На цьогорічній виставці «Зброя та безпека 2021» до павільйону ТОВ НВП «Темп-3000» підійшов уже не молодий чоловік з паличкою. Засновнику підприємства та колишньому директору (нині — консультанту) Юрію Євтушенку він міцно потис руку і подякував за «Корсар», який у 2014 році врятував йому життя. «Точніше не сам бронежилет, — сказав ветеран АТО, — а система швидкого скидання його: одного дня я з побратимами потрапив під російський артобстріл. Військові знають, що від снарядів не убереже ніякий бронежилет. Хіба що у глибокому бліндажі можна заховатися. У нас останнього не було, тож потрібно було швидко покинути позицію. Я смикнув за кільце на жилеті, і коли він розлетівся на друзки, рвонув у лісопосадку, що була в кількох десятках метрів. Дорогою отримав, щоправда, поранення, але залишився живим. А побратими, які броню не скинули (а це зайві 14 кілограмів на плечах — О.К.), до схованки  не добігли».

Двадцять п’ять годин на добу

— Мені приємно було чути слова подяки від фронтовика, — згадує зустріч на виставці Юрій Вікторович, — бо наше підприємство якраз і працює для того, щоб наші вояки були захищені від поранень на передовій (насамперед), а також дбає (наскільки це можливо) про створення зручностей для солдатів у разі користування нашими засобами індивідуального бронезахисту. І скажу відверто, робимо це успішно: «Темп-3000» не отримав з фронту жодної рекламації на «Корсари», які ми виготовили та відправили на передову в 2014—2015 роках. А це — 280 тисяч комплектів! Значить, не даремно працювали по 25 годин на добу наші виробництва у Ворзелі Бучанського та Богуславі Обухівського районів на Київщині.

Так і познайомилися. 59-річний уродженець міста Ірпеня, технолог за освітою, Юрій Євтушенко одразу викликав у мене симпатію та повагу. По-перше, чоловік з 1987 року займається дуже потрібною для армії, а отже, й для безпеки держави та українського народу справою. По-друге, він створив високотехнологічне підприємство, яке не має рівних не лише в Україні, а й за кордоном (за винятком деяких держав). Але там подібна технологія виробництва засобів бронезахисту дуже дорога. 

Звісно, пан Євтушенко скористався винаходом групи науковців Інституту матеріалознавства та зварювання
ім. Є.О. Патона. Але його заслуга в цій справі полягає в тому, що всі розробки вчених вдалося реалізувати на практиці. При цьому отримати легкий, твердий та міцний керамічний матеріал, який став основним під час виготовлення бронезахисту для радянських солдатів в Афганістані.

— Це була моя перша зустріч із балістикою найвищого ґатунку, — в голосі Юрія Вікторовича звучить гордість. — Отримана нами «спечена кераміка» дає змогу утримувати в наших бронежилетах шостий клас захисту. Досягнути цього можна і за рахунок використання сталевих пластин. Але такий бронежилет боєць не зможе довго  носити, бо він буде дуже важким та дорогим. До речі, бронепластини нинішніх «Корсарів» виготовлено зі спеченого карбіду кремнію та титану українського походження. Це величезний плюс! Крім того, в їхній ефективності переконалися солдати армії агресора: під Іловайськом росіяни захопили, на жаль, військові склади ЗСУ, на яких зберігалися наші бронежилети. Протестувавши їх, ворог одягнув у наші «Корсари» своїх бойовиків.

Обшиваємо чужих вояків

Напередодні російсько-української війни досить дивною була ситуація із бронезахистом у нашій армії: тодішнє керівництво держави та ЗСУ вважало, що ні з ким воювати Україна не збирається, тож бронежилети нашим воякам не потрібні. Відтак ТОВ НВП «Темп-3000» обшивав та забезпечував шоломами не Збройні сили України. До 1994 року, до речі, продукцію підприємства відправляли навіть до Росії. Юрію Вікторовичу, який уже був відомий на той час (створив перший на теренах СРСР армідний шолом), запропонували переїхати назавжди до сусідньої країни і там працювати за великі гроші на заводі, який він мав створити.

— Не поїхав, — каже, — бо люблю Україну: тут  мої корені, поховані всі предки і створений мною «Темп-3000», який був тоді вищий за технологічністю від російських підприємств, і переносити його в іншу країну я не збирався за жодних умов. Але його потрібно було вберегти від занепаду в 1990-х і я почав шукати замовлення за кордоном: підписав перші контракти (з нашою продукцією були вже знайомі зацікавлені особи), що і врятувало виробництво. У 2014-му, коли в Києві вирував Майдан (якраз перебував в Уганді, де проводив випробування наших бронежилетів), побачив сюжет у новинах: досі пам’ятаю відео (облетіло багато не лише африканських країн), на якому молодий майданівець біг вулицею Інститутською, закриваючись від куль алюмінієвим щитом. Жахлива картинка, адже я добре знав, що такий щит не захистить протестувальника. Тим паче від пострілів снайпера. Тоді я швиденько закінчив свої справи в Уганді й полетів додому.

Через стрімкий перебіг подій в країні Юрій Євтушенко незчувся, як на Донбасі запалав вогонь. Чоловік і сьогодні переконаний, що якби наступ регулярних російських військ не зупинили погано обмундировані і  погано озброєні добровольці, Путін захопив би не лише частину Луганської та Донецької областей, а й половину України. Російський президент просто не чекав на такий народний опір агресору. Він думав, що «рускій мір» підтримає якщо не вся Україна, то південь, схід та центр точно. Юрій Вікторович зібрався в 2014-му на фронт, але його переконали, що він потрібен більше у Ворзелі. 

— І через деякий час ми почали випускати до 15 тисяч бронежилетів на добу, — очі в чоловіка знову засвітилися. — До речі, на початку нашому підприємству дуже допомогли партнери з-за кордону: бронениткою — один з концернів у Німеччині, сталлю — завод зі Швеції. Ще й за пільговими цінами. Бо за кордоном добре розуміли, що у пограбованої України, на яку напала озброєна до зубів Росія, немає грошей, аби оплатити товар за комерційними цінами. Крім того, шведський сталеплавильний завод продав нам увесь свій річний запас продукції. Чого не скажеш, на жаль, про сприяння роботі нашого підприємства в Україні: ще на початку війни ми постачали ЗСУ бронежилети та шоломи, а в 2017 році замовлення на підприємство перестали надходити. 2018-го, щоправда, ще відправили до війська 20 тисяч комплектів. Затим замовлення зовсім припинилися. За моєю інформацією, на складах Міністерства оборони сьогодні зовсім немає «Корсарів», а шоломів нараховується аж... 30 штук.

Тож підприємство знову почало працювати на закордон, хоча роботи і вдома у нього могло бути багато: бронежилет повинен служити лише 5 років. Отже, випущені в 2014—2016 роках засоби захисту в армії повинні були вже списати. Але, за словами пана Євтушенка, цього не зробили. 

— Звісно, пошиті нами «Корсари» з унікального матеріалу,  араміду, можуть служити і довше. Але через 5 років вони все одно мають проходити в нас перекомплектацію: утилізацію верхнього чохла, обстеження м’яких балістичних пакетів, обов’язкове «підсилення» на 20%, перегляд бронесталі, кераміки, металевих пластин, проведення додаткових випробувань тощо. Лише після цього засобам захисту подовжують терміни використання. Коли у бронежилет потрапила куля чи осколок снаряду, його обов’язково потрібно списувати як такий, що виконав свою функцію. У ЗСУ цього, на жаль, не роблять. 

Десять пострілів — не вбили!

Але і з цим ще можна якось миритися. Віктора Євтушенка та команду його однодумців сьогодні найбільше турбує нерозуміння з боку деяких військових чиновників важливості роботи підприємств оборонного комплексу. 

— Крім того, що за останні три роки Міноборони нам нічого не замовляє, — чоловік робить наголос на кожному слові, — так його підрозділ — Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України (ГУР СМЗ ЗСУ) — незрозуміло чому ще й знизило вимоги до бронезахисту, які існували з 2001—2002 років (ці вимоги написані кров’ю на війні в Іраку, де американці випробовували український «Корсар-М3»). До 2016 року розробкою, виробництвом (у тому числі засобів бронезахисту) займався ЦНДІ озброєння та військової техніки ЗСУ (ЦНДІ ОВТ ЗСУ), на якому працювали науковці, фахівці з озброєння зі стажем. Окрім того, на таких, як наше, підприємствах існувала військова прийомка, яку проводили техфахівці високого класу. Сьогодні роботу ЦНДІ ОВТ ЗСУ виконує ГУР СМЗ ЗСУ. Нами керують колишні міліціонер, працівник пенітенціарної системи, прокурор, спеціаліст із продовольства. Усі — на посадах, при погонах з великими зірками та зарплатами до 40 тисяч гривень, але без профільної освіти. Мені вони зізналися, що нічого не розуміють у бронезахисній тематиці, але за майже п’ять років роботи ці керівники могли б освоїти хоча б ази. Зрештою, приїхали б у Ворзель і ознайомилися з роботою підприємства. І я б їм у цьому допоміг. 

Не їдуть! Натомість зривають закупки, бо не можуть висунути свої вимоги до бронежилетів та шоломів. Окрім того, мені дивно, чому в ГУР СМЗ ЗСУ не вимагають сьогодні, наприклад, креслень виробів, що випускаються, документацію. Будь-хто тепер може клепати засоби захисту! Це найстрашніше, бо йдеться про захист наших воїнів на фронті.  

— Фахівці з ГУР СМЗ ЗСУ заявили мені, що системи швидкого скидання бронежилетів сьогодні теж не потрібні на фронті! — видно було, що Юрій Вікторович почав сердитися. — А скасування вимоги щодо вогнестійкості матеріалів мене взагалі обурила. В 2016 році ми вперше в Україні розробили недорогі тканини, які використовують для пошиття комбінезонів для танкістів, бійців механізованих підрозділів. Цей одяг упродовж 3—7 секунд витримує температуру до 1000 градусів (часу, за який екіпаж повинен покинути танк чи БТР, що палає). Він урятував не одне життя на фронті. Тому ми й надалі використовуватимемо цю тканину під час пошиття комбінезонів.

На закінчення нашої розмови пан Євтушенко показав мені шолом, посічений пострілами. Десять влучень я нарахував у ньому. Шолом, витримавши усі випробування, не розсипався та не пробився. Так і ТОВ НВП «Темп-3000»: йому дехто намагається перешкоджати в роботі (на підприємстві навіть знають, хто хоче прибрати серйозного українського конкурента з ринку засобів індивідуального бронезахисту). Але колектив твердо стоїть на своїх виробничих позиціях. Як і українські бійці на фронті в його «Корсарах» та шоломах!