Нещодавно було затверджено Державну програму розвитку регіону українських Карпат на 2020—2022 роки, втілення якої має дати поштовх для розвитку економіки краю, зокрема однієї з важливих складових — туристичної галузі. «Урядовий кур’єр» звернувся до професора Галини Щуки, яка третій рік живе в Береговому як переселенка, переїхавши сюди з Луганська, щоб свіжим оком подивитися на особливості та невикористані можливості туристичних послуг у регіоні.

Під час туристичних форумів, на зустрічах із представниками влади, власниками турзакладів згадувала слова з дитячої казочки: «Ох, нелегка це робота — із болота тягти бегемота». І здавалося, що саме в такому специфічному стані стагнації нині перебуває закарпатський туристичний бізнес. Очевидно, що він не хоче ні змінюватися, ні навчатися. В усіх дискусіях щодо розвитку туризму в краї за Карпатами проголошують багато гасел та ідей, значна кількість яких або помилкові, або давно втратили актуальність.

Можливо, річ у нестачі спеціальних знань? А можливо, в особливостях закарпатської ментальності, через яку на місцевому ґрунті не дають сходів цінності та принципи сталого розвитку туризму? І різноманітні міфи успішно поширюються.

Поширені місцеві міфи

На Закарпатті майже всі, хто приймає відпочивальників чи надає їм послуги, впевнені, що не потрібно нічого робити для залучення туристів. Кажуть, люди до них завжди їздили і їздитимуть із великим задоволенням. Навіть попри нарікання, які виникають під час туру чи відпустки. Ось кілька міфів стосовно туристичної галузі.

Міф 1. Туризм не потребує значних капіталовкладень, але забезпечує істотні прибутки.

Однак ця ідея справедлива для країн з високим рівнем економіки, розвиненою інфраструктурою та достатнім забезпеченням туристичними ресурсами. В Україні загалом і на Закарпатті зокрема ситуація зовсім інша. Нам спочатку треба вкласти значні кошти в регіон і лише потім говорити про пришвидшений розвиток туризму в ньому. І навіть цю тезу варто сприймати з обмовкою: прибутки на початковому етапі будуть не настільки великими, як хотілося б.

Міф 2. Вигідне географічне положення Закарпаття.

З точки зору розвитку туристичної індустрії ця теза неправильна. Адже для вітчизняного туриста регіон важкодоступний, а для іноземного нецікавий. За кордоном аналогічні послуги вищої якості, а коштують дешевше. Віддаленість Закарпаття від більшості регіонів України підвищує вартість відпочинку для вітчизняного туриста, збільшує час, щоб дістатися до туроб’єктів. Якщо бюджет відпочинку пропорційний, треба додати певну амбітність: відпочивати за кордоном вважається більш статусним.

Міф 3. Ринок сам усуне низькоякісні товари та послуги.

Насправді туристична індустрія потребує підвищеної уваги. І доки ми плачемося над збільшенням обсягів сміття, скаржимося на погані дороги, скупість туристів і недолугих екскурсоводів, закордонні конкуренти не дрімають. Вони віддаляються у розвитку дедалі більше, прихопивши нашого споживача.

Міф 4. У нас завжди буде український турист.

Це нагадує поширений допис у соцмережах: «Якщо це твоя людина, то вона до тебе повернеться». Не повернеться. Анексія Криму, економічна криза повернула внутрішнього туриста обличчям до вітчизняного туризму, але це не триватиме довго. Розчарований, він шукатиме кращі варіанти для задоволення своїх потреб і витрачання коштів. А обирати на світовому туристичному ринку є з чого.

Портрет середнього туриста

На жаль, часто не лише не розуміємо, а й майже нічого не знаємо про свого туриста. А він дуже добре знається на можливостях туристичної галузі, цікавиться історією, культурою, економікою. І головне — обізнаний із рівнями сервісу, вартості послуг і хоче отримати за свої гроші належну якість обслуговування.

Усе це загалом підтвердилося під час опитування, яке ми провели влітку цього року. Пасажири купейних вагонів у поїздах київського, харківського та одеського напрямків, а також відвідувачі ресторанів міста Берегове відповідали на запитання стандартної анкети. Ми визначили саме ці категорії на підставі переконання, що бажаний із точки зору бізнесу турист — це представник середнього класу. Менш забезпечені туристи для економії розміщуються у приватному секторі й майже не користуються послугами підприємств громадського харчування, екскурсоводів тощо. Вітчизняна еліта відпочиває за кордоном.

Наше дослідження не повністю завершено, оскільки не охопило забезпечених туристів, які приїздять на відпочинок власним автотранспортом і не відвідують ресторанів. Поза кадром залишилися учасники різноманітних організованих турів Закарпаттям. Усе це, однак, не применшує важливості отриманих даних для практичного їх використання в туризмі.

По що до нас їдуть

За нашими узагальненнями, споживачі турпослуг — успішні люди віком понад 50 років, переважно жінки, поінформовані, з вищою освітою, стабільним прибутком, працюють, живуть у містах. Зазвичай вони подорожують із другою половинкою (другом чи подругою), онуками. Фізично й розумово активні, пред’являють високі вимоги до рівня комфорту. Відпочинок планують наперед, а місця для нього обирають за рекомендаціями знайомих та з інтернету. На Закарпатті не вперше.

Що саме підштовхнуло їх приїхати сюди? Цими чинниками стали: немає змоги відпочивати у Криму, потреба оздоровитися (термальні, мінеральні води), небажання оформляти візи та проїзні документи на дітей. І ще — поширена думка, що тут надзвичайно гарно.

Найважливіший критерій, за яким гості оцінюють рівень задоволення відпочинком на Закарпатті, — якість послуг. У цьому сенсі мушу засмутити підприємців, організаторів турбізнесу: рівень задоволеності послугами дорівнює всього 3,2 бала з максимальних 5.

Прогалини між бажаним і отриманим

Гостям краю бракувало насамперед емоцій. Наступні за важливістю — правдивість інформації про послуги та професійність персоналу. Виявляється, «карпато-, клімато-, геліо-, киснева терапія» — часто рекламне гасло. Відпочивальники нерідко стикаються із грубістю, зверхнім ставленням персоналу.

Опитувані писали в анкетах: «Щоб побачити помилки у написаннях, формулах хімічного складу води чи в рекомендаціях до застосування, потрібна спеціальна освіта, а зрозуміти, що тобі «втюхали» порошкове чи розбавлене водою вино, можна й без неї». «Про те, що в басейні нема води, дізнаєшся лише тоді, коли зайшов на його територію». «Не можна отримати інформацію, коли, де, хто і як чистить басейни, як це контролюють». Те саме стосується послуг харчування.

Часті справедливі нарікання на обмеженість пропозицій закарпатської кухні. З десятків страв, які готують у цьому поліетнічному регіоні, підприємства громадського харчування зазвичай пропонують три: бограч, банош, боб-гуляш. А де ж підбивані лопатки, гомбовці, рокот-крумплі, ташко-левеш, ріплянка, бринзяний токан, із десертів — фанки, кіфлики з лекваром і десятки інших?

Багато відпочивальників невдоволені наявністю технічних проблем — перебоями зі світлом і водою, відсутністю інтернету, а часом і мобільного зв’язку. Вказують на погану звукоізоляцію, те, що нема електрочайників, електросушарок тощо. А ще, що особливо прикро, відзначають забрудненість території.

Чи приїдуть знову, важко сказати

Тож і не дивно, що після відпочинку на Закарпатті більшість туристів стверджують, що не поспішатимуть сюди знову. І питання не у вартості послуг, а насамперед у їхній якості. За ті самі гроші сервіс має бути вищим. Так і свого туриста можна втратити, і чужого не діждатися.

Загострює ситуацію відсутність професійних менеджерів та маркетологів. І в цьому разі прикордонне розташування регіону — певною мірою прокляття. Випускник вишу, навіть отримавши ступінь магістра, справжнім менеджером стане лише з часом, набувши досвіду. А коли вже буде висококваліфікованим фахівцем, то чи залишиться вдома, на Закарпатті?

Оптимізму додає держпрограма

Чому закарпатський туризм не використовує досвіду застосування готових успішних моделей розвитку бізнесу/територій? Чи не тому, що в регіоні все ще працюють схеми збагачення і моделям, спрямованим на розвиток, місця не залишається?

Популярно у середовищі учасників туристичного ринку показати свою обізнаність у цих схемах. Однак за принципом: я в темі, знаю, хто стоїть за кожним рішенням, туристським комплексом, але я закарпатець, тут народився, мені проблем не треба, десь натякну, десь промовчу, але жодних кроків не робитиму.

База для зростання галузі — запровадження тих принципів співпраці влади і туристичного бізнесу, на яких можливий сталий розвиток регіону. Розв’язати задачі курортів — Драгобрату, Свидовця, Боржави та інших без цілісної регіональної концепції розвитку неможливо.

Нові перспективи з’яви­лися після ухвалення Державної програми розвитку регіону українських Карпат на 2020—2022 роки. Серед іншого вона передбачає підвищення транспортної доступності окремих гірських територій, а це один із шляхів поліпшення ситуації в туризмі й рекреації. Адже нині чимало найкращих для відпочинку місць недоступні або важкодоступні для транспорту. Не випадково у програмі зазначено і про будівництво доріг, і про створення нових робочих місць.

Державну програму можна успішно реалізувати за умови активності зацікавлених людей і цілеспрямованих дій регіональної влади. І в цій діяльності необхідно спиратися не тільки на природний потенціал краю, а й на новий менеджмент, конкуренцію, співпрацю, відносини всіх зацікавлених сторін, а ще бути добре обізнаним із тенденціями й можливостями туристичного ринку. Можновладці мали б допомагати підприємствам, організаціям, які прагнуть цілеспрямовано змінюватися і розвиватися.

Галина ЩУКА
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Галина ЩУКА.  Народилася 2 жовтня 1970 року в селі Побєдне Джанкойського району Кримської області. 1992-го закінчила Луганський державний педагогічний інститут, працювала вчителем історії у школі, методистом технікуму.

У галузі туризму працює із 2007 року, з яких понад десять завідувала кафедрою туризму, готельної та ресторанної справи у Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка, очолювала туристичну фірму. У 2007 році захистила дисертацію кандидата наук, а у 2013-му — доктора. У 2015 році — на посаді професора.

У 2017 році переїхала до Берегового Закарпатської області, де поєднує викладання в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ з наданням консалтингових послуг власникам і керівникам дрібного та середнього турбізнесу.

Має двох дорослих синів.