Пологи виявилися важкими. Жінка, яка щойно розродилася, не почула очікуваного крику малюка і дуже тим переймалася. Лікарі тим часом вживали реанімаційних заходів, щоб новонароджений почав дихати. І все це перед об’єктивами кількох відеокамер та в присутності журналістів. Та в цьому не було нічого аморального. Бо і породілля, і немовля були... роботами. Але штучні тіла реагували на лікарські маніпуляції майже так само, як людські.
Після чергової інтубації легенів пластикове немовля почало дихати самостійно, його шкіра набула рожевого відтінку, малюк розплющив очі й нарешті подав голос. Практиканти зітхнули з полегшенням: позитивного результату досягнуто. Поки що у вигляді доброї оцінки в заліковці.
Їхній успіх потішив і нас, журналістів, запрошених на презентацію навчально-інноваційного центру практичної підготовки лікаря. Він нещодавно запрацював на базі Одеського національного медичного університету.
Манекен каже «дякую»
У мультидисциплінарній залі складні пологи опрацьовували одночасно акушер-гінеколог, неонатолог та реаніматолог. Загалом у центрі роботів та манекенів, що імітують людину або окремі частини її тіла, багато. Всі вони різні на вигляд, за призначенням, функціональністю та ціною. Від шматка багатошарового матеріалу, за структурою подібного до людських тканин, — на ньому майбутні хірурги вчаться зашивати рани — і до андроїдів найвищого ступеня реалістичності, що імітують реакцію людського організму на лікарські препарати і можуть навіть подякувати лікареві.
Навіщо вся ця «пісочниця», збагнути неважко.
— Не можна навчати майбутніх лікарів за рахунок життя хворих, — каже ректор Одеського медуніверситету Валерій Запорожан, автор ідеї і головний менеджер проекту.
Ще раніше, намагаючись зробити так, щоб виш випускав повністю підготовлених фахівців, ректор заповзявся повернути університету його клініки, які ще 1956 року влада вирішила вивести зі структури медичних вишів.
— 10 років тому нам вдалося отримати лікарню на Тінистій, яка майже розвалювалася. Ми зробили з неї зразково-показову клініку. Нині є рішення Кабміну, за яким нам передадуть всі наші заклади. Тож студенти, опанувавши теорію, матимуть змогу встановлювати хворим діагноз, планувати лікування. Новий центр дав змогу переходити від теорії до практики гармонійно, — каже ректор. — Бо хто наважиться брати на практику студента під час реанімації новонародженого, коли секунда зволікання може коштувати життя? В усьому світі ці питання вирішують із допомогою симуляційної медицини. Студенти напрацьовують там навички, і тільки після того, як бездоганно виконують операцію на робот, їм дозволяють працювати з пацієнтами.
Валерій Запорожан згадує, що коли студенти лише починали робити ці маніпуляції, то на дуже дорогому роботі порвали родові шляхи. Це типова помилка молодого лікаря, яка може коштувати життя пацієнтці. Тож нехай краще псують роботів.
Коли симуляція — це добре
За одним із приладів молодик з допомогою маніпуляторів нанизує кілечка на палички, відстежуючи дії на екрані. Все має вигляд звичайної комп’ютерної розваги.
Але ми вже знаємо, що в іграшки тут не граються. Цілком футуристичний стіл аnatomage виконує візуалізацію анатомічної будови людини на повний зріст, дає змогу демонструвати окремі системи організму: нервову, кровоносну, м’язи, кістяк тощо.
— Цей прилад, крім навчального, має ще й суто клінічне застосування, — пояснює завідувач кафедри симуляційної медицини Володимир Артеменко. — Він може працювати з цифровими зображеннями справжнього пацієнта, отриманими під час ядерно-магнітної чи комп’ютерної томографії. Хірург може прорахувати стратегію операції раніше, ніж візьме в руки скальпель.
Симулятор ультразвукової діагностики має навіть певні переваги перед практикою. Адже тут можна змоделювати вкрай рідкісні стани, до яких фахівець теж має бути готовим. Де в клініці триматимуть для практиканта пацієнта з аневризмою аорти, яка може щомиті лопнути?
На цьому тренажері з кілечками напрацьовують базові навички для ендоскопічних операцій, таких, що роблять без великих розрізів, — коли в невеликі отвори в тілі заводять інструмент для маніпуляцій. Тут користь від комп’ютерних симуляторів особливо помітна, адже й під час реальної операції лікар послуговується маніпуляторами і стежить за цими діями на моніторі.
— Тут передбачено три рівні майстерності. Доки не пройдеш найпростішого, машина не пустить до наступного, — розповідає про найдосконаліший симулятор ендоскопічної хірургії Simbionix Володимир Артеменко.
Нам показують, як має бути зупинена кровотеча під час пошкодження печінки під час операції. Імітували саме цей процес не випадково.
— Комбіновані політравми в зоні АТО трапляються дуже часто, — пояснює Володимир Артеменко. — Хірург, який має навички ендоскопії, може відразу побачити місце кровотечі й спинити її, врятувати людину. А те, що нема великих розрізів, значно зменшує ймовірність зараження, ризик якого в військово-польових умовах підвищений.
Довести цю передову технологію до зони АТО — одне з нагальних завдань, що стоїть перед медичним вишем.
Traumaman іде на війну
Під звуки вибухів з динаміків медики роблять непрямий масаж серця пластиковому травмамену. Це лише один з аспектів специфічної підготовки медиків, яку ще рік тому вважали незатребуваною. Валерій Запорожан каже, що три роки тому у виші закрили кафедру військової медицини. Зберегти її вдалося тільки завдяки перейменуванню в кафедру екстремальної медицини. Нині їй повернули і назву, і призначення: готують фахівців для АТО. А нещодавно ректор побував там разом з іншими викладачами.
— Досвід попередньої війни вже не підходить. Тоді переважали кульові поранення, нині — осколкові та контузії.
Тож створено новий цикл післядипломної підготовки. В основі — програми, за якими готують військових лікарів у США. Нині у виші чекають на дозвіл знову вирушити в зону АТО. Бо саме фахівці Одеського медуніверситету можуть передати тамтешнім медикам знання і навички, якими в Україні ще ніхто не володіє.
Валерій Запорожан вважає, що саме його виш забезпечує найвищий рівень медичної підготовки в Україні. Плекати свою першість одесити не збираються і готові щиро ділитися напрацюваннями. Картину псує брак коштів. Загальна вартість проекту сягнула два мільйони доларів. Перші закупки для центру зробили за рахунок валюти, отриманої за навчання іноземців. Кілька виграних грантів дали змогу придбати обладнання і підготувати фахівців за кордоном. До виготовлення витратних матеріалів та обслуговування техніки планують долучати вітчизняні підприємства, зокрема через уже створений науковий парк. Про виготовлення високотехнологічних комплектуючих, звісно, не йдеться, а ось муляжі для зшивання може виготовляти, скажімо, білгород-дністровський завод.