10 травня 1933-го. На Оперній площі в Берліні розгоряється багаття з понад 20 тисяч книжок, які звезли сюди студенти націонал-соціалісти. Серед них твори всесвітньо відомих німецьких авторів Генріха Манна, Ериха-Марії Ремарка, Генріха Гейне. Це відбувалося тоді у всій Німеччині: в університетських містах палили книжки авторів, які не відповідали ідеологічним уявленням нацистів.

Генріх Гейне ще 1821-го написав: «Там, де спалюють книжки, врешті спалюють і людей». Якими ж пророчими виявилися ці слова! Адже вже за кілька днів після спалювання книжок Гітлер розпочав масове винищення євреїв, нині відоме світові як Голокост.

Символічно, що після Другої світової День книги в Німеччині відзначають саме 10 травня. А оригінальний пам’ятник спаленим книжкам на Бабельплац повертає кожного, хто буває в Берліні, в ті трагічні дні. Це підземна кімната під склом: із білими стінами та порожніми полицями на 20 тисяч томів, на які за один день збідніло людство. Німцям соромно за таку історію.

На жаль, майже через століття вона повторюється як фарс. Послідовники німецького фашизму під проводом нового фюрера жорстоко знищують не лише книжки з української історії, вони безжально руйнують нашу культурну спадщину. А нас убивають лише за те, що ми українці. Чи зупинить світ ненажерливого тирана?

«А заради чого ми тоді воюємо?»   

Ми ж, навпаки, пишаємося власною культурною спадщиною, дбайливо плекаємо її навіть у цю лиху годину. Чудовий приклад — відкриття величезної нової книгарні з гарною українською назвою «Ранок» у Рівному. 20 років поспіль у підвалах двох рівненських багатоповерхівок працювали книгарні з однойменною назвою, де продавали насамперед навчально-методичну літературу. Та з перших днів війни власники вирішили віддати ці приміщення під бомбосховища, щоб рівняни вберегли свої життя.

«Але розлучити наших постійних читачів із книжкою ми не могли, — каже офіційний представник видавництв навчальної літератури у Рівненській та Волинській областях, співвласниця нової книгарні Світлана Богінська. — Тому активно шукали приміщення для оренди. З допомогою міської влади знайшли — теж підвальне, але вже комерційне. Швиденько обладнали його, і тепер тут пахне свіжою фарбою».

Запах свіжої фарби справді неперевершений, а вибір літератури надширокий. Ти просто не можеш відійти від полиць у цьому книжковому королівстві, прикипаєш до нього. А пані Світлана розповідає про плани, як ще більше наблизити книжку до рівнян та гостей нашого міста. До речі, завдяки внутрішньо переміщеним особам Рівне приросло чисельно, дарма що частина його жителів іще за кордоном. Наймолодший покупець чотирирічний Сашко вже дає інтерв’ю. Каже, що читати ще не вміє, але для нього це неодмінно зробить мама. І вже не випускає з рук новеньку книжечку.

Світлана Богінська каже, що навіть не вагалася, відкривати чи ні книгарню в новому форматі. По-перше, пригадала слова Вінстона Черчилля, який у Другу світову слушно запитав у фінансистів, котрі представили йому бюджет зі скороченими видатками на культуру: «А заради чого ми тоді воюємо?». По-друге, зізналася, її не полишає відчуття, що наша перемога на фронті дуже близько. А духовна — вже за нами. Рівняни, як і всі українці, багато читають, а це ознака того, що ми відрізняємося від тих, хто залягає біля зомбоящика.

Саме книжки були і телевізором, й інтернетом для Рівненського міського голови Олександра Третяка в період його становлення. Тому і нині він легко цитує класиків. Він у захваті від нової книгарні. Каже, що в цьому книжковому королівстві можна проводити інтелектуальні вечори, спілкуватися з авторами та видавцями. Нація, яка читає, виховує дітей на українській книжці, надбаннях національної культури та народних традиціях, переможе. А відповідальний місцевий бізнес із такою соціально-духовною складовою неодмінно розвиватиметься. 

На жаль, чимало книгарень в Україні таки зачиняються. І не лише там, де тривають бойові дії. Невпинно дорожчає папір, пальне, отже і книжкова продукція. Тому відкриття цього найбільшого, за словами голови Всеукраїнської асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, книжкового простору на заході України можна вважати перемогою високого духу.

Друге життя для чверті мільйона книжок

Комунальне підприємство Рівненської обласної ради «Рівнекнига» подарувало нове життя 250 тисячам книжок найбільших харківських видавництв «Vivat» та «Основа».

Харків заслужено вважається видавничим центром України: півтора десятка видавництв, друкарні, сотні працівників. Спочатку працювали навіть у сховищах: там під час тривог готували підручники до нового навчального року. Однак через постійні обстріли та бомбардування роботу видавництва таки  згорнули.

Тож звернулися до рівненських колег із проханням розмістити на своїх складах літературу, яка опинилася під загрозою знищення чи окупації. На початку квітня перша вантажівка із книжками прибула на склади Рівнекниги. Її розвантажував небайдужий колектив та волонтери. Далі це робили з допомогою спецтехніки. І з усвідомленням, що українська книжка — потужна зброя в боротьбі за нашу ідентичність та незалежність.

«Підтримай Харків — купи книжку харківського видавництва». Ця акція триває в  магазинах Рівнекниги. Їхні працівники кажуть, що українські книжки продаються навіть краще, ніж до війни. Припадаємо до свого коріння, щоб не загубитися в уламках субкультур, а глибоко усвідомити, якого ми роду. Гордого, козацького, переможного!