Кореспонденти «Урядового кур’єра» попросили своїх земляків поділитися досвідом, як знайти своє місце на ринку праці і стати успішними.
Крим. Однієї освіти замало
Людмила ЩЕКУН,
«Урядовий кур’єр»
НАПОЛЕГЛИВІСТЬ. Ні для кого не новина, що найтяжче знайти роботу молодим спеціалістам, які тільки-но вийшли за двері своєї альма-матер, та людям, котрим залишилося зовсім трохи, аби допрацювати до пенсії. Але якщо останні згодні фактично на будь-яку роботу, аби вистраждати той заслужений відпочинок, то молодь має амбітні плани щодо свого майбутнього.
Та от тільки реалії життя швидко розставляють крапки над «і» — відмови у працевлаштуванні сиплються одна за одною. Мотивація роботодавця: не мають досвіду. Але досить часто все видається набагато банальнішим — немає впливових родичів, знайомих або ж тугого гаманця. Та всі ці перешкоди на своєму шляху можна подолати, маючи великий запас терпіння та наполегливості. Саме це і доводить набутий життєвий досвід моєї співрозмовниці.
У Світлани все складалось якнайкраще. Вона вступила до державного вишу на бюджетне навчання, мала направлення від підприємства. Тому була абсолютно впевненою у безхмарному майбутньому. Але на третьому курсі отримала неприємну новину: підприємство почало процес ліквідації, отже виходити на роботу нікуди. Та хвилювалася з цього приводу дівчина недовго, бо гадала, що маючи інженерну освіту, без роботи не залишиться.
Надія почала танути після року безрезультатного пошуку місця працевлаштування. Спочатку шукала роботу у своєму рідному Бахчисараї, але інженеру-програмісту немає перспектив у місті, де кількість підприємств можна перелічити на пальцях однієї руки. Тому в пошуках кращої долі вирушила до Сімферополя. На всіх підприємствах відмову мотивували просто та лаконічно: ««Нам потрібні фахові спеціалісти, бо ми не маємо часу вас тут навчати». Світлана настійливо просилася взяти її на випробувальний термін, аби використати можливість і переконати роботодавця, що вона може і хоче працювати. Але як тільки ставало відомо, що дівчина не місцева, — відмовляли. Знімати житло у Сімферополі не було за що, тому довелося повернутись додому.
«Виходів із цієї ситуації було лише два: здобувати другу освіту, яка дасть більше коло можливостей, або ж присвятити себе торговельній справі, стоячи на ринку чи то в магазині», — сумно зауважила дівчина. У торговій галузі Світлана себе не бачила, тому вирушила до університету економіки та управління на факультет фінансів, де отримала ще одну вищу освіту, але тепер уже економічну.
Та от тільки і це не стало панацеєю — на пошуки роботи пішло понад півроку. Під час цього процесу неодноразово була свідком того, що у маленькому місті «потрібні» зв’язки відіграють головну роль у працевлаштуванні, адже кожний намагається зберегти «тепле» місце для «своєї» людини. При цьому досвід роботи взагалі не береться до уваги.
Долю молодого спеціаліста вирішив щасливий випадок — непримітне оголошення у районній газеті, де одна з державних установ оголосила конкурс для фахівців з економічною освітою. «Протягом чотирьох місяців я ходила на роботу — це був такий випробувальний термін, за який мені ніхто нічого не платив і не давав жодної гарантії на працевлаштування, — згадує Світлана. — Разом зі мною на стажуванні було ще кілька дівчат, але вони не витримали або ж не мали можливості працювати безкоштовно, тому до конкурсу «дожили» лише я та ще одна жінка. За результатами письмового екзамену перевагу віддали мені. Але я розумію, що фактично ці всі випробування пройти було б нереально, якби не підтримка батьків. Саме вони забезпечували мене дахом над головою, їжею та коштами». Власне, батьки і зараз допомагають вже працевлаштованій дочці, оскільки вижити на мінімальну заробітну платню неможливо.
Маючи невеликий, але вкрай безцінний досвід пошуку роботи, моя співрозмовниця залюбки поділилася своїми висновками:
— По-перше, при виборі майбутньої професії треба опиратися на те, які спеціалісти конче потрібні в твоїй місцевості у найближчі кілька років. По-друге, більше шансів на працевлаштування мають ті, у кого є кілька професій, і бажано за різними напрямками — коло пошуку розширюється в рази. По-третє, шукати собі роботу потрібно вже під час навчання на останніх курсах, якщо знайшли, то переводьтеся на заочне відділення. Тоді, закінчивши виш, ви вже будете спеціалістом, який має досвід роботи, а це суттєво збільшує шанси.
«Не лякайтеся випробувальних термінів, демонструйте своє бажання мати роботу через відповідальність та наполегливість. — зауважує Світлана. — І коли вас запитає роботодавець чи ви знаєте або ж умієте виконувати певну роботу, ніколи не кажіть: «Не знаю, не вмію». Відповідайте впевнено: «Якщо не знаю, то навчусь!»
Рівненщина. Фокус спрямували на власний бізнес
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
КРУТИЙ ПОВОРОТ. Василь і Олена Миронці — власники фотосалону «Фокус» у райцентрі Гоща на Рівненщині. А, так би мовити, свій життєвий фокус на власну справу спрямували з допомогою служби зайнятості.
Василь, маючи за плечима навчання в юридичному інституті та п’ятирічний стаж роботи слідчим Гощанського райвідділу внутрішніх справ, пристав на ідею дружини (яка, до слова, була його колегою) про відкриття фотоательє.
— Звісно, залишити гарантоване місце роботи й перейти на свій хліб було страшнувато. Та Олена так привабливо й переконливо все розмалювала, що я таки написав заяву на звільнення, — пригадує Василь. — Першим кроком стали консультації в районному центрі зайнятості. Тут нас спрямували на курси підприємців-початківців у Рівненський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. Викладачі та бізнес-тренери ознайомили із, так би мовити, профільним законодавством, допомогли оволодіти азами ведення бізнесу.
Фіналом став бізнес-план «Відкриття фотостудії», захистивши який Миронці отримали фінансову підтримку у вигляді одноразової допомоги з безробіття для започаткування власної справи. Так Василь та Олена відкрили першу сторінку сімейного бізнесу.
За неповних два роки «Фокус» напрацював стабільне коло клієнтів і заслужив добру репутацію у земляків. Спектр послуг доволі широкий: тут можна замовити світлини для весільних, сімейних, дитячих, шкільних альбомів, фото можна розмістити й на футболках, магнітах і навіть наволочках та дитячих слинявчиках. Приємним сюрпризом є гнучка накопичувальна система знижок від 3 до 15% і, як наслідок, карта постійного клієнта. Вражає гарантія на світлини: Василь Миронець каже, що вони можуть зберігатися до… ста років! Усе це завдяки високотехнологічному обладнанню. І, звісно ж, нестримному бажанню до самовдосконалення та творчості самих Миронців. Вони переконані, що фотограф — людина, здатна буквально зупинити час. А для цього треба бути митцем, який відчуває прекрасне і водночас досконало володіє своїм ремеслом. Отже, подружжя не втомлюється вчитися: скажімо, беруть уроки майстерності у заслуженого художника Міжнародної федерації фотомистецтва, що є консультативним органом при ЮНЕСКО, відомого рівненського фотохудожника Олександра Харвата. Адже Рівне справедливо вважається столицею художнього фото. І дарма, що за вікном доба високих технологій та глобалізації, — зображення на моніторі аж ніяк не може замінити приємні враження від світлини, яку тримаєш у руках і відчуваєш на дотик, — переконані власники фотостудії та троє їхніх діток.
На запитання, чи не шкодує, що так круто змінив своє життя, Василь відповів: «Шкодую, що не зробив цього раніше». І радить землякам спрямовувати фокус зусиль на власну справу: звісно ж, підібравши собі уподобання до душі. Лише тоді, каже, можна отримати задоволення від життя.
КОМПЕТЕНТНО
«15 тисяч — не межа»
Іван ТКАЧУК,
директор Рівненського обласного центру зайнятості:
— Цього року на Рівненщині стартовий капітал для створення бізнесу вже отримали 737 безробітних, тоді як торік за 11 місяців — 542. Цей вид бюджетної підтримки набуває популярності: можливо, тому, що в області традиційно високий рівень індивідуального господарювання в різних галузях та відповідна ментальність наших жителів. Зрештою, таке бюджетне стимулювання найефективніше, оскільки для людей це не лише самозайнятість, а й перспектива створення нових робочих місць. Скажімо, екс-безробітні, втілюючи власні бізнес-проекти, цього року працевлаштували вже 126 земляків. Саме тому й надалі навчатимемо безробітних азам бізнес-лідерства, аби, отримавши організаційну, правову, фінансову підтримку, вони самі ставали роботодавцями. Загалом цього року послугами служби зайнятості вже скористалися майже 47 тисяч безробітних. А за 10 місяців в області створили 15 тисяч нових робочих місць, з них понад 11 тисяч — підприємці. Це, гадаю, не межа.
Харківщина. Ключ до успіху
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
КРІЗЬ ТЕРНИ. Молодий харківський підприємець Євген Загребелько — скоріше виняток з правил. У свої 26 років він відкрив власний масажний кабінет в одному з елітних центрів міста, де обслуговує клієнтів і лікує остеопатичні захворювання. Той, хто раз побував у «його руках», приходить сюди знову і приводить із собою родичів, друзів і знайомих. Сприяє розвитку бізнесу й «сарафанне радіо», яке переповідає про високий професійний рівень диво-масажиста. Цьому рівню хлопець намагається відповідати, постійно вдосконалюючись у професії. Усе це дає змогу йому отримувати стабільний прибуток і мати постійних клієнтів.
Однак шлях до успіху Євген Загребелько пройшов через терни, знайомі всім тим, хто шукає сьогодні роботу. Молодий чоловік з народження мав невтішний діагноз: доля розпорядилася так, що він не міг бачити і навіть пересуватися змушений був за допомогою іншої людини. Та хлопець ніколи не опускав рук, а намагався жити повнокровним життям.
— У 15 років, — розповідає Євген,— я приїхав із Запорізької області на навчання до Харківської обласної спеціальної гімназії-інтернату для сліпих дітей імені В. Г. Короленка. Потім вступив у Харківський медичний коледж, який закінчив з відзнакою, отримавши спеціальність масажиста. Перше робоче місце я теж знайшов самостійно. На момент закінчення коледжу, а це був червень 2007 року, не було розподілу чи якоїсь іншої допомоги щодо працевлаштування з боку навчального закладу. Всі мусили робити це самотужки.
На той момент, за словами Євгена, серед випускників точилось багато розмов про те, що знайти роботу в Харкові важко, практично неможливо. Євгенові ж поталанило. В липні він отримав диплом, а вже у вересні почав працювати за спеціальністю в Територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів Орджонікідзевського району Харкова. Дозвіл працювати в спеціально створених умовах хлопцю надала медико-соціальна експертна комісія.
— Однак перш ніж зайняти вакантне місце масажиста у територіальному центрі, — зазначає Євген, — довелося разом з братом, який спеціально приїхав, щоб у буквальному розумінні водити мене за руку, обійти немало поліклінік, лікарень, салонів. Я тоді розглядав будь-які варіанти. Інтенсивний пошук роботи не зупинявся ні на годину і тривав близько двох тижнів. Ми купували газети, переглядали різні оголошення. Цікавились наявними вакансіями і в Центрі зайнятості. Саме там і знайшли вільне місце в медико-соціальному закладі — профілакторії для пенсіонерів, де я пропрацював три роки. Потім його закрили, працівників скоротили, і я став безробітним.
Але в цьому статусі Євген перебував не надто довго. Його колишня колега, котра працювала на двох роботах, — у терцентрі та в поліклініці, — запропонувала його кандидатуру своїм роботодавцям як старанного і вправного фахівця. Щоправда, головний лікар спочатку роздумувала, брати незрячого на роботу чи ні. Сумніви розвіяла, очевидно, хороша характеристика.
Працюючи масажистом у поліклініці, Євген продовжував удосконалювати свої навички та допомагав людям одужувати. Два роки роботи на новому місці промайнули швидко. Хлопець почав замислюватися над тим, як започаткувати власний бізнес. На той час він уже мав за плечима не лише певний досвід, а й пройшов різноманітні практики у вітчизняних та зарубіжних майстрів масажу. Отож, як кажуть, нутром відчував, що його ідея створити масажний кабінет спрацює. Адже через погану екологію, малорухливий спосіб життя, неправильне харчування багато людей стикаються з проблемою погіршення стану здоров’я. А масаж — це універсальний засіб лікування та запобігання хворобам.
Поки хлопець розмірковував та вагався, в поліклініці змінилося керівництво, яке мало свою команду, що й підштовхнуло Євгена написати заяву за власним бажанням. Працівниця відділу кадрів, дізнавшись, що хлопець практично іде в нікуди, порадила звернутися до Харківського міського центру зайнятості. Він порадою скористався і після бесіди із спеціалістами центру та семінарів остаточно впевнився у своїх намірах започаткувати власну справу, щоб самому стати роботодавцем. На отриману у службі зайнятості одноразову допомогу з безробіття для започаткування власної справи Євген орендував приміщення, придбав масажний стіл, необхідні препарати, розмістив рекламу своїх послуг. І зараз має успіх.
— Тим, хто хоче працевлаштуватися, спочатку слід знайти свою справу — близьку для душі і корисну для людей, — радить Євген. — Це дасть можливість розвиватися професійно і бути затребуваним.
Черкащина. Перетворити лимони на лимонад
Владислав КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»
БІЗНЕС-ПЛАН. Звільнення з роботи — не зовсім приємна подія в житті. Спочатку, розповідає черкащанин Валерій Кудлаєнко, це було ніби удар під дих. Ще вчора ти був начальником відділу поважної фірми, і ось… Ідеш березневим містом, а весна не тішить. Все здається сірим і похмурим.
Однак якось потрапила Валерію Михайловичу на очі книжечка, в якій відомий американський психолог Дейл Карнегі радив усі одержані лимони перетворювати на лимонад. Тобто навчитися з найбільш неприємних, невдалих чи дратівливих життєвих ситуацій виносити для себе корисні й змістовні уроки. Отож якщо позбавився старої роботи, значить, з’явився шанс усе змінити й розпочати з чистого аркуша. Ця думка припала колишньому службовцю з неабияким стажем до душі. І вирішив він відкрити власну справу.
Безробітним був недовго. Добре подумав, налагодив свої давні зв’язки, походив до центру зайнятості на профорієнтаційні заняття, порадився з друзями. Не минуло й трьох місяців, як на прикметі в колишнього досвідченого службовця з’явилася справа, яка могла б йому не тільки стати в пригоді як спосіб заробляння грошей, а й приносити моральне задоволення. Склавши бізнес-план, над яким він не один день ретельно працював, майбутній підприємець, — він так тепер себе називав, — закінчив короткотермінові курси з організації підприємницької діяльності.
Одноразова виплата допомоги з безробіття (досить пристойна сума) дуже допомогла йому попервах налагодити свій щойно зареєстрований бізнес. Тепер Валерій Михайлович займається обслуговуванням офісної та комп’ютерної техніки. Життям задоволений. Каже, що якби не звільнення, він так і не розгледів би в собі підприємницької жилки.
Цікаво, що, як повідомили в обласному центрі зайнятості, тільки нинішнього року організували власну справу як суб’єкти підприємницької діяльності 558 осіб. Сума наданих одноразових виплат становила 6,3 мільйона гривень, а середні витрати на одну особу — понад 11 тисяч гривень.
У колишнього головного бухгалтера однієї з юридичних компаній Ольги Камко зовсім інша історія. Звільнившись із роботи ще у квітні 2012 року, вона певний час зверталася на різні підприємства, аби знайти підходяще місце. Не хотілося, як розповідає, на малозначній посаді втрачати кваліфікацію, адже робота в солідній фірмі багато чого навчила, головне ж — мала грунтовні знання фінансового законодавства, уміння застосовувати їх на практиці.
Допомогла жінці нова редакція Закону України «Про зайнятість населення». Проконсультувавшись у міському центрі зайнятості, разом з фахівцями вирішили підійти до проблеми працевлаштування з іншого боку. Річ у тім, що нині чинним законом передбачена низка вагомих стимулів для роботодавців, які створюють нові робочі місця та працевлаштовують на них безробітних, у т.ч. молодь. Такі роботодавці щомісячно упродовж року отримують компенсацію єдиного соціального внеску.
Знайти підприємство, яке б погодилося одержувати такі пільги та ще й у придачу мати гарного спеціаліста, — було справою техніки. Отож у вересні нинішнього року період безробіття для Ольги Іванівни щасливо закінчився: вона тепер працює у ТОВ «Українська спілка соціального розвитку» головним бухгалтером.
— Ця норма, — прокоментувала заступник директора обласного центру зайнятості Світлана Кочанова, — не лише прискорює працевлаштування безробітних, а й позитивно впливає на інвестиційний клімат загалом. З початку року за сприяння центрів зайнятості обласної служби зайнятості працевлаштовані на нові робочі місця 267 безробітних з подальшою компенсацією роботодавцям витрат у розмірі єдиного соціального внеску (в т. ч. 13 осіб з числа молоді на перше робоче місце за здобутими спеціальностями). Враховуючи економічну спрямованість Черкащини, середній розмір єдиного внеску, який може компенсуватися роботодавцю, становить понад 37%, тобто щомісяця роботодавець може отримати компенсацію єдиного внеску у розмірі близько 825 гривень, а це означає, що за рік загальна сума компенсації становитиме близько 9 тисяч гривень. З початку року роботодавцям області профінансовано на виплату компенсації єдиного соціального внеску понад 100 тисяч гривень за працевлаштованих на нові робочі місця.
Луганщина. Кар’єра мами від посади не залежить
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
БЕЗРОБІТТЯ ПОЗАДУ! Любов Дем’яненко з Луганська розповіла свою історію.
— Безробіття — це завжди й для кожного біда. І вперше її гіркий присмак я відчула в Росії років сімнадцять тому. Після закінчення Ворошиловградського (тоді наш обласний центр ще мав таку назву) промислово-економічного технікуму за розподілом потрапила до Пскова, потім поїхала на заробітки до Західного Сибіру. Але в краю нафтовиків уперше зрозуміла, що в безробіття — жіноче обличчя. Чоловікам пропонували різні посади та спеціальності, жінкам працевлаштуватися було складно.
Вирішила повертатися додому, в Україну. Правда, поїхала з Ворошиловграда — повернулася вже у Луганськ. Тут одразу все залагодилося — зустріла свого коханого чоловіка. Він здійснив усі мої мрії: у нас велика сім’я — троє дітей, власний будинок і дача.
Здавалося б, живи та радій. Так і було, допоки Любов не втратила роботу в дитячому садку. Не сказати, що там було легко — бухгалтер один, тож ані лікарняний взяти, ані відгул. Правда, колектив був хороший — Любі завжди щастило на добрих людей. Але коли створили централізовану бухгалтерію дошкільних закладів, її ставку скоротили. І жінка опинилася «на вулиці».
Ось коли вона зрозуміла, що таке біда. Погано без колективу, без справи, та й на одну зарплату чоловіка дітей смачненьким не побалуєш. Отож довелося звертатися до міського центру зайнятості. Гірке це почуття, лякає невідомість. А вперше довелося прийти за годину до початку роботи центру — люди порадили, щоб швидше записатися на прийом. Невже так буде й надалі? — з острахом думала Люба. Слава Богу, помилилася. З’ясувалося, що відвідування призначають завчасно, за чітким графіком. Але найважливіше, що співробітники центру виявилися привітними та доброзичливими.
— Може, мені пощастило більше, ніж іншим, але мій інспектор якось відразу співчутливо поставилася до мого розпачливого становища, заспокоїла, змусила повірити, що все владнається. І ми почали роботу шукати разом. Правда, з’ясувалося, що це непросто, — каже жінка. — Річ у тому, що моя бухгалтерська освіта — середньоспеціальна, а нині потрібні на подібну роботу люди з вищою освітою, вакансій замало, а безробітних бухгалтерів-економістів — через край. Та й сучасні комп’ютерні програми бухгалтерського обліку так швидко оновлюються, змінюють одна одну, що я не встигала їх освоїти. Словом, з тих вакансій, що мені пропонували, десь виявлялося, що не підходжу я, а незабаром і в мене сімейна ситуація ускладнилася — і мені знадобився вільний графік роботи. У молодшої доньки виявили хворобу, і щоб її вилікувати, потрібна була жорстка дієта на роки вперед. А яка дієта, коли мами немає вдома?
Час минав, Люба з інспектором Мариною Овсянниковою встигли якщо не подружитися, то принаймні почали вести задушевні розмови. І вона запропонувала замислитися: чи варто шукати саме вакансію бухгалтера? Може, є сенс придивитися до робіт, де графік «доба через дві»? Тим більше, що на робочі спеціальності зараз великий попит, і зарплата більша. А перевчитися можна за направленням центру зайнятості.
Тут якраз з’явилася можливість пройти навчання за фахом «оператор котельні».
— Мені дуже сподобалося вчитися: обладнання сучасне, чисто, робота технічна, яка вимагає відповідальності, — розповідає жінка.— Чоловік і діти теж погодилися, що це буде гарна робота. Але з’ясувалося, що вакансії операторів котелень зайняті пенсіонерами. На жаль, маленький розмір пенсії не дає змоги людині відпочивати навіть у похилому віці. Виходило, що сьомий місяць я на обліку в центрі зайнятості, а ніяких перспектив. І ось буквально тиждень тому зателефонувала мій інспектор, не стала навіть чекати мого планового візиту: мовляв, є вакансія чергової в гуртожитку Східноукраїнського університету. Вочевидь, думала про мою долю не за рознарядкою, а по-людськи, співчутливо.
Любов нині задоволена: місце хороше. Навколо студенти, по суті, діти. І взагалі, поруч із молоддю завжди якось веселіше, молодшаєш душею.
— Зі сторони здається, що мене можна пожаліти: у свої 48 років кар’єру не зробила, і навряд чи вже колись стану головним бухгалтером. Але тепер у мене є всі можливості більше часу присвячувати сім’ї, і стабільна заробітна плата. Я вважаю, що «кар’єра мами» нічим не гірша за будь-яку іншу.
І, нарешті, позаду сім місяців безробіття, яке ми перемогли разом із моїм інспектором центру зайнятості. Як важливо в цій боротьбі відчути, що ти не сам на сам зі своєю бідою. І тут найважливіше — довіряти порадам, повірити в щирість участі сторонніх і у власні сили. Тоді все вийде, і життя справді зміниться на краще, — сповнена оптимізму моя співбесідниця.
Ми в Google+