Вчіть уроки Слов’янська!

Перебуваючи у Слов’янську, аби краще вивчити настрої місцевого населення, наважився провести міні-опитування.  Просто на вулицях надокучав людям різного віку одним запитанням: «Яку подію у житті міста після його визволення вважаєте найголовнішою?» Із доброго десятка відповідей майже половина запевняла, що таким став шкільний дзвінок 1 вересня. Зважаючи на великі руйнування тутешніх шкіл та моральний стан батьків, педагогів і учнів, цьогорічний День знань став непересічною подією.

А поки найменші мешканці міста відвідують шкільні уроки, дорослі намагаються проаналізувати недавні події, які стали для всіх дуже гірким і повчальним уроком. 

Урок математики

Умови задачі. Із пункту Р. до пункту У. щодоби заходить 145 одиниць військової техніки, яку активно використовують для «захисту» місцевих жителів регіону Д. Запитання: скільки мільярдів гривень знадобиться для відбудови тільки одного міста, якщо кожного дня на руїни перетворюються 18 будинків?

Певна річ, подібних задач годі шукати у шкільній програмі. Хоча відповідь на них у Слов’янську знає навіть дошкільня: потрібно багато грошей. Точніше, дуже багато. «Мій знайомий, побувавши недавно у нашому місті, аж трохи «розчарувався», — розповідає місцевий письменник Олександр Яровий. — Каже, понарозказували, що у вас тут залишилися руїни, а насправді місто майже вціліле. І якби я на власні очі це не побачив, досі б думав, що Слов’янськ майже стерто з лиця землі…»

Крокуючи центральними вулицями, мимоволі ловлю себе на думці, що місту, яке бойовики так званої ДНР перетворили на неприступну фортецю, неабияк пощастило. Втім, секрет цього «щастіння» добре знають у штабі АТО: військові, витісняючи звідси бойовиків, мінімально використовували важку артилерію і не завдавали ударів по житлових кварталах. Інша річ — «захисники», які влаштовували свої позиції біля будинків мирних жителів.

Та варто навідатися до багатостраждальної Семенівки, щоб побачити наслідки справжніх боїв. А ще не завадить надалі оперувати офіційними цифрами, оприлюдненими місцевими комунальниками, які вже завершили обстеження будівель. Отже, з усіх 613 багатоповерхових будинків Слов’янська зазнали різноманітних пошкоджень 224. Ремонту потребують 5 тисяч 700 квартир, із яких 1 тисяча 375 помешкань чекають капітального ремонту, а 194 зруйновано повністю. Гнітючі наслідки і в приватному секторі, де мішенями для снарядів, мін та осколків стали 1578 будинків. Взагалі не підлягають відновленню більше ніж 200 помешкань.

От чому над відповіддю до наведеної вище задачі тепер сушать голови всі гуртом. Приміром, місцеві депутати вирішили виділити із міського бюджету 2 мільйони гривень на капітальний ремонт житлових будинків. Усіх, а це крапля у морі, бо для того, аби усунути всі пошкодження тільки у багатоповерхівках, потрібно відшукати більше ніж мільярд гривень.

Урок історії

Історію України, Донбасу і самого Слов’янська, як і раніше, а тепер і поготів, можна вивчати просто на вулицях міста, де безліч «експонатів». Причому поєднання вже сивого минулого і недавніх подій іноді має дещо химерний вигляд. Наприклад, на центральній площі, де потемнілий пам’ятник Леніну оживили яскравими кольорами — на шиї вождя пов’язали синьо-жовту хустинку. А от в одній з розповідей про минуле місцевий житель самохідну артилерійську установку «Нону», яку підступно використовували бойовики, називав «Неля», тим самим натякаючи на внесок колишнього міського голови Нелі Штепи у трагічний для міста розвиток подій.

А чи звертаються на уроках історії у школах і вищих навчальних закладах до лихого періоду з 11 квітня по 5 липня? «Ні, бо ще рано і потрібен якийсь час для осмислення всього, що тут відбувалося, — каже учитель історії однієї з міських шкіл Раїса Володимирівна. — Але, звичайно, найсучасніша історія міста зараз не сходить з язиків. Як відновити зранені та зболені душі? Як зрозуміти, чому з нами все це трапилося? А поки дуже боляче за країну, в якій народилися і яку дуже любимо. Я особисто 40 років виховувала у школярів почуття патріотизму, любов до великої і малої Батьківщини. Вчила не одне покоління знати, зберігати і примножувати свою історію та культуру, пишатися ними. А тепер уже діти мене запитують: чому в нас лавки для сидіння пофарбували у кольори Державного прапора? Хіба це вияв патріотизму?»

Звичайно, можна зрозуміти ейфорію місцевих жителів після перебування під владою самопроголошеної «ДНР», коли навіть за спогад про синьо-жовтий прапор був ризик «загриміти» до підвалу СБУ. До речі, укріплений штаб так званої ДНР був розташований у колишньому будинку місцевого купця — власника кількох соляних рудників, де потім отримало прописку міське управління СБУ. Нині ця похмура червоно-чорна і потемніла від вогню та диму споруда — щось на кшталт місцевої Бастилії. Побувати біля неї намагаються майже всі гості міста. «Бойовики захопили це приміщення й одразу ж зайняли сусідні будинки, — розповідає місцевий житель, в офісі якого вони «квартирували». — Насамперед почали бити вікна і зміцнювати їх мішками з піском, зводили барикади, а у дворі копали окопи та облаштовували бліндажі, бо серйозно готуватися до оборони. Ми тоді вже вважали, що невдовзі тут залишиться тільки мокре місце. Втім, нічого подібного не сталося. Хоча саме тут перебували всі лідери самопроголошеної «ДНР» і саме звідси стріляли по літаку Ан-26».

Урок праці

Спершу трохи теорії. Мешканці міста давно знають цікавий факт, а гості знайомляться із ним одразу на залізничному вокзалі, де встановлено меморіальну дошку. Виявляється, у 1891 році тут працював робітником із ремонту залізничних шляхів відомий пролетарський письменник Максим Горький. А щодо практики, то ремонтом тепер у місті займаються люди різних професій, віку чи статі. «Я віднедавна знаюся на марках цементу, якості скла, фарби, навпомацки зумію відрізнити цвях «сотку» від інших, — посміхається Галина Федорівна. — А куди діватися? Потрібно усувати пошкодження у квартирі, де «вилетіли» два вікна, а будинок батьків зазнав ще більшої шкоди».

Слов’янськ справді зараз нагадує будівельний майданчик, адже його жителі намагаються впоратися з нагальними роботами ще до холодів. Насамперед взялися склити вікна, бо чимало будинків навіть у центрі міста досі зяють суцільними отворами. А в одному з під’їздів п’ятиповерхового будинку на вулиці Бульварній взагалі немає ні вікон, ні дверей, ні навіть стін. Причому від моторошних руїн житлового помешкання буквально рукою подати до сусідньої школи №10, учні якої на уроках історії (чи математики) дивляться не тільки на дошку, а й у вікно.

Неважко здогадатися, що будівельні бригади й одинаки, які хочуть усунути пошкодження до зими, навперебій скаржаться на нестачу коштів та будматеріалів. «Всі розуміємо, що у держави зараз елементарно немає грошей, і тому чекаємо з її боку навіть не фінансової допомоги, — каже місцевий підприємець, директор одного з підприємств з надання побутових послуг Анатолій Жулій. — Я особисто пропонував керівникам уряду: дайте можливість нам самим заробити кошти, які використаємо для відбудови міста. Один із таких варіантів — створення у Слов’янську та на інших потерпілих територіях Донеччини режиму вільних економічних зон. Адже у разі зменшення митних зборів та податків вдасться залучити серйозні інвестиції, які зараз потрібні, як повітря! І ніхто не заперечує. Коли я висловив таку думку, віце-прем’єр-міністр Володимир Гройсман погодився: «Немає питань, готуйте пропозиції». Тобто ситуація звична: всі обома руками «за», але тривалий час не можу винести це питання на сесію міськради. І хоча вже почалися певні зрушення, ми занадто багато часу втратили, долаючи бюрократичні перепони».

Тим часом із цікавою ініціативою виступили й місцеві волонтери: старшокласники та студенти організували акцію «Замалюй зневіру!». Юні слов’янці почали зафарбовувати провокаційні написи, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу та сіють ненависть до держави чи українців. Також вони навели лад на кількох дитячих майданчиках, стан яких із відомих причин не такий, як мав би бути.

Домашнє завдання

Визволене місто та його мешканці поступово звикають до мирного життя, прагнуть з оптимізмом дивитися у майбутнє, проте реалії та нещодавнє минуле ще дихають у потилицю. Приміром, сапери досі обстежують території, де виявляють і знешкоджують міни та інші боєприпаси. Не вгамовуються й залишені тут «підпільники». Недавно в одному з районів натрапили на замасковану розтяжку до гранати РГД-5 із чітким позначенням: «За ДНР!»

Зрештою, ніхто не сумнівається, що відбудувати місто у матеріальному плані, навіть попри великі затрати, буде легше, ніж відновити його у плані духовності й моралі. А як помирити недавніх друзів і донедавна міцні сім’ї, що нині опинилися по різні боки барикад? Ось свіжий приклад. Довелося побувати в одному з сіл Слов’янського району, куди запросив давній приятель — житель Донецька, який тимчасово тут зупинився. «Я намагаюся бути подалі від так званої ДНР, а жінка дуже боїться «укропів», — каже він. — Поставив перед собою завдання якось змінити її думку, але поки щось не дуже виходить». Мій візит і нічліг також не сприяли умиротворенню: його дружина звечора виставила хатню «розтяжку» біля спільного ліжка, і мій приятель-неборака ночував на кухні. А відновилося перемир’я і виконання ним домашнього завдання вже після того, як «націоналіст» (це про мене, бо хто ще підтримує «київську хунту»?) нарешті залишив цей наполовину гостинний двір. Причому досі журюся: а що як у цій родині відновиться матріархат?..

ОФІЦІЙНО

Василь СТОЄЦЬКИЙ,
заступник голови Державної служби з надзвичайних ситуацій,
керівник Міжвідомчого координаційного штабу з питань переселенців:

— Рятувальники ДСНС України з моменту визволення Слов’янська розпочали відбудовувати зруйновану терористами інфраструктуру міста. На сьогодні життєзабезпечення Слов’янська повністю відновлено. Усі 14 мікрорайонів підключено до електропостачання. У місті із 227 ліфтів працює 223. У 20 дитячих садках із 21 налагоджено електропостачання та поновлено подачу води. Також підключено до електро- та водопостачання 25 загальноосвітніх шкіл із 26.

Проте піротехніки ДСНС до цього часу знаходять на території Слов’янського району вибухонебезпечні предмети. Лише за одну добу 22 вересня знайдено та вилучено 72 одиниці боєприпасів, саме тому піротехнічні підрозділи і надалі працюватимуть на території міста.