Віце-прем’єр-міністр України
Юрій БОЙКО

Впроваджувати реформи завжди нелегко, а особливо, коли у світі «царює» економічна криза. Проте зміни треба робити. Визначити найголовніші пріоритети і досягати поставленої мети, хоч як це не тяжко. Уряд України вибрав напрямки, які дадуть змогу нашій економіці пережити ці буремні часи і вийти на новий етап розвитку. Саме про ці процеси «Урядовому кур’єру» розповів віце-прем’єр-міністр України Юрій БОЙКО.

—  Юрію Анатолійовичу, уряд проводить масштабну роботу з реформування економічної сфери. Розроблена та починає впроваджуватися Державна програма активізації розвитку економіки України на 2013—2014 роки. Значна частина її положень стосується реформування реального сектору. Розкажіть, як він розвиватиметься в найближчі два роки?

— До розробки програми активізації розвитку економіки уряд підійшов дуже ретельно. Було проведено масштабний аналіз стану усіх галузей та визначено кроки, які дадуть позитивний ефект уже найближчим часом.

Щодо реального сектору економіки, то ми накреслили  три головні блоки питань, які потребують першочергової уваги: це заходи з відновлення роботи великих промислових підприємств, які сьогодні простоюють, підтримка розвитку пріоритетних галузей промисловості й реалізація інфраструктурних проектів.

Антикризовими заходами щодо промислових об’єктів, які з різних причин призупинили роботу, передбачено, зокрема, запуск п’яти великих заводів — двох металургійних, двох нафтопереробних і «Карпатнафтохіму».

Ця робота вже дала перші результати: підписано меморандум про порозуміння із Запорізьким та Стахановським феросплавними заводами. Сьогодні ці підприємства відновили роботу. Запрацював Одеський НПЗ, тривають переговори про запуск Лисичанського НПЗ.

Нещодавно уряд затвердив меморандум про порозуміння з «Лукойлом» щодо  запуску «Карпатнафтохіму» —  це велике підприємство, відновлення якого дасть істотне збільшення валового національного продукту. Підписання документа відкриє шлях до його запуску найближчим часом.

Підприємство було зупинено минулої осені внаслідок складної конкурентної ситуації. Для нашої промисловості це означало втрату 7 мільярдів гривень обсягів промислового виробництва і значне зменшення кількості робочих місць.

Власники взяли зобов’язання запустити завод протягом трьох місяців, вийти на рівень промислового виробництва, який був до зупинки. У свою чергу держава зобов’язується підтримати його шляхом захисту внутрішнього ринку, за допомогою митного захисту сировини і готової продукції, яку імпортують з інших країн, а також за допомогою певних преференцій у тарифній політиці.

Коли ми запустимо всі п’ять згаданих підприємств,  вийдемо із зони рецесії. В нас буде збільшення валового національного продукту, промислового виробництва, яке, власне кажучи, дасть істотне зростання економіки.

—  Щодо меморандуму з феросплавними підприємствами: чи можна сказати, що однією з його умов є зобов’язання виробників продавати на внутрішній ринок феросплавну продукцію за нижчими, ніж світові, цінами?

— Це одне з ключових питань, на якому наполягала держава, щоб не було перекосів ціноутворення. Раніше експортну  продукцію продавали дешевше, ніж  реалізовували на внутрішньому ринку. Ми домовилися з власниками заводів, що їхня продукція, з урахуванням транзитної складової, на внутрішньому ринку буде дешевшою.

—  Ви згадали про підтримку пріоритетних галузей промисловості. Які це галузі та як саме визначали їх пріоритетність?

—  З огляду на критерії важливості для економіки і суспільства виділено п’ять галузей: металургію, авіаційну галузь, автомобілебудування, суднобудування і сільгоспмашинобудування. Критерії, які ми відпрацьовували під час вибору цих галузей, пройшли опрацювання як у профільних міністерствах, так і в наукових колах.

Як бачите, це переважно ті галузі, які мають великий технічний і науковий потенціал. Для нас важливо, щоб була інтелектуальна складова. Тобто пріоритетними є ті галузі, які дадуть можливість  при їх розвитку стати  локомотивом для інших 10—15 сумісних галузей. Наприклад, одне робоче місце в суднобудуванні або авіабудуванні дає можливість створити 10—15 робочих місць в інших галузях.

На сьогодні відібрано вже 20 проектів щодо  конкретних підприємств,  16 підтримано. Починається практична реалізація з підписання кредитних угод з їх фінансування. Сумарна реалізація у  цьому напрямку дасть можливість значно підвищити протягом  календарного року зростання промислового виробництва.

—  Які галузі справді бюджетоутворюючі й заробляють гроші для держави?

— Передовсім це ті напрямки, які створюють умови для імпортозаміщення. Що дуже важливо для  сьогоднішнього дня  — це зменшить відтік грошей за кордон, збільшить виробництво в себе, підвищить експорт. Що більше ми експортуватимемо і менше імпортуватимемо, то кращою і стабільнішою буде ситуація в економіці держави.

—  А як щодо інвестицій у нашу економіку?

— Механізм залучення — це передовсім створення відповідних умов для того, аби бізнес реально  працював і не був під ударом різних перевірок, аби менше підприємців смикали, як то кажуть, а більше створювали умови для того, щоб вони відчували впевненість у завтрашньому дні. В країні є політична стабільність, це головне, а вона повинна за собою привести стабільність і у сфері розвитку бізнесу. І це головне завдання.

—  Ви згадали інфраструктурні проекти. Часто вони потребують значних обсягів фінансування. Чи визначено вже механізм їх залучення?

— Так, визначено. Це проекти, які стосуються, зокрема, енергетичної галузі і важливі не лише з погляду енергетичної безпеки і забезпечення нашого виробництва енергетикою — вони є основою для функціонування інших галузей промисловості.

Щодо їх фінансування існує дві моделі. Перша — за рахунок залучення коштів міжнародних фінансових установ (МФУ). Як приклад  можна навести будівництво високовольтної мережі Рівне—Київ і мережі Запорізька—Каховська, які будують повністю за такі кошти. Друга модель — залучення облігацій внутрішнього займу в статутний капітал компаній, що будують інфраструктурні проекти. Вона вже напрацьована: торік компанією «Укргідроенерго» під час добудови Дністровської ГАЕС. 

 — Питання щодо приватно-державного партнерства, залучення інвестиції і створення комерційних умов для розвитку цього процесу. Де є пріоритети,  куди вкладати кошти?

— В усіх галузях ми маємо приклади вдалого приватно-державного партнерства. І якраз затверджена програма дає можливість залучити кредитні кошти на пільгових умовах у пріоритетні галузі, це найбільш яскравий приклад, де держава поводить себе як партнер із бізнесом.

Я б окремо зупинився на автомобільній галузі. Ми останнім часом створили  умови і прийняли кілька рішень щодо захисту внутрішнього ринку. Чому? Тому що наша країна вступала в  СОТ.  У нас практично був відкритий ринок для імпортних автомобілів. Постачання авто в нашу країну посідає друге місце після газу і нафтопродуктів (які традиційно сприймаються як енергетична складова), що створюють негативне торгово-економічне сальдо.

Що означає для нас підтримка автомобільної галузі? Передовсім це приблизно 50 тисяч робочих місць у нашій країні, це власне виробництво. До того ж ця галузь дає поштовх для інших — металургійної галузі,  виробництва запасних частин, шин, і все інше починає оживати. Як бачимо, сенс у підтримці є.

Тому сьогодні ми дуже серйозно займаємося автомобілями і створюємо рівні, скажемо так, умови для нашого виробника з виробниками ззовні. Більше того, ми заохочуємо, аби на внутрішній ринок прийшли провідні автомобільні компанії світу, щоб підприємства були створені тут, так само як зробила свого часу Російська Федерація. У наших сусідів уже працюють близько двох десятків автомобільних заводів і ще кілька будують. Загалом для держави значно вигідніше виробляти автомобілі в себе, аніж імпортувати.

Завдання держави — створити умови для розвитку автомобілебудування в Україні. Тут багато складових: і митна політика, і підтримка, фінансування підприємств, і створення спільних підприємств. Перші кроки в цьому напрямку ми вже зробили.

Не буває простих рішень у сьогоднішній світовій економіці, і ми тут — не виняток. Коли почалася кампанія із захисту внутрішнього ринку українського виробника автомобілів, ми бачили дуже багато негативних публікацій з боку імпортерів. Їхня позиція зрозуміла, ми їх збирали, ми їм довели, що ринок країни з населенням 46 мільйонів громадян повинен не просто використовуватися, а сюди мають приходити інвестиції.

—   З авто, вважатимемо, розібралися. Це, звичайно, важливий сегмент ринку, а де ще ми маємо перспективи? Хочеться почути: де наша продукція цінується, де ми попереду всієї планети?

— Наприклад, космічна галузь, ракетобудування. В цій царині маємо здобутки й інтелектуальні, і технічні. Україна — серйозний гравець у світовій космічній галузі. Сьогодні ми реалізуємо один із найбільших інвестиційних проектів — спільно з  Бразильською  Республікою будуємо космодром «Алкантара» і всю інфраструктуру. Включаючи ракетоносій, супутники — все з нуля. Це унікальний проект, який сьогодні пріоритетний для нашої держави.

Реалізуються й інші проекти в аерокосмічній галузі. Причому дуже важливо, що ми реалізуємо їх у співпраці зі світовими корпораціями на умовах рівно?правного партнерства.

Україна входить до п’ятірки країн, яка з нуля може зробити супутник або ракетоносій, який його доставить до орбіти. Все це свідчить, що в нашій країні є інтелектуальний потенціал і реальні можливості для втілення в життя подібних проектів.

А наші літаки виробництва АКБ Антонова — це  унікальні лайнери, світ визнав, що вони одні з найнадійніших. Нині приблизно 6 тисяч літаків літають по світу, їх потрібно обслуговувати, модернізувати, ми випускаємо нові літаки «Антонов», маємо дуже багато пропозицій і дуже великі перспективи, передовсім з російськими партнерами. Тому що історично виробнича кооперація була між Росією та Україною якраз у виробництві цих літаків. Ми завершуємо бізнес-план спільного підприємства з виробництва АН-148, цей літак має попит, до нього великий інтерес із російської сторони.

Ще такий приклад: ми нещодавно поставили два літаки в Туркменістан. Один з них військово-транспортний, а другий — санітарний. І, наскільки я знаю, туркменські партнери зацікавлені в продовженні цієї співпраці, вони замовили ще два літаки. З цього приводу тривають переговори. Зрештою, планів дуже багато, і їх треба реалізовувати.

Віталій ЧЕПІЖКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

 

Юрій БОЙКО. Народився 1958 року в місті Горлівка Донецької області. У 1981 році закінчив Московський хіміко-технологічний інститут ім. Д.Менделєєва (інженер, хімік-технолог); у 2001 році — Східно-Український університет (інженер-економіст). У 1981—1999 роках працював майстром, начальником дільниці, заступником начальника цеху, заступником директора з виробництва та маркетингу, директором Рубіжанського хімічного заводу «Зоря». З 1999 до 2001 року обіймав посаду голови правління ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез».

З 2001 до 2002 року — генеральний директор ДП «Укрвибухпром». З січня 2002 року — голова правління НАК «Нафтогаз України».

З липня 2003 до березня 2005 року — перший заступник міністра палива та енергетики — голова правління НАК «Нафтогаз України».

З серпня 2006 до грудня 2007 року — міністр палива та енергетики України.

З листопада 2007 до березня 2010 року — народний депутат України . З березня до грудня 2010 року — міністр палива та енергетики України. 9 грудня 2010 року призначений міністром енергетики та вугільної промисловості України. З грудня минулого року — віце - прем’єр - міністр України.