Майбутній філософ і правдолюб, якого пізніше наречуть своєрідним українським оракулом, з’явився на світ 13 грудня 1928 року в селі з простою назвою Сельце, що на той час входило до Горохівського повіту Волинського воєводства Республіки Польщі. Пішов із життя 1 грудня 2014-го в одній з київських лікарень, не доживши до свого дня народження менше двох тижнів. За майже 86 років, відміряних йому Всевишнім, сталося стільки всього, що цих подій вистачило б на кілька життів, та Господь, випробовуючи дух цього чоловіка на міцність, усе це дарував йому одному.

Хоч був сином звичайних селян, гострий розум дав змогу здобути хорошу освіту, закінчивши філологічний факультет Львівського державного університету. З духом свободи, згадують ті, хто знав Євгена Олександровича Сверстюка за життя, він народився, тож, як мовиться, проблеми з тодішнім режимом у нього почалися відразу.

Пан Євген з дружиною Валерією. Фото надано автором

Ось кілька штрихів з біографії: у 1959-му, 1960-му, 1961-му й 1965 роках за виступи проти дискримінації української культури та у 1972-му за промову на похороні Дмитра Зерова його звільняли з викладацької роботи за політичними мотивами. У січні 1972 року його заарештували і в березні 1973 року засудили за виготовлення і розповсюдження документів самвидаву до семи років таборів і п’яти — заслання. Відбував покарання у пермських таборах, де без нього не відбулася чи не жодна акція протесту.

З 1989-го — активний учасник національно-демократичного руху в Україні, редактор християнської газети «Наша віра», президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка 1995 року, кавалер ордена Свободи. Входив до Ініціативної групи «Першого грудня». Писав книжки і статті з літературознавства, психології та релігієзнавства, до останнього виступав перед молоддю, коментував дражливі питання сьогодення.

Як бачимо, випробування, хай би скільки їх було, не зламали, а тільки загартували його. Найліпше свідчення цього — активна участь уже літнього чоловіка у подіях на Майдані, що дало Євгенові Олександровичу радість від того, що його рідна Україна нарешті пробудилася, бо душі українців, нехтуючи небезпекою, по-справжньому потяглися до свободи. А він сам, не думаючи про це, перетворився на її світоч.

Тож закономірними і прогнозованими, та від того не менш щемливими стали рядки на багатьох сторінках Фейсбуку, в яких люди висловлюють щирий жаль від того, що з життя пішла ця Людина. Першим про цю болісну для українців подію коротко, але надзвичайно влучно повідомив історик, директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович: «Помер Євген Сверстюк. Вічная пам'ять вічному борцеві за свободу». А ми всі, як вважає його друг дисидент Василь Овсієнко, осиротіли — осиротіла вся Україна.

Біль усієї України — і в словах Президента Петра Порошенка, теж у ФБ: «Зупинилося серце Євгена Сверстюка. Серце, яке Вітчизну любило понад усе. Яке всі відміряні йому 86 років гаряче билося заради України.

Господь забрав від нас Євгена Сверстюка в річницю референдуму, на якому народ проголосував за Незалежність, світлу мрію Великого Українця Сверстюка...

Царство йому Небесне і вічна вдячність від українців».

«Щойно був вражений звісткою про те, що пішов з життя Євген Сверстюк — великий, стійкий УКРАЇНЕЦЬ, — долучається до скорботної стрічки екс-очільник Мінкультури Євген Нищук. — Він завжди був камертоном етики. У своїх працях, будучи філософом, письменником, шевченкознавцем, Євген Сверстюк проніс цілу епоху, а за любов до України платив такою дорогою волею.

Мої співчуття близьким та рідним пана Євгена. Україна глибоко сумує разом з вами».

І далі у стрічці ФБ: «Пішов від нас достойніший з достойних. І пам’ять йому таки буде вічна. Бо мало тих, хто так з честю проніс свій хрест і зробив такий внесок у пам’ять України».

«Щойно зрозуміла значення слова «світоч»: пан Євген нам усім, близьким і далеким, завжди щиро дарував своє тепло і світло. Дякую йому за все».

«Неймовірно сумна новина: помер Євген Сверстюк. Відійшов цілий шмат історії шістдесятництва та українського Опору — стражденний, але водночас світлий і преславний. Низький поклін Тобі, Друже, за велич духовного подвигу і силу громадянського прикладу!»

«Він просто любив Україну і жив за велінням душі і совісті. І не звинувачував, що хтось менше любить, а особливо якщо не тією мовою висловлює свої почуття Вітчизні. А він мав право дорікати, бо багаторічний політв’язень. А сам казав: «Правдолюби є, як і були. Просто у тоталітарні часи їх переслідували, кидали за ∂рати, контролювали. Правдолюби бувають різні. Є люди, які люблять правду на рівні Божественної істини, а є люди, які люблять правду на рівні того, що чобіт тисне. Ці другі завжди поспішають розповісти, що їх утискають на чисто фізичному рівні». А сам належав до перших, бо «Завтра на сцену прийдуть інші люди. Завтра зі сцени зійдуть ті, що не зуміли стати собою і дати добре ім’я нащадкам. А даром нажите даром і пропаде. Нам слід думати про те, що потрібно зробити сьогодні. Де зорати грунт. Що посіяти. Який фундамент закласти. Який слід прокласти. Де приносити жертву і який будувати храм. Ті, що прийдуть, мають застати лад і побачити добрий приклад». 

 

 

…За словами Василя Овсієнка, покійний заповідав, щоб його поховали «з церкви Різдва Пресвятої Богородиці», що належить до Української автокефальної православної церкви. Велика вдячність за мужність, принципову позицію і людяність.

СПІВЧУТТЯ

Приклад служіння ідеалам свободи

Пішов з життя Євген Олександрович Сверстюк — великий українець і видатний громадянин. Згасла одна з найяскравіших зірок у сузір’ї українського шістдесятництва — покоління мужніх, які стали у проломі за рідну землю, мову, за людську гідність. І сповна заплатили за свою незламність — забороною на професію, гоніннями, роками заслань і таборів.

Усі свої таланти і покликання — письменника і вченого, правозахисника і філософа, журналіста і церковного діяча — Євген Олександрович спрямовував на служіння Україні. Останні п’ятдесят років історії України — це також і історія боротьби, самопожертви і творчості Євгена Сверстюка. Від виступу проти дискримінації української культури кінця 1950-х – початку 1960-х і до Ініціативи 1-го грудня, спрямованої на відстоювання свободи і людського духу, Євген Олександрович залишався взірцем самовідданості й високої громадянськості для мільйонів українців.

Пам'ять про нього завжди житиме у його справах і книгах, у його учнях і послідовниках, у наших серцях.

Земний уклін його пам’яті, глибокі і щирі співчуття всім, хто його знав і любив, для кого він служив прикладом для наслідування.

Прем’єр-міністр України Арсеній ЯЦЕНЮК