«Від злого вовка!» — дружно відповіли на це запитання вихованці одного з чернігівських дитсадків.

Оскільки в місті хижаків, яких бояться всі малюки, бачили лише в одному із заїжджих зоопарків, то захищати наших синів і доньок, звісно, треба від іншого. «Злим вовком» може стати погана компанія, шкідливі звички, негаразди в родині… Та багато чого!

«Тьотю, дайте грошика на булочку!» — простягали маленькі долоньки двоє замурзаних, не по погоді одягнених хлоп’ят.

«А де ж ваші батьки?» — запитала, знайшовши в кишені кілька гривень.

«П’яні сплять!» — похнюпилися діти.

Скільки таких родин, яких суспільство назвало неблагополучними!  А під цим тавром гибіють живі дитячі душі. Соціальне сирітство — це, напевне, найстрашніша личина злого вовка, з якою можуть зіткнутися діти й підлітки.

«А як тільки малюки люблять своїх батьків — навіть тих, які їх б’ють і не доглядають. Коли доводиться забирати  дітей до інтернату під державну опіку — це такі сльози, що душа розривається!» — розповідають соціальні працівники.

Втім, душа розривається у всіх, та не в деяких матерів. Чи не найбільше таких історій розкажуть в обласній дитячій лікарні, де доводиться виходжувати запущених, охлялих, відсталих у розвитку через недбальство батьків дітей. Іноді в суцільних синцях, бо «плакало вночі, спати не давало», навіть обморожених… Якось побачила дівчинку, котра бігала за медсестричками маленьким пустотливим «хвостиком». Її мама привезла на лікування і жодного разу не відвідала. Минув місяць, другий, повернуло на третій… Куди дитя подіти, коли мати офіційно від нього не відмовилася? А щоб позбавити таку зозулю в людській подобі батьківських прав — потрібні купа часу і купа документів.

Інколи доводиться чути: рідна мати, мовляв, хоч і неблагополучна, але краща за чужих людей. Кілька місяців тому жителі області вжахнулися такою «добротою»: жінка продавала сільському чоловіку неповнолітню дочку за гроші, які у її ж компанії і пропивала… Коли справа набула розголосу, батьків, звісно, дружно засудили. Але чому ніхто не пожалів дівчинку тоді, коли вона ходила голодна й занедбана, а мати, не соромлячись односельців, наливала їй спиртне? Тож маємо справу ще з однією жорстокою личиною  — байдужістю.

Подеколи це стосується й, здавалося б, цілком благополучних родин. Не раз працівники правоохоронних органів ловили на гарячому батьків, які брали із собою неповнолітніх «помічників», ідучи на крадіжку: сіна в односельців поцупити чи картоплі у фермера… Така «батьківська наука» дає свої плоди, бо з часом чада набувають звички тягнути все, що погано лежить. Закінчується це якщо не виправною колонією, то лікарнею: «Численні опіки тіла від електродуги отримав 15-річний юнак, який намагався розукомплектувати запобіжники ПК-10 на діючій КТП», — читаємо в пресі.

Тож захищати наших дітей сьогодні є від чого. Як бачимо, недобру подобу інколи носять і ті, хто мав би огородити малюків від усього злого в цьому світі, — їхні батьки. Це явище протиприродне, але, на жаль, стійке до усіх спроб боротися з ним.