Один із моїх знайомих має трохи дивний «пунктик». Кожного, з ким зустрічається вперше, згодом неодмінно екзаменує двома запитаннями. А саме: скільки свят налічує наш календар? Друге: хто (або що) не підпадає під них, тобто залишається поза «датськими» урочистостями?
Як правило, співрозмовники стенають плечима або ж розводять руками. А чоловік багатозначно усміхається, насолоджуючись інтелектуальною перевагою. Хоч, як сам колись зізнався, теж не знає точних відповідей. Адже останніми роками календар «повніє» так інтенсивно, що годі встановити, коли бодай один день не має святкового забарвлення. Цілорічно відзначаємо Дні — то боротьби, то захисту, то підтримки, то запобігання… А об’єктами уваги чи вшанування стає все, що навколо живе і дихає, не кажучи про галузеві свята, які щільно «охоплюють» усе працездатне населення і навіть часто по кілька разів на рік.
А недавно полку свят в Україні прибуло. Верховна Рада узаконила День шахів, який відтепер відзначаємо в липні. Звісно, в цьому немає чогось надзвичайного чи тим паче несправедливого. Адже на полях із 64 клітинок влаштовують баталії мільйони любителів цієї мудрої гри на всій планеті. Сам у молодості виконав норматив другого спортивного розряду, та й тепер залюбки віддаю вільний час партії-другій з кимось із товаришів.
Та ось заковика. Багато прихильників інших видів спорту починають ремствувати: мовляв, а чому б не запровадити ще й інші Дні — наприклад, волейболу, велосипеда, шашок, покеру (не плутати з «підкидним»), футболу? Перелік можна продовжувати. А пенсіонер із сусіднього будинку, який основну частину часу разом із ровесниками забиває «козла» на столику біля під’їзду, запропонував запровадити День… доміно. А як аргумент навів досвід Нідерландів, де щороку вшановують цю дзвінку і по-своєму захопливу гру (щоправда, того дня голландці складають ряди з костей).
Справді, чим завинили інші види масового спорту, залишаючись поза персональною календарною увагою? Віддаючи належне шахам (як тут не пригадати незабутнього Остапа Бендера у «12 стільцях» із його сеансом одночасної гри і лекцією про Нью-Васюки, що стануть центром космічної Галактики), все-таки варто ризикнути і навести інший приклад. Скажімо, славнозвісну «Кавказьку полонянку», коли один із колоритних героїв наприкінці сеансу одночасної гри урочисто проголошує «Риба!», стверджуючи всенародну любов до доміно. Обидва рази автори не випадково зупинилися саме на цих видах масового відпочинку громадян.
Та хіба тільки доміно шанують у народі? Хоч про смаки і не заведено сперечатися, все-таки кожен з нас вважає ту чи ту спортивну гру най-най-най… І якщо вже взялися віддати належне котрійсь із них, варто було подумати і про так званий комплексний підхід: скажімо, об’єднати споріднені масові ігри й виокремити день для їхніх прихильників. Або ж запровадити День любителів (шанувальників чи вболівальників) спорту, який би не розділяв, а об’єднував багатомільйонну армію фанатів. А так шахісти почуваються на висоті, а шашкісти, велосипедисти, волейболісти тощо тільки мріють про власне свято.
За останні роки ми наплодили стільки святкових днів, що встежити за ними, а тим паче відзначати стає дедалі складніше. А життя підкидає нові спеціальності, професії, напрямки, які потребуватимуть календарного вшанування. Якщо «святоманія» і надалі зберігатиме такі темпи, доведеться випускати календарі з великими аркушами — аби вмістився перелік усіх свят. А кожному з нас ранок розпочинати з його вивчення, щоб не про∂авити свій день.