Голова Івано-Франківської облради
Василь СКРИПНИЧУК

Добротний будинок можна звести лише на міцному фундаменті. Для нашої держави таким фундаментом є місцеве самоврядування. Проте двадцять років самих лише розмов про децентралізацію влади аж ніяк не зробили його міцним і самодостатнім.

Чергова реформа системи місцевого самоврядування, реалізувати яку доручено Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, проголошує кардинальні зміни у структурі організації місцевої влади. Територіальні громади мають нарешті отримати широкі повноваження. Передбачається, що право територій і кожного населеного пункту на свій розсуд визначати стратегію розвитку, розпоряджатися ресурсами і заробленими фінансами стане потужним поштовхом для розвитку всієї держави. Чи готові до цього безпосередньо громади?

До речі, задовго до Майдану Івано-Франківська обласна рада першою в країні подала приклад дієвих зрушень у системі органів влади, ухваливши торік рішення про відкликання від обл?держадміністрації делегованих повноважень. Їх виконання мав узяти на себе сформований при облраді виконавчий комітет. Створення виконкомів обласних і районних рад замість державних адміністрацій є одним із важливих елементів нинішньої реформи.

Про ефективні шляхи реформування країни — у розмові з головою обласної ради Прикарпаття Василем СКРИПНИЧУКОМ.

Хто добровільно віддасть печатку?

— Василю Михайловичу, розумні люди вчаться на чужих помилках. Які фактори варто одразу нівелювати, аби гарні гасла про провідну роль місцевого самоврядування таки стали реальністю?

— Схоже, ми знову цілком свідомо прагнемо наступити на ті самі наші рідні граблі. Нова модель управління передбачає укрупнення адміністративних територій, а отже, суттєве скорочення в країні кількості сільських районів: із 490 до 150. Необхідно буде об’єднувати територіальні громади. Здійснити цей надзвичайно складний крок запропоновано через їхню добровільну згоду. Це означає, що кілька громад повинні з доброї волі наділити свого сусіда більшими правами і привілеями. Це важко навіть уявити, не те щоб реалізувати, тим більше через єдиний можливий у такому випадку механізм референдуму.

Можливо, в країні і знайдеться кілька міст і сіл, готових без жодних вагань віддати статус і печатку. Але загалом проголошений у нинішній реформі принцип добровільності може призвести до того, що вкотре гарні наміри зазнають сумної долі. Крах адміністративно-територіальної реформи 2005 року, запропонованої тодішнім віце-прем’єр-міністром Романом Безсмертним, спричинив, пригадаймо, саме спротив чиновників районного рівня. За десять років цей фактор опору новаціям у системі державного управління ще більш посилився, оскільки армія чиновників зросла. Не важко передбачити, що проти скорочення своїх посад виступатимуть і місцеві посадовці.

— Пропонуєте впроваджувати адмінреформу директивними методами?

— Іншого не дано, якщо хочемо домогтися позитивного результату. Директивно (але за зрозумілими чіткими критеріями — транспортної доступності, наявності відповідної інфраструктури тощо) доведеться визначати і адміністративні центри нових укрупнених територіальних об’єднань. Вирішити це питання голосуванням, погодьтеся, неможливо.

Водночас потрібно пояснювати жителям тих міст і сіл, які позбудуться владних установ, що замість того, аби утримувати на своєму бюджеті депутатський корпус і нікому не потрібний апарат чиновників, вони отримають за рахунок зекономлених коштів нову дорогу, відремонтований ФАП, дитячий садочок. До речі, у нашій області ми не дали в жодному селі скоротити амбулаторію чи фельдшерсько-акушерський пункт, як того вимагала запроваджена попереднім урядом медична реформа.

Землі громади працюватимуть на її користь

— З укрупненнями районів люди якраз бояться позбутися важливих адміністративних і соціальних послуг, за якими нібито доведеться їхати хтозна як далеко.

— Нині розвиток інтернет-технологій, зауважу, дає змогу владним установам максимально наблизити до населення надання консультацій, різноманітних довідок. Звісно, територіальна організація влади повинна бути максимально зручною для кожного жителя найвіддаленішого села. Такий її атрибут, як печатка, має бути завжди під рукою у територіальної громади. У Польщі, приміром (а ми в пошуках власної моделі місцевого самоврядування багато в чому спираємося на успішний досвід цієї країни), у кожному найвіддаленішому хуторі є представник влади — солтис, якого спільнота обирає з-поміж себе. Він може працювати на громадських засадах, а може отримувати від держави зарплату, розмір якої залежить від обсягу зібраних на його території податків, аби зацікавити посадовця розвивати у себе підприємництво і створювати нові робочі місця. Солтиса наділено повноваженнями вирішувати суперечки між                         людьми, які не потребують судових засідань, засвідчувати певні цивільно-правові відносини, приміром шлюб чи смерть людини. Для діяльності у селі соціальних служб, суду, нотаріату сільська рада зовсім не потрібна.

— Окрім економії місцевих бюджетів, який ще суттєвий позитив від зміни в областях адміністративних меж?

— Зможемо нарешті вирішити болюче питання використання земельних ділянок за межами населених пунктів. Територіальні громади не мають зараз права ними розпоряджатися. А місцеві державні земельні відділи і управління останнім часом настільки розперезалися, що розбазарили цю землю досить сумнівним інвесторам, які отримані ділянки використовують для спекулятивного перепродажу. Проблема стосується всіх областей, її активно обговорювали на нараді у віце-прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, який проводить проголошену управлінську реформу. Після об’єднання територіальних громад ці землі вже належатимуть громаді й працюватимуть на її користь.

Кадри з неба не впадуть

— Найдосконаліша за формою управлінська структура втратить сенс без професійного кадрового забезпечення. А кадри завжди були слабкою ланкою місцевого самоврядування.

— Скажу банальну, на перший погляд, але важливу річ: кадри потрібно навчати. Ми одні з перших у країні розробили і запровадили дієву систему навчання виборних осіб, яку фінансуємо з обласного бюджету. У нашій області дуже широка мережа сільських і селищних рад — 476 і 24 (відповідно). Майже половина голів на виборах змінюється, з них багато хто вперше в житті обіймає таку відповідальну посаду. До речі, сьогодні майже 20% голів місцевих рад краю — молоді люди віком до 35 років.

Новачки мають змогу, навіть зобов’язані прослухати «курс молодого бійця», пройти фундаментальну фахову підготовку, необхідну для виконання покладених на них громадою завдань. Бо владна виборна посада — це не привілеї, як багато хто вважає, а важка робота і велика відповідальність. Підвищенням професіоналізму посадовців органів місцевого самоврядування успішно опікується Івано-Франківський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій. Зауважу, що депутатський корпус області загалом становить 10 262 особи. У переважній більшості це високоосвічені, інтелігентні, самовіддані люди, які щиро вболівають за потреби своїх громад, зростання їхнього рівня життя.

Загалом розвиток місцевого самоврядування на Прикарпатті, перетворення його органів на реальні, дієві та ефективні центри управління та розв’язання проблем місцевих громад — пріоритетний напрям роботи обласної ради нинішнього скликання. Ухвалено відповідну обласну програму, при голові обласної ради функціонує Консультативна рада з питань місцевого самоврядування.

— Цікаво, якими саме добрими для громади справами обертається висока кваліфікація місцевих посадовців?

— Уже кілька років в області діє система підтримки конкретних проектів розвитку місцевого самоврядування. Обласна рада оголошує серед сільських і селищних рад конкурс соціально-культурних проектів і програм, які потім фінансує. Проекти (а їх сільські голови готують самостійно, для того вони й проходили навчання) здебільшого спрямовані на реконструкцію, спорудження об’єктів соціальної інфраструктури, стосуються вирішення ніби простих і водночас важливих для громади питань: замінити вікна у дитячому садочку чи школі, привести до ладу дороги, провести вуличне освітлення, закупити нове обладнання для ФАПу. На їх реалізацію цього року в бюджеті області передбачено 8 мільйонів гривень.

Причому громади не залишаються осторонь, не чекають, поки їм дадуть кошти, а беруть участь у співфінансуванні таких проектів. Як правило, сільські ради виділяють зі своїх бюджетів 10% від загального кошторису, підключаються і районні бюджети. За такою схемою вдалося, приміром, облаштувати вже чимало сільських стадіонів. Зрештою, це спонукає громади розвивати на своїй території підприємництво, ефективно використовувати всі свої ресурси, вчитися самим заробляти гроші і наповнювати місцеві бюджети.

Розвинене місцеве самоврядування — не лише надійна опора демократичного розвитку суспільства. Воно є його засадничою цінністю, свідченням інституційної зрілості та гармонійності усієї соціальної системи держави. Тому важливо, щоб держава не побоялася до нинішньої осені оголосити місцеві вибори. Саме зараз на ідеях, на енергії Майдану до влади можуть прийти молоді, освічені, чесні люди, які запропонують нові підходи до вирішення проблемних питань, зможуть домогтися проведення адміністративно-територіальної та інших реформ, життєво важливих для країни. Якщо ж чекатимемо 2015 року, то втратимо момент. Чиновники на місцях зажиріють, підняти їх тоді з місця буде взагалі неможливо.

Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

До речі. В Івано-Франківському обласному архіві зберігається найдавніший документ місцевого самоврядування Прикарпаття — «Протокол засідання ради магістрату» містечка Войнилова за 1787 рік. Унікальним історичним артефактом є «Книга почесних громадян міста Коломия» (на фото), яку місцевий магістрат увів у 1846—1907 роках.

ДОСЬЄ «УК»

Василь СКРИПНИЧУК. Народився 22 червня 1958 року в селі Маркова Богородчанського району Івано-Франківської області. Має дві вищих освіти — педагогічну та юридичну.

Професійну діяльність розпочав учителем у сільській школі Закарпаття. Із 1993 року місце роботи — Івано-Франківська обласна рада. У листопаді 2012-го був обраний її головою. Кандидат юридичних наук, доцент, захистив кандидатську дисертацію з конституційного права на тему організації і діяльності обласної ради. Автор понад 50 опублікованих наукових праць, з-поміж яких одна монографія та навчальні посібники.