Чотири дні на Донбасі уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія ЛУТКОВСЬКА проводила особисті виїзні прийоми громадян, на які насамперед запросили вимушених переселенців. Про те, які проблеми назвали люди, вона розповіла «Урядовому кур’єру».

— Валеріє Володимирівно, ви часто буваєте на Донбасі, але вперше провели особистий виїзний прийом. Чи вдалося скласти умовний портрет переселенця?

— Не ставила цього собі за мету. То завдання місцевої влади. Але наприклад Маріуполь успішно створив такий портрет і ефективно використовує переселенців як рушійну силу для розвитку міста. Там створили максимально комфортні умови для людей, що змушені були переїхати, змогли зробити так, щоб переселенці не почувалися ображеними, а місто отримало від цього позитив.

А ось у Біловодську із 20 тих, хто звернулися, 18 осіб говорили про проблеми з житлом. Скаржилися, що не можуть орендувати квартиру. Повідомили, що ціни на оренду на Луганщині зросли настільки, що зрівнялися з Києвом. Це свідчить про те, що, з одного боку, тут дуже велика проблема з житлом. А з іншого — що люди хочуть жити тут. Судячи з усього, такої змоги немає, й вони шукають інші варіанти для виживання. Це означає внутрішню міграцію.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська.

— Яке коло проблем, що з ними зверталися люди?

— Проблеми різні. Починаючи від оренди житла до припинення виплат допомоги на оплату комунальних послуг. Люди різні. Багато з них втекли через дуже складні обставини. І тепер вони у непростій ситуації, бо, судячи з розмов з ВПО, найчастіше в орендованій квартирі не вистачає меблів, холодильника чи пральної машини. Але ж все це є в залишеній квартирі, скажімо, в Луганську. Виникає запитання: чи можна все це забрати сюди? Люди розповідають, що у них маленька дитина, доводиться прати вручну, бо купити нову пральну машину не можуть.

— І що можна порадити в такій ситуації?

— В цьому разі — почекати. Тому що Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб саме розробляє порядок і список тих речей, які можна перевезти через КПВВ на лінії розмежування. Сподіваюся, найближчим часом такий порядок буде, і ми про це повідомимо заявників.

Люди у вкрай важкому становищі. І те, що держава повинна їх підтримати, — незаперечно. На жаль, допомога, яку нині надають переселенцям, недостатня. Маю на увазі переселенські виплати. Навіть якщо люди отримують їх у повному обсязі, найчастіше їм не вистачає цієї суми, щоб вижити.

— Напевно, серед тих, хто звернувся, було багато пенсіонерів, які змушені підтверджувати свої права на отримання пенсій?

— Цього разу таких заявників не було. Напевно, в них не було часу поспілкуватися з уповноваженим з прав людини. Але про проблему й так знаю. Знаю і про ситуацію з так званим пенсійним туризмом через лінію розме­жування, який, на жаль, у нас розвинений. І можу сказати, що вже протягом двох з половиною років говорю про те, що держава створила більшу проблему і для себе, і для людей, ніж змогла врегулювати ситуацію з пенсіями на непідконтрольній території.

— До речі, чи не було звернень звідти?

— У нас постійно триває таке спілкування. Завдяки партнерам з громадської організації «Донбас-SOS» щотижня проводимо разом з ними «гарячі лінії», куди можуть дзвонити й ті люди, які залишилися на непідконтрольній території. Вислуховуємо, намагаємося допомогти, якщо це нам під силу. Окрім того, є Фейсбук, електронна пошта — ми відкриті для всіх.

— Про що просять люди з тієї території?

— Ті, хто не зміг виїхати за станом здоров’я, за сімейними обставинами чи покинути лежачих родичів, позбавлені будь-якої підтримки й допомоги. Від деяких звучало навіть запитання: якщо йдеться про те, що це антитерористична операція, то ми заручники? Чому нас не вивозять? Чому нам не допомагають?

Нам телефонує людина і каже: я інвалід другої групи, патріот України, із задоволенням приїхав би, не хочу жити тут, але не можу вибратися сам. Держава не надала не лише фактичної можливості виїхати, а й десь жити, чимось харчуватися і якось піклуватися про сім’ю. Це одне з найболючіших питань, на котрі, щиро кажучи, мені нічого відповісти, бо це правда. Крім того, багато телефонують, лише щоб почути українську мову.

Дедалі частіше чую, що люди, які залишилися на непідконтрольній території, втомилися чекати, коли нарешті Україна повернеться.

Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ "УК"

Валерія ЛУТКОВСЬКА. Народилася 1972 року в Києві. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (з 2012-го), урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини (із січня 2011 року). Заслужений юрист України (2009).