Екс-заступник начальника Генштабу ЗСУ Ігор Романенко заявив нещодавно, що американські експерти «пропонують Україні жорстко перекрити кордон (з окупованими Росією територіями Донбасу. — О. К.), нікого і нічого не пропускати, навіть ресурсів — електроенергії та води. І там дуже швидко складеться революційна ситуація, яка неприпустима для Росії». Остання, мовляв, «із цим не впорається» і так можна буде зрушити з місця «донбаський процес».
Як людина цивільна, але служила в армії й брала участь у військових навчаннях, підтримую таку пропозицію: якщо ми ще не можемо (як стверджують різні українські генерали та «великі експерти зі стратегами») перемогти Росію на Донбасі, то слід, мабуть, відрізати на певний час окуповані території Луганської й Донецької областей від України. Щоб жодного руху ні туди, ні сюди не було. Бо домовлятися з ворогом можна лише про умови капітуляції.
Розумію, що таким твердженням можу викликати невдоволення, а то й обурення тих політиків, які закликають Україну вирішувати всі питання війни на сході за столом переговорів. Але з ким вони збираються домовлятися? З баригами з «ЛНР/ДНР», які перетворили Луганськ та Донецьк на кримінальні столиці невизнаних республік? Чи з путіним, шойгу, герасимовим, медведєвим, за якими давно вже плаче Гаазький трибунал?
Не викликають співчуття в мене і розповіді про «наших» людей, які залишилися на окупованих територіях. Бо наші жителі Донбасу виїхали вглиб України зі сходу ще в 2014—2015 роках і живуть та працюють на нових місцях (зокрема й на перемогу), а не в сепаратистських республіках. Є, звичайно ж, питання, як їх там прийняли, але то тема іншої публікації.
А той, хто залишався на окупованих Росією територіях Донбасу навіть через п’ять (!) років війни, обрав собі шлях. І плач із Донецька, мовляв, ви нас покинули, не можна нині сприймати співчутливо. Бо одразу ж згадуються події початку війни, коли під колеса та гусениці військової техніки ледь не лягали деякі жителі Донбасу. А були й такі, хто брав у руки зброю і йшов воювати проти братів-українців, а не російського агресора, що приперся до нас зі своїм «рускім міром».
Перед очима в мене й досі стоять відеокадри, як жителі Шахтарська Донецької області з центральної площі міста обстрілювали з гармат позиції ЗСУ і сусіднє село, в якому жили земляки. Нахабства в них вистачило навіть на те, щоб знімати на відео, як встановлювали гармати біля пологового будинку, як місцеві чоловіки підносили снаряди до гармат, а потім — як тікали «вояки» в невідомому напрямку зі смертоносною зброєю, що чіпляли до вантажних машин. І ті, хто допомагав бандитам обстрілювати мирну територію сусідів-співвітчизників, реготали в камеру, навіть не турбуючись, що з українського боку можуть прилетіти снаряди у відповідь і постраждають їхні дружини, які з немовлятами лежать у пологовому будинку.
З такими «нашими» ні я, ні родичі загиблих на Донбасі українських вояків не хочуть жити в одній державі. Отже, й не повинні ми ділитися з ними електроенергією, водою, газом. Нехай росіяни забезпечують їхні комунальні потреби, завозять продукти харчування, інші товари.
Натомість «брати» з РФ пруть на окупований Донбас… експериментальні зразки зброї (наприклад 152-міліметрові керовані снаряди «Краснополь» та лазерні цілевказівники-далекоміри), використовуючи українську територію як полігон. За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Росія посилює розвідувально-диверсійну діяльність на Донбасі: її підготовлені фахівці з розвідки формують диверсійно-розвідувальні групи бойовиків для оперативного виявлення об’єктів ураження на передових позиціях і в тилу наших Об’єднаних сил.
Назад же, в Росію, їдуть віджаті в місцевого населення «братами» легковики, набиті награбованим. Один з очевидців цих подій писав в інтернеті, що мужик у плямистих штанях телефонував приятелеві в російське місто Батайськ і не соромлячись, що його слухають сторонні, пропонував «Шевроле Авео 2» «всєго-то за двє штукі».
«Знаю, — писав очевидець, — як смертним боєм били «на підвалі» власника алчевської служби таксі, вимагаючи в нього мільйон доларів (зійшлися на 300 тисячах), як стволом автомата вибили око чоловікові, який не віддавав свою «Ниву», як «п’яний казачок» в Антрациті заради забави стрельнув із підствольника по дитячій колясці, як посивів десятирічний хлопчик, якому «мишебрат» стріляв під ноги, досліджуючи, чи не намочить дитина штанці від страху».
І ось таких виродків — Васю із села Широкая Щель Краснодарського краю, який приїхав «укров пострєлять», щоб відпрацювати кредит на холодильник, або Гасана із приватної армії Кадирова разом із місцевими терпилами — ми повинні забезпечувати водою чи електроенергією? Я проти! Сто разів проти! Нехай вони там один одного перегризуть, як павуки в банці — нам з ними не по дорозі.