецького кінорежисера Бабіса Макридіса на фестивалі «Молодість»- 42 з вуст його продюсера Аманди Лівану.

А сценарист, режисер і співпродюсер грузинсько-французької кінострічки «Усміхайтеся» Русудан Чконія історію своєї кінострічки  анонсувала так: «У ній ідеться про конкурс краси серед матерів, про важку боротьбу між ними за звання «Грузинська мати». Сім років шукали спонсорів фільму. Та нарешті нам пощастило: знайшовся французький продюсер Ніколя Бланк. Картина, на мій погляд, вдала.

«45 знімальних ночей не спали і наші діти»

Її світова прем’єра успішно відбулася на Венеціанському кінофестивалі, а потім в Абу-Дабі та багатьох інших фестивалях.

А від Грузії фільм номіновано на Оскар. Зйомки були надзвичайно важкими. Вісімдесят відсотків кінодії — саме в театрі, але ми не могли дозволити собі знімати в ньому впродовж дня, а тільки ночами. І не лише тому, що фільм малобюджетний:  у театрі відбуваються вистави. 45 знімальних ночей — це жахливо втомливо, на межі сил. Дивно, що ніхто не збунтувався. Наші діти ночами були з нами, а це ще більше ускладнювало знімальний процес.  У фільмі, до речі, не всі професійні актриси, зокрема героїня, яка зраджує свого чоловіка, — художниця».

На останній прес-конференції з приводу конкурсних фільмів, присвяченій трьом повнометражним картинам, Аманда Лівану опинилася за одним столом із Русудан Чконія, звісно, випадково. Але наступного дня, коли «Молодість»-42 завершилася й оголосили переможців, таке їхнє сусідство набуло символічності. Бо стрічка «L» завоювала найголовнішу фестивальну нагороду — Гран-прі, але набрала найменшу кількість балів у голосуванні глядачів.  «Усміхайтеся» не пощастило на жодну відзнаку журі, але глядачі в номінації повнометражних фільмів визнали її найкращою, а приз глядацьких симпатій не дістався їй лише через один бал, яким її переважила найкраща з короткометражок — «Потаємна сльоза» Карло Фогеле (США).

У фільмі «Усміхайтеся» дітям героїнь було не до сміху: ночами хотілося спати...Фото з сайту molodist.com

«Запам’ятайте ще одне ім’я — режисерБабіс Макридіс»

Голова міжнародного журі  угорець Золтан Камонді пояснив причину переможності «L» своєрідно. «Чи знає хтось таке ім’я, як Антонен Арто? — звернувся він на церемонії закриття фестивалю до залу. — Тих, що підняли руку, бачу з десяток. По-перше, це був філософ, естет. По-друге, поет. А по-третє, актор. Він зіграв у фільмі, який увійшов у десяток найкращих усіх часів та народів — у «Пристрастях по  Жанні Д’Арк» Теодора Дрейєра. Шедевр його письменницької роботи називається Театром жорстокості. Він вважав, що кожен справжній митець, який працює в театрі, — актор, художник чи режисер — має бути жорстоким до самого себе й залучати до роботи найглибинніші думки і частини своєї особистості. Незадовго до смерті Арто ділився думками з публікою, сидячи на стільці перед своїми глядачами в залі невеличкого театру. Потім піднявся і почав дивитися на кожного, дуже уважно. Не знаю, скільки це тривало, — півгодини чи годину. І раптом Арто закричав: «А-а-а-а!» — так довго, доки виснажився (Золтан Камонді відтворив цей крик значно лаконічніше).

На цьому фестивалі показано фільм, де є найдовший крик його героя, з тих, які я чув коли-небудь. Ця стрічка відкрила браму до філософії «Молодості». Вважаю, що людина, яка зняла її, започаткувала дуже оригінальний і новий шлях у кінематографі. Отож я згадав Антонена Арто, а ви запам’ятайте ще одне ім’я: режисер Бабіс Макридіс. Головну нагороду одержує його фільм «L».

А думкою щодо найпереможнішого, за висновком глядачів, у повнометражній номінації  фільму «Усміхайтеся» я поцікавилася у члена міжнародного журі Наталі Сумської й почула від неї:  «Усміхайтеся» — крик душі грузинських жінок. Він просто не міг не з’явитися, тому що Грузія — унікальна країна щодо дівочої цноти, жіночої стриманості, святості материнства. А соціум накладає руйнівний відбиток на цю етніку. І це абсолютно точний резонанс після отакої суміші у грузинському суспільстві. Тому цим вибухнула режисерка. Вибухнули прекрасно-різні грузинські актриси. Там кожен персонаж підібраний дуже вдало. Одна з легким комізмом, друга — сувора, що більше відповідає ментальності грузинської жінки. Я дивилася, як вони поводяться з дітьми. Гадаю, у публіки фільм матиме успіх, він видовищний і чуттєвий. Порівнюю його не з «L», що отримав Гран-прі, а з іншими стрічками, у яких є деякі переваги перед «Усміхайтеся».

У журі також були сумніви. Ми живі люди, у нас є певні пріоритети, симпатії. Тому перемога є перемога. А подальші долі обох стрічок вирішить глядач. Він відчуває завжди правильно».

До речі, в «Усміхайтеся» теж лунає довгий пронизливий крик — жіночий.

«L», «верхи» на великому Золотому скіфському олені — знаку Гран-прі — став фільмом закриття «Молодості»-42. Але від початку і до кінця його демонстрації із залу все виходили й виходили глядачі...

А за день до цього на глядацькій презентації «Усміхайтеся» зал був переповнений  і після глибокої тиші після закінчення стрічки вибухнув оплесками, до режисерки Русудан Чконія підходили розчулені й схвильовані люди, дякували за прекрасний кінотвір.

Він тримав від початку й до кінця на високому оголеному нерві й мене. Образи жінок, яких спонукали змагатися за звання «Грузинська мати» не примхи красування на сцені перед телекамерами, а надія виграти головний приз: 25 тисяч доларів і 4-кімнатну квартиру. Ця нагорода була не потрібна лише одній із них — дружині багатого спонсора, через якого її долучили до багатодітних конкурсанток навіть попри те, що вона ще не була матір’ю. Але її чоловік уже перед початком конкурсних змагань склав маршрут переможниці-дружини як посла доброї волі... А як же потрібна головна нагорода її суперницям, у котрих по троє-четверо діток. Сім’ї однієї, біженки із Сухумі, у якої замерзла в снігу дитина, коли вона втікала з рідного міста, а відтоді вже 16 років мешкає в лікарні. Родині другої, яку за невиплачений банку борг виселили з дітьми й нехитрими пожитками на вулицю якраз під час конкурсу, іншим жінкам, які зважилися на конкурс через жахливу скруту... Та шлях до цієї жаданої нагороди перед кожною вистелений принизливими лицемірними спокусами, які саме для грузинської жінки-матері — табу: вийти на сцену в купальнику, потрапити з оголеними грудьми, коли перевдягалися, в об’єктив нахабного папараці й бути обдуреними організаторами конкурсу, що вони ніколи не допустять публікації таких знімків, а через ці фото на обкладинці журналу потім так страждали їхні діти від глузувань чужих.  Скільки таких нестерпних нюансів, під погрозами захмарних для них штрафів та інших шантажувань, ламали їхню людську гідність. Усе закінчилося тим, що вже перед телекамерами всі вони по черзі залишили сцену, а одна перерізала собі вени, і вже глядачеві стрічки домислювати, помре вона чи виживе...

Порівнювати  «L» і «Усміхайтеся» — все одно, що зіставляти верлібр дуже несподіваного незвичного змісту, глибина і мистецькі та суто людяні принади якого збагнути не одразу, і сповнену драматичної напруги прекрасну новелу, від якої кров то холоне, то б’є потужним фонтаном у скроні. У кожної стрічки буде свій глядач, в однієї численніший, у другої кількісно скромніший. Але і в «L», і в «Усміхайтесь», і в стрічці турецького режисера Умута Дага з Відня «Наложниця» та в багатьох інших, які випало побачити мені на «Молодості»-42, чудових, високоякісних мистецьки, — небезпечно жахливі, лицемірні й жорстокі ознаки сучасності. Якщо ми знали раніше поняття подвійної й потрійної моралі в суспільстві, то тепер живемо за мораллю  зі смугами заввишки з хмарочос...

ПЕРЕМОЖЦІ

Крім Гран-прі за «L» Бабісу Макридісу (Греція), головними переможцями кінофестивалю «Молодість»-42 стали фільми режисерів: повнометражний «Жени бабло!» Адама Леона (США);  короткометражка  «О Віллі...» Емми Де Сверф і Марка Джеймса Роле (Бельгія-Франція-Нідерланди); два студентські, «Повернення» Шая Леві (Ізраїль) та «Дорога на...» Таісії Ігумєнцевої ( Росія). Найкращим  у національному конкурсі став  «День незалежності» Антоніни Ноябрьової (Україна). 

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

«Сюжет фільму дістався мені від жінки з притулку — матері сімох дітей»

В «УК» випала нагода поцікавитися про дещо у Русудан Чконія, кінорежисера з Грузії.

— Русудан, як ви потрапили до кінематографа?

— Завжди була режисером, коли ще зовсім малою ставила спектаклі. Найчастіше влітку, на дачі або десь в іншому місці, де опинялася з друзями. Сама ніколи не грала, ролі діставалися переважно моїй сестрі та двоюрідним братам.

А на кіно звернула мою увагу мати. Мені було років тринадцять, коли у нас відбулася важлива розмова. Вона сказала: ти непогано пишеш картини, у тебе є відчуття зображення. Може, спробуєш себе в кіно? Я почала пробувати — дивилася фільми, навчалася на них. І в 16 років вступила до кіношколи.

— Чиясь творчість впливає на нас і в чомусь буває визначальною. Чи виокремлюєте з-поміж фільмів, які вважаєте взірцевими, найрідніших для вас, своєрідних кіношних хрещених батька і матір?

— Пам’ятаю першу фразу викладача в кіношколі, яку він промовив одразу, тільки-но зайшовши до аудиторії: «Убийте в собі батька!»… У мене немає дуже особливих прив’язок до конкретних фільмів. Є багато стрічок, режисери яких імпонують мені або чимось для мене важливі. Вони дуже різні: від Сергія Параджанова до Майка Лі. Мені здається, що, все-таки, основний вплив на нас — життя.

— Ви зняли фільм «Усміхайтеся» за власним сценарієм. Цікаво, що надихнуло вас на нього?

— В ігрове кіно я прийшла із документального. Для фільму про вуличних дітей знімала кадри і в притулку, де мешкала мати з сімома дітьми. Вона намагалася якось вижити з ними. Чого тільки не робила, щоб їх прогодувати! Зізналася мені, що навіть брала участь у конкурсі краси для матерів, з головним призом 25 тисяч доларів, і наскільки це було принизливо для неї. Мені дуже сподобалося, як жінка розповідала про це — з почуттям гумору: може, для того, щоб дистанціюватися від цих спогадів. Тож сюжет  фільму дістався мені від неї. А я вже розширила його й доповнила своєю уявою.

—  А чи бачила вже та жінка ваш фільм, де трішки і її співавторства?

— Ні, але сподіваюся, що це станеться, і вона впізнає свій внесок у цю стрічку.