Олімпійський чемпіон
Василь Ломаченко: 

Удруге здобувши олімпійське «золото» на змаганнях у Лондоні, боксер Василь Ломаченко став героєм для всієї України, а для рідного містечка Білгорода-Дністровського — і поготів. Жителі Акермана — це стара назва міста, яка залишається у вжитку і донині, — влаштували своєму землякові тріумфальний прийом у стінах головної тутешньої пам’ятки — середньовічної фортеці. Кожен намагався сфотографуватися з чемпіоном, взяти автограф або просто засвідчити повагу. А зі сцени, прикрашеної великим фото олімпійського тріумфу Ломаченка, лунала популярна колись пісня «Звичайно,  Вася», переінакшена під нашого героя. Мер міста закликає молодь рівнятися на олімпійця, ветерани боксу кажуть, що такі боксери з’являються раз на 50 чи й 100 років, і порівнюють успіх Василя Ломаченка з польотом Гагаріна у космос.  

Сам винуватець свята дякує землякам за таку увагу, щиро радіє можливості побути у колі близьких та відпочити від тривалого і результативного бійцівського марафону, про перебіг котрого пресі розповідає доволі стримано і скупо.

— Олімпійські ігри схожі між собою, бо  там практично комунізм. Просто є якісь маленькі відмінності. В Пекіні (попередня Олімпіада, на якій Ломаченко здобув перше своє «золото». — Авт.) було величезне олімпійське містечко, нині в Лондоні його зробили набагато меншим: практично за 15 хвилин можна повністю обійти. Загалом, до Олімпійських ігор у Пекіні я претензій не маю. У Лондоні були маленькі нюанси, котрі не сподобалися мені та нашим хлопцям. Я вже висловлювався з приводу суддівства і не хотів би знову говорити про це.

— Після цієї Олімпіади ви збиралися перейти у професійний бокс. Чи зберегли ви цей намір?

— Не знаю, як буде далі, і поки не хочу про це думати і говорити. Адже вже невідомо звідки з’явилася інформація в Інтернеті, що ми підписали якийсь контракт із AIBA, і зараз усі починають це мусолити, кожен починає висловлювати свою думку з цього приводу. Тому давайте я спочатку відпочину, потім  прийму рішення — і це буде моє рішення, і я робитиму так, як я хочу, а не так, як гадає оточення. Тому що дуже багато порадників, дуже багато людей сторонніх, які ніколи не були у боксі і у спорті загалом, починають мені розповідати, що мені слід робити. Тому я зараз хочу просто відпочити.

Фото з сайту images.search.yahoo.com18

— З ким із професійних боксерів ви хотіли б зустрітися на рингу?

— Не певен, у якій вазі виступатиму, якщо перейду у професіонали. Я б залишився у категорії 59 — 57 кг. У цій вазі нині лідирує мексиканець  Хуан Мануель Маркес. Це відомий боксер, але він вже у літах, і я гадаю, що поки дійду до його рейтингу, до його рівня, він, радше за все, вже зав’яже із боксом. Коли чесно, я не замислювався. Це зараз буде цирком, якщо я почну розповідати, що, мовляв, хочу боксувати з Пак’яо  чи з Майвезером. Наразі це не мій рівень, оскільки вони — світові гіганти боксу, я себе таким поки що не вважаю.

— Одного разу ви сказали, що Клички — не ваші герої...

— Я такого не казав. Журналісти щось наплутали. Просто зауважив, що мені не подобається важка вага. А мої слова перекрутили і зробили такий ось заголовок до статті. (При цьому Василь погоджується, що не має тісного спілкування з братами Кличками).

— Нині багато спортсменів йде в політику. У вас таких ідей не виникало?

— Єдине, що я, напевне, хотів би зробити у подальшому, коли зав’яжу зі спортом, я хотів би зробити наш Білгород-Дністровський, наш Акерман, таким містом, куди люди приїжджали б замість покидати його.

— У різний час вас називали то білгород-дністровським спортсменом, то одеським, то київським. Ким ви себе вважаєте передусім?

— Від початку я вважаю себе акерманцем. Тому що я тут народився, жив тут і виступав під прапором Акермана. Зараз трішки змінилися і стосунки між керівними спільнотами, і мені довелося переселитися до Києва. Тобто у душі я виступаю за Акерман, а очки приношу  столиці.

Повага земляків важить не менше олімпійського золота. Фото автора

— Кажуть, що перед великими змаганнями ви перепливаєте Дністровський лиман (у найвужчому місці — 4 км.— Авт.)...

— Є певна система тренувань, яку розробив тренер — мій батько, і перед великими змаганнями, такими як чемпіонат світу чи Олімпіада, я справді перепливаю лиман за будь-якої погоди.

— Ви б хотіли, щоб ваш син також став боксером?

— Не знаю, не думав поки що про це. Просто хочу, щоб він був гарним хлопцем.

— Самі стали б боксером, якби не ваш батько?

— Ні.

Батько Василя, заслужений тренер України Анатолій Ломаченко, з такою категоричністю сина не зовсім погоджується:

— Не обов’язково боксером, однак він став би хорошим спортсменом у будь-якому виді спорту. Він чудово грав у футбол, боровся дуже пристойно — тому певен, що в будь-якому спорті, в якому почав би вдосконалюватися, він би досягнув серйозних результатів.

— А у боксі Василеві ще є що вдосконалювати?

— Коли б він виходив на ринг і не пропускав жодного удару або від його удару падали б у перші ж секунди — тоді можна було б сказати, що йому більше нема над чим працювати. А так треба відпрацьовувати і надійніший захист, і сильніший удар.

— Якими є плани щодо професійного боксу?

— Це Вася вирішує. Я підтримаю будь-яке його рішення.

— Ви ніколи не тиснули на нього?

— Не тиснув — але пояснював. У нас завжди була така демократична манера спілкування. Я наводив аргументи — він з ними погоджувався або ні.

— Бували випадки, коли батько мусив боротися із тренером?

— Ніколи: вважаю, що передусім я  батько, а вже потім — тренер.

— Тобто робили поблажки, намагалися не перевантажувати?

— Якщо батько розуміє, що сину  виходити на ринг і стояти проти тих, хто готовий на 100%, то коли я його жалітиму на тренуваннях чи він сам себе жалітиме, природно, йому це вийде боком. У нас, знаєте, кажуть: більше поту — менше крові.

— Після цієї Олімпіади заговорили про феномен українського боксу. Одне з пояснень шукали в тому, що для спортсменів це шанс піти у професійний бокс на великі гроші. Ви згодні з цим?

— Єдине пояснення —  це наша працелюбність. У мене виникає запитання: а для мексиканців це не шанс? Для кубинців, пуерториканців? І де вони всі?

Саме як винагороду за копітку виснажливу працю сприйняла друге олімпійське «золото» Василя його дружина Олена. Вона й сама знає ціну спортсменської праці — є майстром міжнародного класу зі спортивної акробатики. Тренувалася у мами Василя — Тетяни Михайлівни, у все тому ж Білгороді-Дністровському — Акермані. Так і познайомилися. Разом з Василем вони вже 6 років, а у жовтні буде рік їхньому шлюбу. Торік, 17 листопада, у подружжя народився первісток. Хлопчика назвали Анатолієм — на честь діда. Мама переконана, що він неодмінно стане спортсменом, «яким саме — він вибере самостійно». Зізнається, що за Василя їй буває страшно на кожному поєдинку. Але дружина чемпіона зовсім не мріє про ті часи, коли йому не треба буде виходити на ринг: «Це його робота, це його улюблена справа. А як можна жити без улюбленої справи?»

Іван ШЕВЧУК,
«Урядовий кур’єр»

ПОГЛЯД ФАХІВЦЯ

                                   
Олександр КРИЖАНОВСЬКИЙ,
президент Федерації боксу Одеської області
про стиль боксу від Василя Ломаченка:

— Техніка  унікальна. Передусім — це божевільна фізика. Він бігає кроси по 50 км, плаває у басейні по 4 години. Говорячи боксерською мовою, «передихати» його неможливо, тобто коли він піднімає темп — суперник просто починає задихатися. І при цьому він дуже економно працює, не робить нічого зайвого: якщо бачить прогалину — він у неї б’є, якщо бачить небезпеку — він іде у захист. Жодного зайвого руху, швидкість і фізика — і виходить те, що ми бачимо.

 

ДОСЬЄ «УК»

Василь ЛОМАЧЕНКО. Відомий український боксер-аматор, дворазовий олімпійський чемпіон 2008 та 2012 років, дворазовий чемпіон світу 2009 та 2011 років, заслужений майстер спорту України. Вважається одним з найсильніших і найтехнічніших боксерів за всю історію аматорського боксу.

2008 року отримав престижний Кубок Вела Баркера, котрий вручають найтехнічнішому боксерові Олімпійських ігор.