Нам випала унікальна можливість зазирнути в суспільне дзеркало і побачити там природу людини — сучасного українця, роздивитися позитивні й негативні сторони кожного з нас. І це буде не просто приводом до роздумів, а справжнім поворотним моментом у житті окремо взятої особи. Це час, коли треба усвідомити цінність кожного як індивіда та специфіку людини як представника цивілізації. І це дасть нам змогу гордо мати звання «людина», а не лише належати до цього біологічного виду. Тому з медичним психологом Київської міської психоневрологічної клініки №1 ім. Павлова кандидатом психологічних наук Вестою Бондар розмовлятимемо зокрема й про загальнолюдські цінності у наш буремний час.
— Пані Весто, ми на піку соціальних змін: навколо песимізм і розгубленість. Як не піддатися паніці? Депресія — це соціальне явище?
— Депресія — це один із найпоширеніших психічних розладів у теперішній час. Її клінічна форма — повна байдужість до всього: пригніченість, погіршення настрою та активності, вона часто є симптомом психічних захворювань. Але нині говоритимемо про побутову форму цієї плати за урбанізацію. Зазвичай депресія — це тип реакції людини на обставини її життя: на втрату, невизнання, невдачі, хвороби. Депресія може бути пов’язана з професійними чи особистісними невдачами, може виникати у перехідні періоди життя людини і пов’язана з переоцінкою цінностей або їх зміною. Ознаками депресії є непевність у собі, агресивність, гнів, роздратованість, немотивований сум, стурбованість, страх, різке зниження активності, втрата апетиту, порушення сну тощо.
Найкращий спосіб боротьби з таким станом — усунути його причину, знайти своє психологічно слабке місце. Звісно, краще звернутися до фахівця. Але як першу самодопомогу спробуйте кілька простих заходів. Передовсім перестаньте себе жаліти та думати лише про власне нещастя. Якщо центром ваших думок стане розчарування, яке спіткало вас, — депресія забезпечена. Припиніть звинувачувати життя й оточення у своїх проблемах, не перевтомлюйтеся, дотримуйтеся режиму дня, збалансовано харчуйтесь, займіться фізичними вправами або гуляйте на свіжому повітрі, намагайтеся менше сидіти перед телевізором, щодня ставте перед собою маленькі, але реальні цілі й досягайте їх.
На психологічному рівні ми всі перебуваємо в ситуації розлому цінностей. Зрозуміло, в кожного вони свої, але ж є спільні для професійних чи соціальних груп. Нині ми спостерігаємо дуже жорсткі суперечності в суспільстві, й чим ближче нам людина, явище, система цінностей, тим болючішою буде втрата. Я назвала б такі втрати соціальною драмою.
Не сподівайтеся заспокоїти себе безперервним курінням чи надмірним вживанням спиртного. Від цього причини тривоги не зникають, а зазвичай поглиблюються.
— Зміна статусу, роботи чи її втрата — крах чи новий старт?
— Ми підійшли до основного питання сьогодення. Хоч переживаємо цей злам не вперше. Гадаю, тут ідеться передусім про події середовища — їх причини залежать не від людини, а від суспільно-історичної ситуації. До них належать і так звані фатальні події — щасливі чи нещасливі, які разом змінюють весь життєвий лад. Вони, своєю чергою, викликають особистісні переживання, під впливом яких різко змінюються ціннісні орієнтації. Перший і другий вид подій можуть стати поворотним пунктом життєвого шляху. Головним у цій ситуації є запитання: що робить людина, коли відчуває, що безсила, адже потрапила в ситуацію, що унеможливлює реалізацію її потреб, уподобань, звичок, цінностей тощо? Тобто як вона переживає критичні ситуації? І тут кожен має робити власний вибір.
Хочу, щоб ви, шановні читачі, запам’ятали — будь-яка буря рано чи пізно вщухне. Фахівець високого класу, чесний професіонал, талановита людина завжди знайде собі заняття, навіть попри тимчасові зміни. Дам пораду, якщо така прикрість сталася, оберіть інший вид діяльності: творчість, винахідництво, новаторство, оволодіння новими технологіями, навичками, знаннями й уміннями, соціальну активність тощо. Але головне завдання й настанова — збережіть теплі людські стосунки з усіма, хто так чи інакше з вами співпрацював! Ваші людські й професійні якості стануть потрібними, й ви отримаєте нову пропозицію, запрошення на роботу. І пам’ятайте, коли вибудовано ділові партнерські відносини — це залишиться з вами, якщо все трималося на особистих зв’язках — начувайтеся, вони в епоху змін можуть зруйнуватися в першу чергу. Хороша людина — не професія, особисті якості мають сполучатися із професіоналізмом.
— Новий керівник у старому колективі: як знайти порозуміння?
— Його поява — порушення стабільності і стрес для багатьох: нове завжди викликає у людей настороженість. Новій людині зазвичай потрібно 1—2 місяці, щоб зорієнтуватися. Керівникові адаптуватися ще складніше. Адже таку людину, як правило, сприймають із певним негативом. Тому йому потрібно зрозуміти звичаї, корпоративну культуру, відвести можливі страхи щодо нових методів і форм управління та спрямувати колектив на виконання звичних функцій. Це перше завдання. А друге — при новому керівникові має стати не гірше. Буде краще — честь вам і хвала. Усі реформи варто починати не з першого дня, дайте час оговтатися, звикнути до вас, інакше конфлікти неминучі. Перш за все керуйтеся принципом: з новим законом до чужого монастиря не ходять, хоча б на перших етапах станьте дипломатом.
— Чи є правила переключення «робота — дім», якщо проблеми всюди?
— Спирайтеся на дві принципові речі: на роботі це професіоналізм, а вдома — почуття любові, відданості, взаємоповаги й підтримки. Коли відбуваються такі соціальні розломи, ми чітко можемо простежити, хто чого вартий і в професійному, і в людському вимірі. І багато чого стане для вас одкровенням, повірте. Часто зовнішні чинники стають джерелом згуртування родини — у бурхливому зовнішньому світі ви маєте острівець спокою, затишку вашого дому. Саме тут ви отримуєте людське співчуття й підтримку, те, як вас сприймають, залежить не від соціальної ролі, а від людських якостей. Родина має залишатися цілісною й недоторканною.
Звісно, ситуація може обернутися й навпаки, а буремний час спровокувати різкі панічні дії. Запам’ятайте, це лише момент, ситуація, яка мине з часом, як хвороба. І коли є підгрунтя почуттів, стосунків, перевірених часом, ви вистоїте й підете далі ще сильнішими. Коли ж це та мотузочка, яка має порватися, порожнє місце, то не варто шкодувати. У психології є закон: чим вищий рівень емоцій, тим нижчий рівень інтелектуального включення. Має бути баланс холодної голови й гарячого серця. Проте нині ми всі в дисбалансі, нам багато що ввижається, здається, ми демонізуємо ситуацію.
Повірте, революція не лише в країні, а й у кожного з нас усередині. Головне — не повбивати одне одного словами, звинуваченнями, докорами, не дайте емоціям «понести» вас. Єдина порада — не приймайте спонтанних імпульсивних рішень. Дайте час, найкращий термін — три місяці, щоб прийняти виважене, спокійне, життєво важливе рішення.
— Скажіть, як швидко може змінитися менталітет сучасного українця?
— Він не змінюється. Тож хочу заспокоїти всіх. Шекспір не застаріє і не втратить актуальності і в ХХІІІ столітті. Чому? Тому що він описав усі людські цінності: любов і ненависть, зраду й самопожертву, боротьбу й примирення, стосунки батьків і дітей, ставлення до світу. У суперіндустріальному світі ці почуття матимуть, можливо, іншу форму вираження, проте сутність буде та сама. Змінитися може ставлення людини до свого світу, навіть за чарівної влади й казкового суспільства можна все руйнувати або у найскладніших соціальних умовах збудувати навколо себе світ чистоти й взаєморозуміння. Причому це правило стосується і ставлення до виконання професійних обов’язків.
Можна лише мріяти про ідеальне суспільство, яке виконує всі біблійні заповіді. Але в усі часи були й будуть люди, які не крали й не робитимуть цього, а є, на жаль, і навпаки — для кого це норма життя. Цю якість закладено у світогляді — вона або є, або її немає. Формула проста. Впливати на її вияв може лише система цінностей, на яких виховували кожного окремого індивідуума. Це вплив авторитетного оточення із самого дитинства, система поведінки батьків, друзів, учителів тощо. Зізнаймося, що кожен із нас хоч трохи, але порушує закони: на дорозі, на роботі, в суспільстві. Інша справа — суспільний резонанс і розмір збитків. У нас є поняття соціального інтелекту. Він свідчить про вміння справлятися із життєвими ситуаціями. В сучасному суспільстві вижити важко, і звинувачувати слабких, які не встояли перед спокусою, чи маємо право? Мусить бути гнучкість системи життєвих цінностей, почуття міри. Ось що основоположне.
— «Я» — полігамне чи моногамне? Чи є межа людського терпіння?
— Звичайно, полігамне. Повернімось до цінностей кожного: гуманізм, патріотизм, моральність, людське життя, збереження здоров’я — це загальнолюдські цінності. Згодні? І на цьому тлі — задоволення щоденних побутових потреб, комунальні платежі, навчання дітей, отримання соціальних виплат і зарплат, одяг, харчування, питання відпочинку тощо. І цей перелік також належить до людських цінностей, оскільки ми живемо в матеріальному світі. Хто здатен визначити пріоритетне? Гадаю, запитання риторичне. Судити ми не маємо права, оскільки це вибір кожного індивіда.
Проте нагадаю відому істину, що свобода одного індивіда закінчується там, де починається свобода іншого. Тобто, головним завданням цілісної особистості має стати усвідомлене поєднання суспільного і власного. Це цілком можливий шлях гармонійного влаштування суспільства.
Що ж до межі терпіння — вона є і залежить від розуміння мети або смислу діяння, в ім’я чого. Межа наступає тоді, коли починаються зміни в людській свідомості й поведінці.
— Ваші побажання читачам «Урядового кур’єра».
— Лишатися людьми, яким притаманні співчуття, взаємоповага й взаємодопомога. Не впадати у відчай, намагатися творити добро й лишатися професіоналами.
Лариса СЕМАКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Веста БОНДАР. Народилася 1969 року в Москві. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Там же, на кафедрі психодіагностики та клінічної психології, захистила кандидатську дисертацію. Автор більш ніж 20 наукових та науково-практичних праць. Має понад двадцяти років стажу роботи практичного медичного психолога Київської міської психоневрологічної клініки №1 ім. Павлова.