РАКУРС

Історія чернігівських вогнеборців має найглибше в Україні коріння

Цього року виповнилося 130 літ відтоді, як у Чернігові було укомплектовано пожежний обоз у складі 6-ти екіпажів і 236 років  від створення першої чернігівської пожежної команди.

Ще з часів Перуна вогонь для переважно дерев’яних поселень завжди був найстрашнішою бідою. Тому на воротах кожного мешканця кілька століть тому докладно розписували, хто за що відповідає у разі пожежі: з одного двору бігли з відрами, з другого — з баграми, з третього — з драбинами… У 1652 році цар Олексій Михайлович ввів карну відповідальність за підпал: винного... спалювали. Та все-таки загоряння не припинялися, а самотужки впоратися з «червоним півнем» людям в умовах паніки було складно. Тому саме життя спонукало до появи професіоналів. І 1775-го у Чернігові було створено першу пожежну команду. Між іншим, на 144 роки раніше за міліцію і на 118 років — за місцевий водопровід.

Вогонь, вода і… пожежні труби

— Наприкінці ХІХ століття з’явилося так зване Вільне пожежне товариство з власним окремим двором і обозом, — розповідає начальник центру пропаганди УМНС в Чернігівській області, підполковник служби цивільного захисту Андрій Хожаїнов. — Професійна пожежна команда складалася з брандмейстера, його помічника і 28-ми пожежників. У їхньому розпорядженні був 21 кінь, 8 бочок для води і 4 ручні труби.

…Оскільки спілкуємося ми у музеї, що займає цілий поверх в адміністративному приміщенні УМНС України в області і відображає історію чернігівських вогнеборців (яку його працівники ретельно розшукували в надрах обласного історичного архіву), то маємо нагоду побачити на чорно-білих світлинах ту саму Вільну пожежну дружину в повному її складі. А ось знайомі обриси 24-метрової каланчі, спорудженої у 1913 році, яка нині прикрашає одну з центральних вулиць міста.

Далі — команда вогнеборців 1919 року в касках з «гребінцями», яка вже мала дві пожежні машини «Берліе» і «Персанау». Оскільки формений одяг під час гасіння вогню промокав наскрізь, аби не застудитися в холодну пору року, пожежники на зворотному шляху… бігли підтюпцем за машиною, яку водій пускав тихим ходом. До речі, в музеї зберігаються прототипи сучасного спецодягу рятувальників: костюми рибалок, які відштовхували воду, але плавилися у вогні, і костюми зварників, що не плавилися, але промокали. Зрештою у 2000-х роках вітчизняні фахівці розробили варіант, який не боїться ні вогню, ні води.

Команда чернігівських пожежників (30-ті роки минулого століття)

Засоби гасіння — на пай

Одна з експозицій музею — дуже зменшена копія невеликого поліського села в оточенні стиглих хлібів. На околиці — ферми, сараї і водонапірна башта. Така собі пасторальна картинка колишнього колгоспного життя. Раніше кожне господарство мало пожежну техніку, про яку піклувалося і яку завжди тримало на ходу. Потім колгоспне майно розпаювали, і комусь у власність дісталися симпатичні червоні машини, більшість яких звідтоді на пожежі не виїздить.

— Із 309 сільських пожежних постів нині лишилося 245, — розповів керівник обласного управління Держтехногенбезпеки Юрій  Чеповський. — Оскільки Чернігівщина за величиною території друга в Україні, але має невелику густоту населення і значні відстані між населеними пунктами, нашим підрозділам доводиться подекуди їхати на пожежу за 60-70 кілометрів. А це витрачені на дорогу дорогоцінні хвилини.

Крім того, працівники МНС із власного досвіду знають, що половина успіху рятувальних робіт — надійний транспортний засіб та сучасне обладнання. Якщо говорити про пожежні машини, то більшість із них відпрацювали по 2-3 «життя» і за правилами вже давно підлягають списанню. Рятувальники напівжартома називають їх раритетними. Та коли йдеться про підтримання у робочому стані 20-30-річних автомобілів (а таких «старожилів» — до 40%), то тут уже не до жартів: надто великих фінансових затрат потребує ця справа.

Втім, боєготовність техніки все-таки тримається на місцевих умільцях. А власну боєздатність рятувальники гартують на тренуваннях.

Кожен рятувальник, котрий протистоїть вогню, — герой. Фото Андрія ХОЖАЇНОВА   

Достатньо іскри…

Високу професійність чернігівських рятувальників відзначають їхні закордонні колеги з багатьох країн. Певна річ, найтісніше спілкування — з найближчими сусідами з Брянської області Російської Федерації та Гомельської області  Республіки Білорусь. Зокрема з білоруськими рятувальниками наприкінці цьогорічної весни відбулися спільні практичні навчання і були відпрацьовані питання взаємодії з ліквідації пожеж та інших надзвичайних ситуацій на об’єктах нафтогазовидобувного комплексу.

— У нас у цій справі є досвід, якого не мають білоруси, — мій співрозмовник зупинився біля макета, що демонстрував вибух на свердловині. — У 1997 році була велика пожежа, яку гасили 2 тижні. Виникла вона через порушення в технологічному процесі, внаслідок чого не спрацював зворотний клапан. Газ пішов зі свердловини нагору, поруч були автомобілі. Одна іскра — і вибух. Ситуацію ускладнило те, що з осередку пожежі спочатку треба було відтягнути машини. Потім викликали танк, щоб відстрелив зруйновану арматуру,  після того вже гасили.

Усього в області 702 потенційно небезпечних об’єктів. Окрім нафто-газових родовищ,  склади горючих речовин, боєприпасів, ліси, торфовища тощо.

Важко в навчанні…

Людині, як і будь-якій живій істоті, притаманний страх перед полум’ям. Десь глибоко у підсвідомості ми пам’ятаємо історію цивілізації, яка супроводжувалася нищівними пожежами. Тому заперечити, що кожен рятувальник, котрий протистоїть вогню, — герой, важко.

— Звісно, страшно буває всім, особливо новачкам, — продовжує розповідь А. Хожаїнов. — Тож весь особовий склад багато часу проводить на полігоні психологічної підготовки, де «палають» тренувальні пожежі. Маємо 14 тепло- і димокамер. У підвал нагнітається дим, підвищується температура і відпрацьовуються дії в захисних протигазах: ставиться завдання знайти  і врятувати потерпілого.

Напевне, дуже складно бігти через охоплений полум’ям лабіринт чи естакаду. Але такі правила професії: треба навчитися триматися на грані неможливого: там, де пожежа буде справжня, лік ітиме на секунди. Забаришся на якусь мить — і для потерпілого вона може стати останньою.

Саме висока професійна підготовка заступника начальника Прилуцького пожежно-рятувального підрозділу УМНС в області майора служби цивільного захисту В’ячеслава Алещенка врятувала життя 17-річній дівчині, яка залишилася на п’ятому поверсі палаючого будинку. В’ячеслав схопив апарат на стисненому повітрі і кинувся затягнутими їдким димом східцями нагору. Віддавши дівчині маску, сам прикрив обличчя вологим рушником і вивів потерпілу в двір. Про цей вчинок дізналася вся Україна, адже В’ячеслава Алещенка було визнано «Героєм-рятівником 2010 року».

А коли торік загорівся корпус міської лікарні, рятувальникам довелося не лише евакуювати кілька десятків пацієнтів з 6 та 7 поверхів, а й локалізувати пожежу та стримувати полум’я біля операційної, де хірургічна бригада оперувала доставлену після ДТП вагітну жінку.

КОМПЕТЕНТНО

                                   
Володимир МУХА,
начальник управління МНС України
в Чернігівській області:

— За 9 місяців цього року пожежно-рятувальні підрозділи Чернігівщини здійснили 975 виїздів на гасіння пожеж та ліквідацію наслідків аварій. Завдяки професійним та оперативним діям було врятовано 117 людей та матеріальних цінностей на загальну суму понад 52 млн грн. Здійснювалися заходи щодо запобігання виникненню пожеж у лісових масивах і на торфовищах. Як результат їхня кількість порівняно з минулим роком зменшилася на 42,5%.

З ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Завдяки літописцям можна переконатися, скільки лиха завдавав нашим предкам вогонь. Ось деякі з них: 1364 рік. На Русі стояла незвичайна спека. За Никоновським літописом, «солнце бысть аки кровь, и по нем места черны, и мгла стояла. С пол-лета и знои, и жары бяху велицы, лесы и болота и земля горяше и реки пересохша». У 1371 році відзначено ще більшу «сухмень». Землю оповив дим від палаючих лісів. Звірі шукали прихистку в містах і поселеннях. Літописи відзначають і 1745 рік з таким сухим літом, що в розбурханому полум’ї величезної пожежі у Великому Устюзі розтопився 170-пудовий дзвін…