СПАДЩИНА
Праці багатьох дослідників відкривають дедалі більше таємниць нашої історії
У день рівноапостольної святої Ольги в Коростені вже традиційно проводять фестиваль авторської православної пісні «Вранішня зоря», що проходить у міському парку відпочинку біля пам’ятника княгині. Як стверджують літописи, саме вона, взявши хитрістю древній Іскоростень, «спалила його. І старійшин города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм». Однак чи варто обурюватись, що коростенці на рівних шанують пам’ять як «кровожерливої» княгині, так її противника — коростенського князя Мала, пам’ятник якому — неподалік Ольжиного?
Відомий дослідник історії Давньої Русі академік Борис Рибаков застерігав від сліпої віри літописам, справжні тексти яких неодноразово правились і переписувалися на догоду правлячим князям.
Натомість вчений стверджував, що «билини — це усний підручник історії: він може підтверджувати офіційне трактування подій, а може різко розходитись із придворними літописцями». В останньому випадку значно вірогідніше, що правда — за непідцензурними владі народними билинами.
Літопису вір, та билиною перевір
На підтвердження можна навести знамениту «По?вість врем’яних літ», за якою поляни (представники правлячої Київської землі) «мали звичай своїх предків, тихий і лагідний». Натомість древляни, столицею яких був конкуруючий з Києвом Іскоростень, «жили подібно до звірів, вбивали один одного, їли все нечисте». Воістину шокуюча різниця між двома племенами єдиного, як визнає сам літопис, слов’янського роду. І не менш вражаюча пристрасть до «нечистого» (падла) у мешканців багатих звіриною лісових територій.
Не випадково чимало видатних істориків (від Карамзіна до наших сучасників) скептично сприймали як літописну розповідь про спалення Ольгою Коростеня за допомогою «літаючої зброї» — голубів і горобців, так й інші «живописні» подробиці тих подій. Адже значно «престижніше» написати, що князя Ігоря розгромили з «невеликою дружиною», ніж визнати, що древляни знищили всю київську рать. Після чого за правом переможців стали вимагати, щоб овдовіла Ольга із сином Святославом переїхала до Коростеня та стала однією із дружин їхнього князя Мала.
На відміну від літописів, у народних билинах про знищення Іскоростеня вогнем — жодної згадки. Зате численні розповіді про князя Володимира — Красне Сонечко, його дядька Добриню Микитовича — легендарного богатиря і його сестру Малушу — матір хрестителя землі Руської. Причому билини, на відміну від літописів, чітко вказують, що Добриня був рабом — «три роки конюшим, три роки придворником, три роки ключником — золотої казни хранителем, а на десятий рік став конем володіти». Натомість рабство «ключниці Малуші» — матері князя Володимира — підтверджують і літописи, в яких горда Рогнеда відмовилась стати дружиною у майбутньому найвідомішого князя Русі, бо він «робичич» — син рабині.
Як Мал Малком став
Виникає закономірне запитання: що єднає Коростень з Добринею та його сестрою Малушею, батьком яких, згідно з літописами, був Малко Любчанин? Відповідь ще в 1864 році дав Дмитро Прозоровський у статті «О родстве св. Владимира по матери». На думку дослідника, син рабині-наложниці, яких у князя було сотні, не міг претендувати на батьківський престол. Однак княгиня Ольга виховувала сина Малуші разом з двома законними спадкоємцями князя Святослава, а потім вже сам батько наділив усіх трьох синів — Ярополка, Олега і Володимира — удільними землями.
На переконання Прозоровського, це можливе лише за двох умов. По-перше, Малуша була законною дружиною князя, якому язичницька віра дозволяла мати їх кілька. По-друге, сама Малуша була князівського роду, що беззаперечно підтверджує злет її брата — Добрині, який став фактичним управителем Новгородської землі, виділеної Святославом малолітньому сину.
Ще один важливий факт: після підкорення Ольгою древлянських земель князь Мал більше в літописах не згадується, зате невідомо звідки «виникає» Малко Любчанин. Логічно припустити, що бунтівний вождь древлян — у числі «спалених старійшин», однак у літописах про це, хоч як дивно, ні слова. Пояснення, на думку дослідника, просте — грізний Мал у полоні, де його називають… Малком. Причому вже не Древлянським, що підтверджувало б його князівські права, а за місцем ув’язнення у Любечі — Малко Любчанин. Тим часом як його ще малолітніх дітей — Добриню і Малушу — утримує Ольга як заручників-рабів при княжому дворі в Києві.
За умов давнього і небезпечного для майбутнього держави протистояння Києва та Іскоростеня (варто нагадати, що в часи походу Ігоря на древлян кордон з ними проходив за 20 км від столиці по річці Ірпінь) династичний шлюб представників двох конкуруючих родів — варязького Рюриків і давніх слов’янських князів — став найкращим шляхом до примирення. Отож цілком ймовірно, що князь Володимир — онук коростенця, а визнана рівноапостольною і святою Ольга заслужено шанується нащадками древлян як мудрий політик.
Тож виникає цілком закономірне запитання: чому за майже півтора століття з часу появи праці Прозоровського його абсолютно логічні висновки залишаються гіпотезою? З тієї ж причини, через яку знамениті Змієві вали — унікальні фортифікаційні споруди, які почали споруджувати ще за два століття до Різдва Христового, — не визнаються свідченням існування державності на цих територіях ще до часів Київської Русі. Аж надто багатьом вигідно стверджувати, що держава в слов’ян виникла лише з приходом чужих князів-варягів…