Під час Євро-2012 навіть людина, байдужа до футболу, перетворюється або на вболівальника або на затятого супротивника цього виду спорту. Байдужим тут бути просто неможливо. Інколи подібні метаморфози трапляються неочікувано. Ось я цієї п’ятниці приєдналась до когорти любителів футболу. А все почалося з того, що вирішила піти у фан-зону.
Атмосфера на Хрещатику вражала неймовірною позитивною енергетикою. Прийшовши на головну вулицю столиці, зустріла англійця Тома, який із друзями пив пінний напій і про щось активно дискутував з українцем. Придивившись, побачила, що то… мій брат. Тож і я приєдналась до невимушеної розмови та поспілкувалася з ними за келихом пива. Том із задоволенням розповів, що найбільше його тішать тутешні ціни на пиво: його вартість у ятках фан-зони низька, а в супермаркеті — ще нижча. Про можливість такої економії йому підказали українські друзі. До нашої розмови приєднався ще один англієць — Марк. Він погодився з Томом, і ще додав, що його здивувала сама атмосфера нашої столиці. Адже коли він їхав в Україну, то налаштовувався побачити країну, яка потопає в криміналі. Мовляв, вулицям ходять бандити, а всі дівчата якщо не бандитки, то повії. Натомість усе виявилось з точністю до навпаки. Українці — приємні люди, і жінки гарні.
Поговоривши ще трохи з хлопцями та почувши багато приємного про свою країну, вирушила додому. Як виявилося, це було неправильне рішення. Адже дійшовши до Палацу спорту, зрозуміла, що однойменна станція метро закрита і потрібно йти до наступної. Зазначу, що починався дощ. Тож закутавшись у шалик, іду далі. Дорогою до мене підбігає шведський уболівальник і пропонує квиток на матч, який мав от-от розпочатись на стадіоні. Ввічливо відмовляюсь, оскільки дивитися футбол під дощем не маю бажання, намагаюсь дійти до наступної станції. Побачивши, що рух проїжджою частиною перекрито, підходжу до міліціонера й запитую, що трапилось. У відповідь страж порядку всміхається і каже, мовляв, за кілька хвилин побачите. І справді, буквально через дві хвилини на дорозі, де ще недавно їздили машини, з’явилася колона шведів. Вони йшли проїжджою частиною, тому тротуар був майже вільний. Тож вирушаю назустріч натовпу.
Видовище неймовірне: тисячі шведів із пивом і без рухаються мені назустріч у супроводі делікатних міліціонерів. Чому делікатних? Та тому, що деякі учасники ходи відривались від колони і йшли у палісадник, розташований уздовж дороги, щоб справити природну потребу. Допоки гості це робили, українські міліціонери проявляли дива толерантності і, позичаючи очі у Сірка, з усіх сил не помічали таких правопорушень. Натомість мешканці будинку, під яким учасники ходи влаштували експрес-туалет, не бажали миритись із подібним. Один зі сміливців навіть висунув торс у вікно і вголос висловлював своє ставлення до гостей і їхніх дій.
Зрозуміти киянина можна, адже спостерігати за подібним, та ще й із вікна свого помешкання, не дуже приємно. Власне, як і вдихати ароманаслідки ходи шведів. Водночас можна зрозуміти і учасників маршу. Ну що їм, бідненьким, робити, коли пиво «проситься назад»?! Адже якщо «швидка допомога» та міліція супроводжували ходу, то пересувного туалету не було. Того дня в ході брало участь 5—7 тис. шведів (за офіційними даними). Тож мешканці центральних вулиць столиці ще довго їх згадуватимуть «незлим тихим словом»… Ось так: хтось перетворюється на вболівальника, а інші навпаки — стають супротивниками футболу. Щоправда, міський голова столиці вже в понеділок зазначив, що іноземних фанів все ж штрафуватимуть за подібні дії. Мабуть, це рішення було прийняте після тієї самої ходи, яку я спостерігала…