ПАМ'ЯТЬ
Володимир ЯКИМЕНКО,
підполковник у відставці, член Ради ветеранської організації "Щит"
Напередодні Дня Перемоги пам'ять повертає мене до широкого поля поблизу Яготина, де два роки тому відкрито пам'ятний знак на честь загиблих тут у бою з фашистами воїнів-правоохоронців, останніх захисників Києва…
На обох берегах невеликої річки Супійка розкинулося мальовниче село Кулябівка. Живуть у ньому хороші, працьовиті люди, дбайливі господарі. Навколо - родючі поля, квітучі сади, затишні оселі. На вулицях бігає галаслива малеча, діляться сільськими новинами старенькі бабусі - усе дихає спокоєм, миром і теплом… Але так було не завжди.
Майже 70 років тому прокотилася селом страшна війна, про яку нині нагадують скорботні обеліски, яких немало в Кулябівці. У братській могилі на горі поховані партизани загону "Перемога або смерть!" разом із командиром С.П.Осєчкіним. Загинули вони всі тут у бою в 1941-му. На іншому березі річки, понад дорогою, височіє гранітна стела, на якій викарбувано імена 15-х загиблих на цьому місці воїнів. Рядові, сержанти, молодші і старші лейтенанти, капітан. Усі вони - бійці роти лейтенанта Акімова, що у складі зведеного полку наркомату внутрішніх справ із важкими боями виходили з оточення гітлерівських військ після залишення Києва.
Прорвавши міцне кільце ворожих військ під Березанню, бійці роти спочатку мали намір вийти до лінії фронту в північно-східному напрямку, між річками Недра та Супій. Зустрівшись біля сіл Жуківки і Малої Березанки зі значним скупченням німецько-фашистських військ, лейтенант Акімов повернув роту на південь. Але ворог був уже скрізь╔ 1 жовтня 1941 року правоохоронці вступили у свій останній бій. Упродовж дня, стікаючи кров'ю, голодні, знесилені та зранені воїни билися з гітлерівцями. Близько полудня, відбивши чергову атаку, наші бійці самі контратакували німців, оточили і знищили в рукопашній сутичці групу ворогів.
Один з учасників бою в Кулябівці Д.Д.Романенко згадує: "У рішучій сутичці з фашистами між селами Кулябівка та Шевченкове, під Яготином, з одними гвинтівками та пістолетами стояла на смерть жменька працівників внутрішніх справ та червоноармійців. Оточені з усіх боків, без будь-якої надії на допомогу, ми билися з відвагою приречених. І хоч як багато гітлерівських вояків лежало вже на кулябівському полі, проте сили були нерівними і фашистам вдалося розбити нас. Багато моїх товаришів, ще зовсім молодих людей, полягло тут…"
Лише надвечір кільком вцілілим бійцям вдалося прослизнути крізь ворожі заслони і вирватися з оточення. Решта, приблизно сто бійців, загинули.
Минуле не поспішає розкривати свої таємниці. Із загальної кількості загиблих у Кулябівці пошуковій групі УСБ України у Києві наразі вдалося встановити лише 15 осіб. І серед них - ім'я капітана Михайла Івановича Череватенка, колишнього вчителя, який очолив колектив столичних правоохоронців уже під час оборони Києва. Двічі поранений, він знайшов сили піднятися в останню атаку і загинув як герой.
Капітан М.І. Череватенко, старші лейтенанти М.М. Акімов, І.М. Бей-Безпалько, Л.М. Ворновицький, молодший лейтенант Г.М. Міщурін, сержанти Б.Б. Карп, В.Г. На?горний, З.М. Огородник, Д.Г. Степанов, Т.О. Устименко, рядові В.В. Дискант, В.М. Струтинський, П.С. Ярмульський... Вони пішли у свій останній бій молодими - двадцятилітніми, тридцятилітніми, рятуючи свою Батьківщину від чужоземних поневолювачів.
…У День Перемоги біля солдатських меморіалів збираються місцеві жителі, вчителі і школярі, родичі загиблих, ветерани. Сюди приходять, аби вшанувати світлу пам'ять усіх загиблих за Вітчизну, всіх, кому ми зобов'язані сьогоднішнім мирним небом, нашим життям, життям дітей та онуків.
