Віцепрем’єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров народився 1991 року, за кілька місяців до проголошення Незалежності України — події, яку наближали мільйони українців. Він представник того покоління, яке народилося лише з генетичною пам’яттю про радянський союз. Хоч багатьом із цього покоління пощастило не мати її взагалі. Бо те, як вільно, неупереджено, наполегливо молодь будує нову Україну, дає надію на те, що їй вдалося позбутися тягаря минулого. Символічно, що розмова про майбутнє з наймолодшим у нинішньому уряді міністром відбулася саме 24 серпня. Укрінформ поцікавився у пана Михайла, що для нього означає Незалежність, якою він бачить Україну після нашої перемоги та на що здатна наша молодь, незалежна вже від народження.

Про те, як подолати минуле

— Ви народилися в рік, коли Україна здобула незалежність. Тобто представляєте перше її покоління, яке не застало радянського союзу. Як це відобразилося на вашому поколінні? Що для вас означає незалежність України?

— Я б сказав, що нарешті ми повернулися до нашої незалежності. Із 1991 року до сьогодні ми за неї боремося щодня. Для мене незалежність — це коли ніхто не впливає на наш вектор розвитку як нації. Коли розуміємо, хто ми, яка наша мова і ніхто в нас її не намагається забрати.

Насправді нині пишеться нова історія нашої країни. Ми не просто наздоганяємо світ, а показуємо, що можемо бути героями, створювати нові технології, бути творчими. Зараз читаю книжку Ярослава Грицака «Подолати минуле. Глобальна історія України» і знову фактично проживаю всі етапи розвитку нашої країни, вплив на її історію видатних особистостей — від козаків до поетів. Як ровесник нашої незалежної країни впевнений: від того, що ми робимо нині, залежатиме наше майбутнє. Саме тепер обираємо, ким хочемо бути. Як людина в молодості, яка обирає, чим хоче займатися, який вигляд мати, скільки заробляти, ким себе оточувати. І ось на 32-му році Незалежності наша країна нарешті обрала свій вектор. Думаю, що вже ніколи з цього шляху не зверне. Люди, які народилися в незалежній Україні, повинні зробити все для того, щоб країна обрала велику мету та опинилася в топі найрозвиненіших країн. Ми цього заслуговуємо.

— Які політичні події чи особистості за період незалежності вплинули на формування вашого світогляду?

— Звичайно, Помаранчева революція і Майдан. Це події, які, мені здається, повернули націю на шлях до світлого майбутнього, об’єднавши українців у цьому устремлінні.

І так, є люди, які мене надихають. Вони не публічні. Але саме вони генерують ту енергію боротьби, яку неможливо знищити. Їхні цінності та сила духу — той фундамент, на який країна спиратиметься на своєму шляху. По суті, це наша ДНК свободи, рішучості, сміливості, яка стає настільки виразною, що нині її бачить весь світ.

— Що ви пам’ятаєте з подій часів Революції Гідності?

— Я тоді жив у Запоріжжі, починав займатися власною справою, був учасником місцевого Євромайдану. Ще на останніх курсах університету долучився до боротьби проти партії регіонів, мера міста, колишнього регіонала. Наша громадська організація була найбільшою в Запоріжжі й дуже активною. Мене навіть з університету хотіли відрахувати через громадську активність. Я тоді багато їздив країною, брав участь в освітніх проєктах від ОБСЄ, НАТО, обмінах студентів. Саме в той період формувався світогляд та руйнувався вплив пропаганди, в якій ми ще жили з минулого. Для мене це був час активного формування власного розуміння майбутнього, пошуку відповідей на питання, чим займатися і куди та з ким іти далі.

Про перехід з бізнесу в політику

— На той час ви були молодим успішним підприємцем, перед вами відкривалися різні шляхи. Що вас привело в політику?

— Тут є вплив певних обставин. Але мій життєвий шлях так складався, що якби я зараз не був у кріслі міністра, то все одно займався б масштабними цифровими продуктами, які б змінювали світ навколо, — чи для бізнесу, чи для громадян, чи для державних органів. Я й тоді відчував потяг до роботи над продуктами, що змінюють життя хай не мільйонів, але сотень тисяч людей. Скажімо так, я заражений вірусом змін — мені стане енергії й далі будувати щось нове для країни.

Колись ми надихалися історіями країн, яким вдалося зробити технологічний прорив, а тепер такий прорив робимо ми. У нас для цього достатньо креативу та людей, ми за потреби вміємо об’єднуватися.

Повномасштабна війна показала, що українці здатні багато чого зробити не тільки на полі бою. Світ побачив спроможність нашого бізнесу розвиватися в інших країнах, здатність українців інтегруватися в інше середовище. Загалом ми самодостатня нація, яка може інтегруватися в топкраїн з високим рівнем життя і досягати такого самого рівня.

Нині нас об’єднує боротьба проти росії. Ми обов’язково переможемо, а далі потрібно переходити на більш амбітні цілі. Наприклад, досягти трильйонної економіки або рівня освіти вищого, ніж у Фінляндії чи Сінгапурі. Хотілося б, щоб кожен громадянин міг себе тут реалізувати. І загалом щоб Україна стала найкращим місцем для реалізації будь-якої ідеї — чи то бізнес, чи то творчість, чи то наука, чи то суспільна ініціатива. Щоб ми стали найбільш привабливою країною у світі не тільки для життя з точки зору достатку та захищеності, а й з точки зору податкової системи, швидкості руху грошей, технологій і всього іншого. Ми з командою, наприклад, прагнемо, щоб наші продукти якомога більше ширилися світом.

Ось за таку картину майбутнього маємо боротися. Нам потрібен новий бренд України після нашої перемоги, який об’єднуватиме нас усіх.

— Що, як вам здається, заважало Україні досягти хоч частини з того, що ви перелічили, за роки незалежності?

— Є в соціології таке поняття, як аномія. Це коли старе ще не зруйнувалося, а нове не сформувалося. Через радянський ментальний спадок Україна довгий час перебувала в такому стані, що не давав змоги сформувати бачення майбутнього і справжню Незалежність — духовну, мовну, економічну, політичну. Тому ми органічно наближаємося до того моменту, коли дедалі більше людей — дітей Незалежності починають впливати на наше сьогодення і майбутнє.

— Наймолодший міністр в, напевно, наймолодшому уряді країни — якраз про цю зміну поколінь? Як вас сприймають колеги старшого віку? Чи не відчуваєте зневажливого ставлення через свій вік?

— Окремі молоді у свої 18 років бувають мудрішими та освіченішими за набагато старших людей. І водночас зустрічаю людей передпенсійного віку з таким рівнем життєвої енергії, який не відрізняється від моїх тридцятирічних колег. Тому не відчуваю якогось дискомфорту або нерівності через це. Адже вдалося довести й свою особисту ефективність, і спроможність нашої команди.

Припускаю, в майбутньому нові українські уряди будуть ще молодшими, тому що Україна потребуватиме більше енергії для прискореного розвитку. Тому кожен наступний уряд, вірю, буде швидшим, гнучкішим та динамічнішим і відповідатиме потребам суспільств.

Про основи об’єднання

— Нині уряду, як і загалом владним інституціям, довіряє історично велика частка українців. Як не розгубити цю довіру?

— Під час криз люди зазвичай об’єднуються навколо інституцій, які відповідають за кризовий менеджмент. При цьому уряд і Президент намагаються швидко реагувати на проблеми, що виникають, прогнозувати ці проблеми. Бачу, як за останні півтора року змінився уряд. Він працює інтенсивно, мінімум по два засідання на тиждень, а буває й більше. Постійно ухвалює важливі для країни рішення, в центрі яких — воєнний опір, захист, перемога та людина з її непростими потребами.

Візьміть хоч би виробництво дронів, яке зросло у 100 разів за рік, а до кінця 2023-го, сподіваюся, його буде збільшено у 120 разів. Так можна робити за кожним напрямом, формуючи нові правила гри. Можна об’єднувати людей там, де, здавалося, вони ніколи не об’єднаються.

Нещодавно я наново відкрив для себе слово «кооперація». Від об’єднання сильних людей навколо спільних ідей залежить багато чого. Не важливо, де ця кооперація відбувається, — в бізнесі чи політиці, медицині чи десь на виробництві. Усе залежить від нас. Нам потрібно про це говорити в медіа, потрібно, щоб про це говорили молоді блогери, щоб це стало темою №1 — формування нової картини майбутнього. Упевнений, вона мотивуватиме наших воїнів, бо вони розумітимуть, за яку країну борються. Треба розповідати, як зростає виробництво, скільки людей повертається, як виріс індекс людського капіталу, що змінилося в системі освіти. Це нас усіх мотивуватиме.

— Ви вважаєте, варто розпочинати дискусії про розвиток України під час такої війни?

— Саме зараз і важливо говорити про наше майбутнє. Як кажуть, мисли глобально — дій локально. Важливо не просто починати такі дискусії про завтра, а водночас бути суперефективним сьогодні, ухвалюючи далекоглядні рішення. А ще важливо починати цю розмову з огляду на суспільну та технологічну готовність. Наприклад, ми з нуля підняли military tech, спираючись на вектор до постійного захисту нашої незалежності в майбутньому. Інколи людям здається, що якийсь проєкт не на часі, а потім виявляється, що він впливає на те, як завершиться ця війна.

Нині нам допомагають партнери з усього світу, за Україною стежать. У нас є можливість залучати неймовірні ресурси. Але нам потрібно показувати свою ефективність. Бо партнери допомагають нам за умови, що ми ці ресурси використовуємо з максимальною користю. Для них це, по суті, не просто допомога, а певна соціальна інвестиція. Насправді ми можемо трансформувати багато сфер свого життя ще до закінчення війни.

Звичайно, передовсім ми повинні подбати про те, щоб бути ефективними на полі бою, акумулювати більше зброї, врятувати більше життів, повернути додому більше біженців. Глобально нам потрібна стратегія інтеграції всього суспільства в розбудову нової України.

Плануючи наше майбутнє, потрібно будувати правильну архітектуру головної ідеї, яка б віддаляла нас від радянщини та її сучасного носія — росії й наближала до західного світу, кола заможних країн.

Юлія АБАКУМОВА,
Укрінформ