ЖИТТЯ ГЕРОЯ
Видатного вченого, який 100 років тому народився в Чернігові, вшановує весь світ
«Боротьба за наукову істину схожа з боротьбою моральною» — ці слова стосуються цілої плеяди визначних учених минулого століття, які були поставлені перед вибором: зректися власних позицій чи офіційної точки зору керівної верхівки радянської держави. Здавалося б, абсурдна ситуація, однак вона мала місце в часи ідеологічної боротьби із такою «єрессю», як генетика.
З верби – груші…
Нині про спадковість та мінливість організмів розкажуть і школярі. Та коли на владному Олімпі підтримували такі «відкриття», як «стрибки» всередині видів: пшениця, мовляв, спонтанно перетворюється на жито, граб – на ліщину, а з яєць дроздів вилуплюються зозуленята, то віднести ці нісенітниці до розряду народного гумору про груші на вербі могли тільки окремі сміливці. До честі тодішніх науковців, вони знаходилися, хоча на їхній кар’єрі одразу ставився хрест.
Остаточно з «буржуазною, антинародною генетикою» розквиталися на печально відомій серпневій сесії ВАСГНІЛ 1948 року. Цей напрям науки, що суперечив химерним ідеям провладних псевдонауковців, останні затаврували, піддали дискредитації і спробували розтоптати. Втім, ученим, які перебували на відмінних позиціях, запропонували «виправитися». І тоді на трибуну вийшов Йосип Рапопорт, який повторив, що наука генетика — на порозі великих відкриттів, а зрікатися наукових поглядів – ганебно.
«Відомі біологи, які в 1948 році були студентами, зізнавалися потім, що в похмурій атмосфері, котра панувала на сесії і після неї, тільки пам’ять про виступи Рапопорта допомагала жити…», — напише у 2003 році журнал «Знамя».
Навіть тяжкі поранення під час війни не позначилися на працездатності вченого.
Справді, було чим опечалитися: тієї осені з вишівських програм зник безслідно такий предмет, як генетика, всі генетичні лабораторії було закрито або переформатовано, на подвір’ї Інституту експериментальної біології палало величезне багаття, в якому горіли… книжки. Серед них було видання «Труди інституту цитології, гістології та ембріології» з опублікованою дисертацією Рапопорта. Його унікальні лінії дрозофіл просто викинули у вікно (варто зазначити, що дивовижні повтори генів цієї мушки цікаві науковцям і сьогодні).
Як і слід було очікувати, самого вченого вигнали з роботи та виключили з партії, до якої він вступив на фронті. Настав період поневірянь і легенд, які почали витати довкола цієї яскравої особистості ще за життя.
Онук Йосипа Рапопорта Олександр Роальдович показує донці Насті пшеницю, яку співробітники її прадідуся назвали його ім'ям. Фото з сайту rapoport-genetika.ru
Легіон Честі – це назавжди
Переглядаючи нечисленні збережені телекадри інтерв’ю з уже літнім, посивілим Йосипом Рапопортом, що ввійшли до присвяченого йому документального фільму режисера Олени Саканян «Острови», переконалася, наскільки справді це була скромна людина. Спокійний, інтелігентний, навіть дещо сором’язливий чоловік.
«Він завжди був у затінку, міг «загубитися» у кімнаті», — розповідають колеги науковця. Але якщо треба було відстоювати принципову позицію — змінювався нараз і ставав справжнім бійцем. Як на фронті, де отримав тяжкі поранення і втратив ліве око. За мужність і винахідливість тричі представлений до звання Героя Радянського Союзу. Втім, усі рази подання призупиняли — за невміння непокірного командира батальйону повітрянодесантного полку бездумно виконувати накази, а ще за принциповий і колючий характер… Проте за блискуче проведені бойові операції Йосипа Рапопорта нагороджено вищими радянськими орденами, зокрема й орденом Суворова, а також американським орденом Legion of Merit (Легіон Честі).
Пізніше у пресі з’явиться висловлювання генерала Кириліна, що такі, як Рапопорт, проявляли не випадкову, спонтанну мужність, а були героями за своїм духовним складом. Цим і пояснюється та відчайдушність, з якою науковець у повоєнні роки захищав справу свого життя. А коли на довгих дев’ять років опинився поза нею, залишився вченим і людиною з незламною волею.
Напевне, усе було б значно складніше, якби не відданість і підтримка рідних, особливо дружини Лії Володимирівни. Коли йому доводилося вкотре іти супроти течії, вдома розуміли, що інакше не можна:
«Мама плакала, але ніколи не відмовляла тата від його вчинків», — розповідав син Рапопорта Роальд Йосипович.
Можна тільки уявити, що переживала родина доктора наук, котрий був змушений шукати хоч якийсь заробіток – у метро, в геологічних експедиціях, у нафтовидобувних організаціях... І навіть при цьому він затримувався на посаді лише до першої-ліпшої кадрової перевірки, після чого невгодного вченого миттєво звільняли.
Серед різних джерел, які розповідають про видатного уродженця чернігівської землі, натрапила й на таке, в якому йдеться про те, що опальний науковець за роки поневірянь зумів захистити дисертацію і став кандидатом геолого-мінералогічних наук. В іншій публікації стверджується, що вчений ступінь йому присвоїли навіть без захисту. Це тільки легенди, але вони породжені симпатією до неординарної особистості Йосипа Рапопорта. Хоча вони цілком могли б стати дійсністю, адже вченому насправді запропонували захистити кандидатську дисертацію на базі відкритих ним форамініферів – мікроорганізмів, які вказують на близькість нафти. Та коли стало відомо, що це «той хуліган», котрий дозволив собі привселюдно обізвати високопосадових опонентів обскурантами, історія здобула передбачуване закінчення: людині, чиїми методами користуються й сучасні геологи, просто вказали на двері.
У своїй роботі він був щасливим
Аби відділити вигадки від правди, друга дружина Рапопорта (з нею він одружився після смерті першої) Ольга Строєва, теж доктор біологічних наук, до 90-річчя науковця написала книжку, в основу якої лягли документальні матеріали – нариси, спогади, листи. У ній, зокрема, є пояснення різним міфам, що гуляли в народі: джерелом їх поширення став самвидавівський рукопис «Біологічна наука і культ особистості», поширений у 60-х роках ХХ століття. Втім, на той час Йосип Рапопорт уже очолював біологічну лабораторію – йому в період «відлиги» подав руку лауреат Нобелівської премії, директор Інституту хімічної фізики АН СРСР академік Микола Семенов. У 1965 році там уже був відділ генетики, який працював на сільськогосподарську селекцію та промислову мікробіологію.
Учений повернувся до свого відкриття, на порозі якого стояв ще напередодні війни, досліджуючи мутагенну дію хімічних речовин. Тоді роботи були перервані війною, а по її закінченні вже у 1946 році в першому номері 54-го тому «Доповідей АН СРСР» було опубліковано статтю Йосипа Рапопорта про вражаючі результати його досліджень. Паралельно з радянським ученим схожу працю опублікувала і британська дослідниця Шарлотта Ауербах, тож світова наукова спільнота назвала першовідкривачами хімічного мутагенезу обох учених. У 1962 році їхні кандидатури були висунуті на здобуття Нобелівської премії, про що Комітет повідомив керівників радянської держави, надавши їм можливість висловити власну точку зору з цього приводу.
Довкола вченого розпочалася крутанина: йому запропонували нову квартиру і навіть написати заяву про поновлення в партії. Це особливо обурило Рапопорта, який сказав, що добровільно з лав КПРС не виходив, а якщо тепер визнали його правоту, то мали б і поновити без будь-яких прохань з його боку. Ходив поголос, що в запалі він вигукнув: «Я не продаюся за 60 тисяч доларів!» (таким на той час був розмір Нобелівської премії). Це й стало каменем спотикання, через який винахідники хімічного мутагенезу лишилися без цієї нагороди. Хоча це був чи не єдиний напрям світових генетичних досліджень, де радянський учений вирвався вперед.
Звісно, згодом науковець був удостоєний державних почесних нагород і звань. Але Рапопорт не був би самим собою, якби не розділив Ленінську премію порівну між співробітниками. Про когось, як це буває, забули і йому не вистачило грошей, тому учений віддав йому свою частку… А ввечері всі колеги сиділи перед телеекранами, аби побачити церемонію нагородження. Але Рапопорта так і не показали: тоді, як усі лауреати дякували партії й уряду, він єдиний сказав: «Я вдячний своєму колективу і своєму інституту».
За місяць до смерті (вченого збила на вулиці машина) він став Героєм Соціалістичної Праці.
За словами дружини науковця, шість останніх місяців його життя були надзвичайно плідними. Він багато працював, мав великі плани, які відкривали перед ним нові світи. Не судилося. Та, окрім праць з хімічного мутагенезу, людству лишилися виплеканий Рапопортом новий напрямок у селекції сільськогосподарських рослин (його колективу належить 300 нових видів), його оригінальні праці в галузі генетичної токсикології. Нині за розробками вченого виготовляють високоефективні вакцини та антибіотики, онколітики, що здобули світове визнання. «У своїй роботі він був успішним, а тому – щасливим», — написала у своїх спогадах Наталія Делоне, колишня колега Рапопорта.
Зі сторінок численних публікацій постає людина, що багато зробила для своєї держави, але при тому зуміла найголовніше – залишитися собою.
ДОСЬЄ «УК»
Йосип РАПОПОРТ. Видатний учений у галузі генетики, доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент АН СРСР.
Народився 14 березня 1912 р. у Чернігові в родині фельдшера. Навчався в Чернігівському агрозоотехнічному технікумі, працював районним зоотехніком у смт Куликівці, потім вступив на біофак Ленінградського державного університету. У 27 років захистив кандидатську дисертацію, а через два роки у нього вже була готова докторська. Головним науковим досягненням Йосипа Рапопорта стало відкриття хімічних речовин з сильними мутагенними властивостями, що пізніше вилилося у самостійний розділ генетики, відомий як хімічний мутагенез. Учений мав широкі зв’язки з селекціонерами України – докторами наук Станіславом Васильківським, Іваном Чучмієм, академіками Сергієм Гершензоном, Володимиром Моргуном.