Історія знає багато людей, які прославилися на весь світ винаходами. Американець Джон Дір один з таких: звичайний коваль з міста Рутланд штату Вермонт розробив 1837 року перший успішний комерційний плуг із литої сталі, який продав місцевому фермерові. До 1841 року Джон Дір випускав уже 75—100 плугів на рік. А 1868-го зареєстрував власну фірму з назвою Deere&Company.

Нині справжній виробничий гігант, флагман сільськогосподарської техніки підприємство «Джон Дір Харвестер Воркс» зі штату Іллінойс, де працюють 1800 робітників, 43 зварювальних роботи, 10 плазмових різаків та 14 кілометрів транспортерів, перетворює 60 тисяч тонн металу  на заводи на колесах — суперкомбайни, які навіть у найжаркіший день працюють від світанку й до смеркання.

На неновій техніці

— Я ще в 1990-х роках студентом сільськогосподарської академії закохався в цю техніку, — розповідає директор ТОВ «Хавестер» Володимир Іщук. — А на п’ятому курсі навіть пощастило з нею ознайомитися, коли не просто працював у товаристві «Агроінтер», а й став його головним інженером. Тут зустрів справжнього американця Джима Бюлінга, який і нині наш інвестор та партнер. Через нього напряму організував імпорт запасних частин до «Джонів Дірів» з американського континенту.

Нині товариство «Хавестер» знають в Україні не лише як надійного постачальника авіалініями та морським транспортом запчастин до сільськогосподарської техніки виробництва США (відомих торговельних марок «Джон Дір», «Кейс», «Хагі», «Спрейкуп», «Кінзе»), а й як фахового аграрія, який зі знанням справи демонструє чудову роботу в полі американських комбайнів, сівалок, тракторів, збираючи на них високі врожаї. Досягають цього працівники фірми на заокеанській техніці, яка вже була  у вжитку.

— Наша компанія, — веде далі Володимир Адамович, — має 35 комбайнів 1990—2004 років випуску, 18 тракторів і цілий набір іншої техніки. На них у селищі Підгородня Первомайського району на Миколаївщині, де розташована наша аграрно-ремонтна база, ми встановили прогресивне обладнання, яке не лише фіксує роботу механізмів, а й видає реальну картину жнив, карту врожайності. Улітку, наприклад, наші «Джони Діри» косили на полях Хмельницької, Рівненської, Вінницької та Чернігівської областей. Окрім того, ми оволоділи (як офіційний дилер в Україні Precision Planting) знаннями та вмінням точного посіву технічних культур. Ці послуги теж пропонуємо господарствам, програмуючи їх на високий урожай.

Не купи-продай

ТОВ «Хавестер» може слугувати прикладом не купи-продай фірми, а доброго господаря-наставника, помічника аграріїв: маючи переобладнані за останніми вимогами часу сівалки 1985—1988 років випуску, компанія спроможна у стислі терміни проводити високоякісні польові роботи. Господареві поля залишається прийняти роботу, засипати збіжжя в комори й розрахуватися з мехзагоном товариства за надані послуги. Це вигідно обом сторонам. Бо для замовника головне — результат, а для працівників ТОВ «Хавестер» — практична робота, яка збагачує досвідом.

— За 18 років діяльності товариства, — каже із задоволенням директор, — не пам’ятаю жодного разу, щоб «Хавестер» підвів когось із замовників. Не зважаємо, коли виконуємо замовлення — в робочий, вихідний чи святковий день. Запчастини доставляли за адресою і потягами, і маршрутними автобусами. Траплялося навіть, що в суботу й неділю розмитнювали товар з Америки в Борисполі, а споживачі вже чекали на деталі на виїзді з аеропорту.

Звісно ж, великі агрохолдинги нашими послугами не користуються, бо купують виключно нову техніку. А ось фермери залюбки беруть вживану, яка для багатьох була справжньою знахідкою, ще кращою за нашу. Бо в Америці тисячі цілком придатних до роботи комбайнів стоять із відпрацьованим моторесурсом. Їх місцеві фермери, які самі сидять за штурвалами машин,  списують. Бо їм не вигідно обслуговувати й ремонтувати комбайни (у самих на це не вистачає кадрів і часу, а послуги відповідних служб коштують дуже дорого). Тож комбайн з відпрацьованим  моторесурсом міняють на новий.

Нам до цього ще далеко. Але купити «Джон Дір», який був у вжитку, набагато вигідніше, ніж новий херсонський. І не звинувачуйте мене в не патріотизмі. Ті крикуни, які закликають українців купувати лише вітчизняну сільськогосподарську техніку, самі їздять на імпортній. Бо, по-перше, вживаний БМВ кращий за новий ЗАЗ. А по-друге, навіщо намагатися переплюнути Америку з її сучасними технологіями та обладнанням? Ми цього все одно не досягнемо, а лише викинемо на вітер шалено багато грошей. Як людина з інженерною освітою вважаю, що Україна має витрачати кошти на ті галузі, де ми йдемо в ногу або ж випереджаємо іноземців (наприклад літакобудування).

Допомога селу

Володимир Адамович розпалювався, висловлюючи розумні та доречні думки. Директор ТОВ «Хавестер» переконаний, що допомагати  аграріям потрібно не коштами, виданими в розрахунку на одиницю виробленої продукції (отримають переважно великі агрохолдинги), а новими знаннями, технологіями. 

— У Німеччині є навчальний центр Дойла. Туди приїздять учитися аграрії з усієї країни. Безкоштовно! Зокрема й навичок володіння новою технікою. У нас працює Український науково-дослідний  інститут прогнозування та випробовування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого. Але в ньому українських фермерів не вчать прогресивної механізації.

Прикро стає за наші інститути, які перестали бути і науковими, і дослідними. Не можу зрозуміти й того, навіщо нам потрібна така велика кількість сільськогосподарських вишів, які видають самі папірці, а не готують фахівців. Бо студенти в них (навіть на п’ятому курсі)  займаються не конкретною проектною, науковою роботою на землі, а  качають з інтернету нікому не потрібні  реферати. Тому там немає жодної аналітичної роботи, наближення майбутніх та нинішніх фермерів до економіки.

Знати технологію нині мало. Її потрібно відчути, щоб потім ефективно використати. ТОВ «Хавестер», наприклад, принесло в Україну нову технологію посіву кукурудзи, яка дає на кожному гектарі близько 500 кілограмів збільшення врожаю. Думаєте, до підприємства вишикувалася черга з аграріїв? Ні! Фермери не схотіли навіть надати ТОВ «Хавестер» невеличке експериментальне поле, щоб працівники фірми за власні кошти на власній техніці посіяли кукурудзу, насіння якої купили теж за свої.  Володимирові Іщуку фермери сказали, щоб він шукав когось іншого, а вони, мовляв, спостерігатимуть збоку за роботою товариства.

— Отакий у нас менталітет. Тож немає нічого дивного, що Україна даремно витрачає час й неефективно господарює на багатій родючій землі, — із сумом констатує Володимир Адамович. — До речі, на нашу годувальницю вже давно задивляються іноземці: китайцям, наприклад, сподобався чернігівський пісок. Можете не сумніватися, що вони витиснуть із нього всі соки й потім виплюнуть. Бо нині в Чернігівській області збирають такі врожаї, які 10 років тому нікому й не снилися: клімат тут змінився, став сприятливим для проведення сільськогосподарських робіт, й вологи достатньо для вирощування таких південних культур, як соняшник, кукурудза. Вони дуже добре ростуть. І якщо не хімізуватимемо землю, не отруюватимемо, вона родитиме так ще довго.

Ми, українці, не такі вже й мудрі, щоб дослухатись до порад співвітчизників. Ми їх просто не чуємо. Бо чути одне одного нам не дає наше его, яке стало особливо величним після того, як наш пан правдами та неправдами заробив свій перший мільйон. А дарма. Не за горами той час, коли на наше безцінне багатство прийдуть інвестори з дуже великими валізами валюти. Лише тоді наші панки побачать себе маленькими в дзеркалі порівняно з товстосумами. Замисліться над цим! Чуйте! І творіть! Будьте готові довести свій розумовий потенціал, велич у протистоянні великому капіталу.