Юрій ПИСАРЕНКО,
член Ради Асоціації дослідників
Голодоморів в Україні

Я народився в рік «головного» Голодомору і пережив голод 1946-1947 років, тож що таке недоїдати і втрачати сили через нестачу їжі, знаю на власному досвіді. Ця тема мені близька ще й тому, що працюю в Асоціації дослідників голодоморів. Ще 1993 року, коли вперше на державному рівні почали вшановувати пам’ять жертв, я ініціював, організував і провів велопробіг ветеранів із різних регіонів у 18 областях країни. Тоді ми не тільки проїхали територіями, охопленими в минулому голодом, і розповіли про пережите, а й зібрали в капсули землю з місць масових поховань людей, що померли від нестачі їжі. На деяких із них вже тоді були встановлені пам’ятні знаки на згадку про ті події. Згодом капсули урочисто поклали до пам’ятного знака жертв Голодомору 1932-1933 років на Михайлівській площі у Києві під час його відкриття.

За кілька років у мене накопичилося кілька запитань, на які, на жаль, так і не можу знайти більш-менш зрозумілої відповіді. Чому на державному рівні голодомором визнають події 1932-1933 років і майже дискримінують голод 1921-1923 і 1946-1947 років? Чому після того, як мені вдалося достукатися до відповідальних осіб і змінити в Указі Президента щодо встановлення Дня пам’яті жертв Голодоморів замість «Голодомору», а також зробити те саме у назві Меморіалу, у Кіровограді цього року зводять меморіал жертв Голодомору? Невже в Кіровограді населення голодувало лише раз, а не тричі? Коли ж я звернувся до директора Українського інституту пам’яті Солдатенка з проханням вплинути на кіровоградських ініціаторів, отримав пораду зробити це власними силами. Розбіжності у трактуванні кількості голодоморів українського народу знаходжу кожного разу, читаючи газети. Більшість пише про жертв одного Голодомору, меншість — про жертв голодоморів.

Я не розумію, чому ми вшановуємо жертв подій 30-х років і забуваємо чи майже не згадуємо тих, хто постраждав під час голоду у 20-ті та 40-ві роки? Невже люди винні, що були замордовані радянською владою «не в той» голодомор? Аби не було різних трактувань цього питання, пропоную внести зміни в законодавство і вшановувати жертв трьох голодоморів в Україні. Можливо, треба на високому рівні провести «круглий стіл» із залученням істориків та спеціалістів права, представників духовенства і діаспори, аби остаточно встановити істину і затвердити її на державному рівні.

На мою думку, ми не маємо права забувати про жодну знищену голодоморами людину!