В Україні побільшало омбудсменів. У структурі Нацполіції створили управління захисту прав людини (УЗПЛ), перша група поліцейських-омбудсменів пройшла підготовку, і в кінці червня їм вручили відповідні сертифікати. Працівники УЗПЛ моніторитимуть, як дотримуються прав людини в установах поліції, зокрема в ізоляторах тимчасового тримання. Глава Національної поліції України Хатія Деканоїдзе зауважила, що нині рівень довіри до Нацполіції становить приблизно 48%, і назвала це «кредитом довіри», який правоохоронці мають виправдати. Однак поліцейським слід навчитися працювати за іншими принципами і правилами. «Робитиму все для цього. Впевнена, що й ці люди також, аби права людини були пріоритетними для Нацполіції України», — зазначила глава відомства.
Утім, кількість захисників прав людини в Україні може зрости — у різних професійних сферах нині обговорюють ідеї запровадження інституту галузевих омбудсменів. Скажімо, захисника прав бізнесменів або прав пацієнтів тощо. То скільки ж омбудсменів потрібно Україні? Про це розмовляємо з уповноваженим Верховної Ради з прав людини Валерією ЛУТКОВСЬКОЮ.
УК: Валеріє Володимирівно, нині Нацполіція має власних омбудсменів. Те, чим вони займатимуться, певною мірою дублює вашу діяльність. Чи взаємодіятимете ви з ними?
— Чесно кажучи, не називала б їх омбудсменами, тому що у них дещо інший погляд на низку проблем. Але те, що в Нацполіції відроджено цей підрозділ, дуже добре. Ми підтримували зусилля Національної поліції зі створення такого підрозділу, проводили навчання разом з ними і дуже розраховуємо на співпрацю. Адже в роботі Національної поліції України, як і будь-якого правоохоронного органу в будь-якій державі, все одно трапляються втручання в права людини. Наскільки ці втручання будуть законними, наскільки вони відповідатимуть правам людини, зазначеним у законодавстві нашої країни, а також у міжнародних договорах України, — залежатиме від підготовки співробітників Нацполіції. Від того як вона реагуватиме на неправомірні дії і неправомірне втручання у права людини. Цей підрозділ аналізуватиме, чи дотримуються представники правоохоронних органів у своїй роботі прав людини і якою має бути політика Національної поліції щодо порушення цих прав.
Сподіваюся, що мої подання до Нацполіції про порушення прав людини, які виявляю під час моніторингу і аналізу звернень громадян, цей підрозділ відповідним чином опрацює. Що він матиме повноваження реагувати таким чином, аби будь-яке порушення стало підставою для превенції аналогічних порушень у майбутньому.
УК: Тобто у вас поменшає роботи?
— Покладаю надію, що завдяки діяльності цього підрозділу поменшає. Адже нині наш моніторинг дотримання, наприклад, нового Кримінального процесуального кодексу України показує, що в багатьох ситуаціях його положення свідомо порушують працівники правоохоронних органів.
Зрозуміло, мені потрібна відповідна реакція Нацполіції, щоб таких порушень не було в подальшому. Тому сподіваюся, що кожне подання стане підставою для відповідного реагування цього підрозділу, який матиме відповідні важелі впливу на роботу Національної поліції.
УК: Ви сказали, що у вас різні погляди на низку проблем. На які саме і чи не призведе це до конфліктів?
— Думаю, що ні. У нас теоретично мають бути однакові підходи, ∂рунтовані на стандартах щодо прав людини. Але погляди різні через те, що мій погляд більшою мірою правозахисний, а цей підрозділ Нацполіції має бути професійно орієнтованим. Саме тому я б не називала цих фахівців омбудсменами, які захищають виключно права людини. Вони мають розуміти і особливості кримінального процесу, і особливості законодавства. Звісно, вони матимуть трішки інший погляд. Але я розраховую на співпрацю і на те що матеріали, які ми надсилаємо до Нацполіції, стануть підставою для превенції порушень прав людини в майбутньому.
УК: А скільки захисників прав людини загалом потрібно Україні? У нас є омбудсмен дитячий, мають намір запровадити ще й фінансового, інших. На вашу думку, чи потрібні профільні омбудсмени і чи має бути у такому разі певний координаційний орган?
— Дозволю собі розділити питання на кілька.
По-перше, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який здійснює парламентський контроль і якого згідно з паризькими принципами поважно іменують інституція з прав людини, у нас один. Решту посадових осіб призначають різні органи. Це можуть бути уповноважений Президента України з прав дитини, уповноважений Президента України з прав інвалідів. Але вони не є представниками національної інституції з прав людини з погляду термінології ООН, Паризьких принципів.
УК: Тобто не швейцарська модель.
— Не швейцарська, навіть не модель інших держав, які справді мають кількох омбудсменів. Чи потрібен нам один омбудсмен або кілька профільних — це питання, яке підлягає великій дискусії в суспільстві. Адже громадянину простіше, коли він звертається до однієї інституції і не плутається в компетенціях різних інституцій.
Наприклад, куди звертатися 18-річному — до омбудсмена з прав дитини чи того, який здійснює загальний парламентський контроль?
УК: Як на мене, то до того, до кого першого достукається…
— Реагування має бути залежним не від того, до кого він достукається. Воно має бути від кожної структури. Хоча в мене щоразу виникає питання, наприклад, щодо тих країн, де є омбудсмени, які спеціалізуються виключно на захисті прав дитини. Хіба дитина — це не людина, і хіба вона має якісь інші права, ніж людина загалом? Виникає багато питань. Але досвід існування кількох омбудсменів з різних напрямів справді є в багатьох країнах. Тож Україні бажано розпочати цю дискусію і подумати про створення ще кількох інститутів захисників прав людини за напрямами. Наприклад, так званого інформаційного омбудсмена.
УК: Нині ваша структура виконує ці функції?
— Так. Але в 2014 році, коли ухвалили рішення про зміну Закону України «Про прокуратуру» і покладено функції з контролю за доступом до публічної інформації з прокуратури на офіс уповноваженого з прав людини, ми замінили собою в цьому сенсі всю систему прокуратури, яка досить розгалужена. Зрозуміло, наша структура — навіть з представництвами в регіонах України — не може замінити ту, яка доходила майже до кожного району. На нас поклали величезне навантаження. Ми маємо й інші навантаження, які стосуються інформаційних відносин. Це питання захисту персональних даних під час їхньої обробки. Це теж питання, яке потребує обговорення, чи нам потрібен окремий омбудсмен з цього питання чи вистачить одного, який відповідатиме за все.
Але це питання публічної дискусії, за результатами якої слід внести відповідні зміни до Конституції. При цьому треба пам’ятати, що інституцію можна називати омбудсменом тільки тоді, коли і на законодавчому і на практичному рівні буде забезпечено повну її незалежність. Лише тоді ця інституція відповідатиме Паризьким принципам, які визначають діяльність омбудсмена незалежно від того, чи це загальний захисник прав людини чи з певного напряму.
УК: А чи є країни, у яких омбудсмена взагалі немає?
— Так. Наприклад, у Білорусі.
УК: Як вважаєте, це краще чи гірше?
— Як на мене, це неправильно. Хоча б тому, що керівництво держави — парламент, президент, прем’єр-міністр — має отримувати інформацію не тільки з погляду їхніх підлеглих, а й альтернативну — стосовно ситуації з правами людини. А її можна отримати виключно від омбудсмена. Тому вважаю, що для нормального розвитку країни таку посаду слід запровадити. Білорусь, наскільки мені відомо, багато років дискутує щодо цього, зокрема із залученням міжнародних організацій стосовно того, яким чином створити інститут омбудсмена, чи він узагалі потрібен і яким він має бути. Та поки що рішення не прийняте, дискусії тривають.
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валерія ЛУТКОВСЬКА. Народилася в Києві. Закінчила Київський університет ім. Т. Г. Шевченка і Національну академію внутрішніх справ України. З 1997-го — консультант, заступник начальника управління, заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та правової допомоги, заступник директора, директор Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України.
Із 2006-го — заступник міністра юстиції України, з 2011 року — урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. В квітні 2012-го постановою Верховної Ради її призначено уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Заслужений юрист України.
Ми в Google+