ВУГІЛЛЯ

На Луганщині легалізуються малі шахти недержавної форми власності
 

Керівник міні-шахт, що входять у ТОВ «Донбасвуглеінвест», Володимир Жулинський в молодості працював прохідником у знаменитій бригаді Героя соціалістичної праці Григорія Мордовцева, про яку знято фільм «Важкі метри».

А власні нелегкі метри на шляху легалізації роботи малого вугледобувного підприємства недержавної форми власності він пройшов вісім років тому. І сьогодні знає, як слід організувати роботу, щоб жителі території, де розташоване підприємство, повірили в перспективи і навіть дали йому наказ захищати не тільки їхнє право на працю, а й інші права як депутат.

Так було.Фото Олени ОСОБОВОЇ

Аль-Джазіра не все знає

Нині фільм «Важкі метри» про знамениту бригаду, натхненну шахтарську працю — в музеї. А шахта імені Чеснокова, де трудилися Мордовцев та Жулинський, як й інші сім, що колись входили до знаменитого об’єднання «Стахановвугілля», — засипані, затоплені, брутально ліквідовані, незважаючи на запаси чорного золота. Такі наслідки реструктуризації вугільної галузі 90-х років ХХ століття, коли на Луганщині закрили 45 шахт.

Край впав у депресію. Люди виживали як могли. Рили нори, намагаючись обушком та лопатою добути вугілля, щоб узимку обігріти будинок. Гинули в цих норах-копанках. Потім з’явилися круті «братки» з екскаваторами, і потворні земляні шрами спухли на величезних територіях. Про Донбас все частіше стали знімати фільми «про нелюдські умови праці в ХХІ столітті на копанках», як це зробили тележурналісти, відряджені каналом Аль-Джазіра. Писати оповідання, як місцевий журналіст Юрій Шипневський («Копанка», удостоєна  заохочувальної премії на конкурсі в Нью-Йорку).

Володимир Жулинський, залишившись без роботи, подався в бізнес, пов’язаний з металопрокатом. Досяг успіху. Та якось з дружиною і сином вони вирушили в ліс зібрати шипшину. Проїжджали повз шахту «Бежановська», де колись працював Володимир. Там саме залізною «бабою» руйнували колишній адміністративно-побутовий корпус. У Жулинського йокнуло серце. Чи не тоді він прийняв рішення повернутися у вугільну галузь?

Так є. Шахта  «Бежановська-3»

Техніка безпеки однакова для всіх

Коли навесні 2011 року керівник Міністерства палива і енергетики Юрій Бойко приїхав на Луганщину, йому запропонували розпочати робочий візит з подорожі на гелікоптері. І з висоти польоту «місячний» пейзаж хаотичного грабунку надр постав у всій відразі. Це справило належне враження на людину, від якої залежать перспективи галузі. Потім Юрія Бойка запросили подивитися малу шахту «Бежановська-3». Як приклад зовсім іншого підходу до організації виробництва і праці.

Керівники області наголошували: «Головне в даному питанні, щоб працювали тільки легальні підприємства, на яких основним має стати вимога виконання всіх параметрів техніки безпеки».

Це повністю збігається з кредо Володимира Жулинського. Він каже:

— Поняття мала шахта і велика — це тільки розмір, але не організація праці. У нас працюють професіонали: на ключових посадах технолог колишньої шахти Чеснокова, директори колишніх великих шахт «Максимовська» і «Голубовська». Тих самих, що свого часу потрапили під реструктуризацію.

Коли почалися спроби легалізації цього бізнесу, ми оформили ліцензію на видобуток вугілля в районі шахти «Бежановська». Ми не вигадували щось особливе. До і після війні були так звані шахти-«комсомолки». Неглибокі, до 200 метрів. То був час активного підйому промисловості. Країна потребувала вугілля, до того ж — швидко. Тож активісти виїжджали в поле і за рік будували шахту, яка давала по 2 тис. тонн вугілля.

Ми пішли тим самим шляхом і створили шахту «Бежановська-3».

— Важко було оформляти ліцензію? — цікавлюся у бізнесмена.

— По інстанціях ми відбігали два роки, але 2004 року отримали дозвільні документи. Мабуть, ми з товаришем були серед перших, хто став оформляти роботу міні-шахти легально. У Києві на той час взагалі не було розуміння, навіщо це треба. Ми ж відразу стали на облік у гірничотехнічну інспекцію, підписали плани гірничих робіт у теруправлінні Держгірпромнагляду, провели атестацію робочих місць і взялися за розвиток підприємства. Перед відкриттям шахти ми відвідали Стахановський центр зайнятості та дали оголошення в газеті, провели зустрічі. На першу зустріч прийшли відразу понад 300 осіб. Це були чоловіки 35-38 років. Мої ровесники. З багатьма я вчився і працював свого часу на шахті. Деякі вже встигли повернутися з Москви із заробітків. Загалом, у нас практично відразу був набраний штат.

Володимир Жулинський пишається новою технікою, яку придбали, аби гірникам працювалось безпечніши. Фото автора

Територія відповідальності

Сьогодні у двох компаньйонів, колишніх однокласників і товаришів по службі Володимира Жулинського і Валерія Саковського, — три ліцензії. Володимир Анатолійович вирішив для себе, що освіти, яку колись отримав у гірничому технікумі, вже замало, тож вчиться в університеті за спеціальністю «будівництво шахт». Друзі подали заявку на ліцензію для будівництва нової міні-шахти поблизу колишньої «Луганської». Але папери чомусь гальмуються в Міністерстві екології.

— Мабуть, у міністерстві не уявляють плюси від роботи таких підприємств, як малі шахти? — запитую у бізнесмена.

— Але ж наші шахти жодної копійки дотації не отримують від держави ані на тонну вугілля, ані на покупку обладнання, — гарячкує Володимир Жулинський. — Ми  на самоокупності, самі собі інвестори. Будуємо шахту в чистому полі. Техніку купуємо нову й технології застосовуємо сучасні. Дбаємо про безпеку праці шахтарів. Вугілля видобуваємо хорошої коксової марки. І самі збагачуємо його. Але ми не конкуренти великим шахтам. Проблем зі збутом немає. Вугілля такої якості не вистачає.

Ми працевлаштували вже більше 400 осіб, а якщо порахувати ще й суміжників, які забезпечують підвезення робітників, матеріалів, ремонти — це ще, вважай, стільки ж людей.

Але є ще одне важливе завдання, яке ми добровільно прийняли. Це забезпечення життєдіяльності селищ, де колись були закриті великі шахти, а людей кинули напризволяще. Ми вважаємо своїм обов’язком допомагати цим людям усім, чим можемо. І ось що виходить. Я — житель Стаханова. Але в депутати Слов’яносербської районної ради мене обрали саме мешканці селища Весняне, поблизу якого побудована наша міні-шахта.

— Чому люди обрали в депутати керівника малої шахти? — ставлю запитання голові Веснянської сільської ради Тетяні Марченко.

— Наші села свого часу важко пережили ліквідацію колгоспу та «великої» шахти. Після того, як з’явилася міні-шахта, ми нарешті відчули допомогу. Керівники «Бежановської-3» допомагають нашим людям із працевлаштуванням, побутовим паливом для малозабезпечених, розчищенням доріг, ремонтом водоводів, облаштуванням дитячих садків, — відповідає голова сільради, до складу якої входить п’ять сіл. — Одне слово, тепер ми разом долаємо труднощі, святкуємо трудові перемоги і відроджуємо кращі традиції.

КОМПЕТЕНТНО

Прозорість поповнює бюджет

Дмитро ДРОЖЖИН,
начальник головного управління
промисловості та розвитку
інфраструктури Луганської
облдержадміністрації:

— Лише легальні підприємства в змозі забезпечити своїм працівникам максимально безпечні умови праці. Для тих підприємств, які мають намір працювати в правовому полі,  обласна влада готова забезпечити максимально швидке оформлення всієї дозвільної документації. Ми живемо в вугледобувному регіоні, де закриття шахт призвело не тільки до економічних, але й до соціальних проблем, головною з яких є безробіття місцевого населення. Тим часом легалізація міні-шахт підвищує поповнення бюджету області, дає контроль над видобутком, а також частково розв’язує низку інших проблем депресивних районів Луганщини.

Ми ведемо реєстр підприємств недержавної форми власності, що видобувають вугілля. Зараз на території краю є 68 малих шахт, з них три не уклали угоди з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підприємстві, сім — не працюють, дев’ять — не погодили Програми розвитку гірничих робіт.

У 2011 році обласна рада погодила 121 подання про дозвіл щодо використання надр з метою видобутку кам’яного вугілля. Робота легальних малих шахт дала б змогу залучити 702,6 млн грн інвестицій, видобувати додатково 3,7 млн тонн вугілля, забезпечити додаткові надходження до всіх рівнів бюджету, і, що важливо для нашого краю, забезпечити роботою майже 13 тис. осіб. Уже зараз обсяг вугілля, яке видобувають такі підприємства, перевищує 10% від загального видобутку Луганщини.

Позиція влади така: це має бути легальний, чесний, прозорий бізнес. З дотриманням усіх стандартів, з належним оформленням договірних відносин з найманими працівниками, з системою безпеки, яка найжорсткішим чином  контролюватиметься.

Промислова безпека поліпшується

Олександр ТРУФАНОВ,
начальник територіального управління
Держгірпромнагляду по Луганській області:

— На малих вугільних підприємствах недержавної форми власності в Луганській  області в 2011 р. було травмовано 88 працівників, що становить 7,5% від загального травматизму в вугільній галузі. До обліку територіального управління Держгірпромнагляду прийнято п’ять випадків зі смертельним наслідком.

За підсумками перевірки інспекторським складом територіального управління Держгірпромнагляду в січні цього року при перевірці 58 підприємств у 14 випадках було припинено ведення робіт, експлуатацію машин і механізмів.

Держгірпромнагляд неодноразово зазначав, що однією з найсерйозніших проблем цих вугільних підприємств було призначення на посади керівників та головних спеціалістів осіб, які не мають освіти і кваліфікації, що відповідає вимогам ст. 40 «Гірничого Закону України». Через це за поданням керівництва Луганського гірничого округу у 2011 р. від займаних посад було звільнено 29 працівників, ще на 16 матеріали передані до прокуратури.

З метою подальшого недопущення травматизму на нашу вимогу всі малі шахти  погодили паспорти ведення робіт в очисних та підготовчих вибоях з Донецьким науково-дослідним вугільним інститутом з питання управління гірським тиском і безпечного кріплення гірничих виробок.

Недоліки та порушення в галузі охорони праці на малих шахтах ще, безумовно, залишаються і їх чимало. Водночас, стан прав у питаннях промислової безпеки на вугледобувних підприємствах недержавної форми власності повільно, але поліпшується.