ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ
Лише 44% американських тат і мам цього року подали в українське консульство звіти про те, як ведеться дітям у нових родинах
Сполучені Штати Америки — країна, куди малюків з України за останні роки всиновлено найбільше. Так, протягом 2012-го саме до США поїхали 60%, або кожен другий хлопчик чи дівчинка, всиновлені з нашої країни за кордон. З них кожен четвертий малюк — з особливими потребами. Зазвичай це діти із синдромом Дауна, ВІЛ-інфекцією, хворим серцем чи судинами та іншими важкими, а часом і невиліковними хворобами. Нині ж на обліку в дипломатичних і консульських установах України в Сполучених Штатах перебуває 8255 дітей.
Згідно з графіком до 1 лютого 2013 року ці установи мали отримати від батьків-усиновителів 3364 звіти про те, як виховуються, розвиваються та в яких умовах проживають ці діти. Але надіслали їх лише 998 родин (44%). Ще гіршою була ситуація торік: таких звітів надійшло тільки 28%.
До 18-ти вони — українці
— Хочу нагадати, що відповідно до українського законодавства кожна дитина, усиновлена громадянами іншої держави, до моменту, коли їй виповниться 18 років, залишається громадянином України. Отже, у наших законах чітко прописано, що за долею кожного такого малюка має провадитися пильний нагляд працівниками дипломатичних установ. А кожна сім’я всиновителів, відповідно до зобов’язань, які вона надає Мінсоцполітки України і підтверджує під час ухвалення рішення про усиновлення в суді, зобов’язується звітувати про долю дитини й умови її проживання. Перших три роки — раз на рік, потім, до досягнення дитиною повноліття, — раз на три роки,— наголосив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко.
Особисто побувавши нещодавно в Америці й перевіривши стан дотримання прав українських дітей, усиновлених громадянами цієї країни, він виявив, крім невчасного подання звітів, такі найгостріші проблеми:
— дітей несвоєчасно ставлять на консульській облік;
— інколи іноземні суди допускають перевсиновлення іншою родиною дитини з України, не отримавши на це дозволу української сторони (Мінсоцполітики) й навіть не поставивши її до відома;
— буває, що родина усиновителів міняє місце проживання, забираючи із собою дитину, й не повідомляє в консульство нової адреси дитини.
А ще, на переконання Юрія Павленка, багато проблем виникає через недосконалість вітчизняного законодавства, яке регулює процедуру нагляду консульських установ за всиновленими дітьми. Тому й підмінилося нині поняття нагляду на подавання батьками формальних звітів. Адже для нормальної роботи не вистачає й самих консульських працівників, і фінансування їхньої роботи.
Замість реальності — «рожеві слоненята»
— Я також вважаю, що слід розробити процедуру аналізу звітів від батьків. І приділяти пильну увагу всім фактам, у тому числі й прихованим, які прямо чи опосередковано свідчать про проблеми в родині, у спілкуванні дитини з батьками, ровесниками, вчителями. Адже нинішні звіти видаються якимись дуже «причесаними», і цьому є пояснення, — зауважив Уповноважений з прав дитини.
У перші три роки після всиновлення дитина проходить адаптацію до нового середовища. Це інша країна, нові батьки та родичі, мовний бар’єр, нові обставини життя, нова школа, однолітки тощо. І це природно, коли в такий період виникають певні проблеми, невеликі конфлікти й непорозуміння. Але нові батьки бояться відверто про це розповісти. Адже вважають, що їх можуть визнати поганими вихователями і… просто відібрати сина чи дочку. Тому й «малюють» у звітах, так би мовити, «рожевих слоненят» замість того, щоб розповісти про проблеми і, можливо, навіть попросити про допомогу.
А коли три роки адаптації минають і малюка сприймають у родині вже як справді рідного, виникає інша проблема. Ні дитина, ні батьки просто не хочуть більше згадувати про те, що син або дочка були всиновлені. Тата й мами вважають, що не подаючи звітів або подаючи лише формальну відписку, вони захищають себе і дитину від нагадувань про минуле, яке часто для неї було дуже важким та небезпечним.
А тому головне завдання консульського працівника — пояснити всиновлювачам, що він не наглядач і не той, хто хоче розлучити родину. Консул — помічник і захисник для малюка в екстрених ситуаціях, які можуть виникнути. А ще він, так би мовити, посередник між українським малюком і країною його народження, родичами, які там залишилися, якщо в дитини вони є.
Невеликі конфлікти між усиновителями та дитиною — справа природна. Слід не замовчувати, а розв’язувати проблему. Фото з сайту bigpicture.ru
На особливому контролі
Станом на квітень на особливому контролі українських консулів перебувають чотири справи щодо малюків, усиновлених з України в Америку. Про деякі з них Уповноважений з прав дитини розповів докладно.
У першій — американська родина всиновила двох братиків і сестричку. І так сталося, що середній брат загинув з вини батька-усиновителя. Того вже засудили за законами Америки, і нині він відбуває покарання. Але консулу інформацію про загибель дитини не надали. Українська сторона дізналася про це лише через рік після трагедії. Причина — неповна й недостовірна інформація про усиновлену дитину. Виявилося, що спочатку ніхто, крім самих батьків, узагалі не знав, що дитина була нерідна. А коли почали з’ясовувати, чомусь вирішили, що хлопчик прибув із Росії. Туди й надіслали звіт. Тож в Україну він надійшов через понад 12 місяців.
Консул у найкоротший термін розшукав брата і сестру загиблого малюка. Дівчинку мати-усиновлювачка залишила в себе і продовжує її виховувати, але їм довелося змінити місце проживання. А старшого хлопця взяла під опіку інша родина. Були ретельно вивчені умови їхнього проживання та виховання. Хлопець і дівчинка всім задоволені, вони постійно спілкуються між собою та з деякими родичами з України й не висловили бажання повернутися.
У другій справі сталося таке. У 2010 році районний суд в Україні ухвалив рішення про усиновлення дитини у США. Все було зроблено законно, хлопчик поїхав до нових тата й мами за кордон. А 2011-го один з родичів дитини раптом почав оскаржувати це рішення. Він висловив бажання взяти малого під свою опіку. В результаті на початку 2013 року Апеляційний суд в Україні скасував рішення про усиновлення. Але ж дитина вже понад 2 роки живе в Америці з новими батьками, їй там добре, вона звикла і не хоче повертатися в Україну. Проте правовий статус хлопця у США нині невизначений. Рішення про всиновлення скасоване, й за законом він має повернутися. А отже, спільна робота батьків-усиновителів, консула та Уповноваженого з прав дитини має бути спрямована на те, аби вирішити це питання саме в інтересах дитини.
У третьому випадку мати-усиновителька, в родині якої проживали також троє дітей з України, захворіла на невиліковну хворобу і звернулася до консульства з проханням про розусиновлення. Адже батько, на її переконання, не зможе надати дітям належної уваги й турботи. Брати і сестра повернулися в Україну. І вже після того надійшла інформація, що, можливо, над дітьми у США усиновителі чинили насильство. Нині усі обставини перевіряються і з’ясовуються. Якщо інформація підтвердиться, українська сторона наполягатиме, аби цих горе-батьків притягнули до відповідальності.
— Щоб більше такого ніколи не сталося із жодною дитиною, до Державного департаменту США передані точні списки родин, умови проживання і виховання в яких наших дітей слід обов’язково перевірити. В першу чергу тих, які не подають звітів й, можливо, вже не вперше, — наголосив Юрій Павленко.
Зробити так, як краще для дитини
Отже, після повернення з відрядження Уповноважений Президента України з прав дитини надав до МЗС та Кабміну свої пропозиції для вдосконалення роботи консулів з усиновленими дітьми та їхніми новими родинами. Серед першочергових завдань — можлива ратифікація Україною Гаазької конвенції про захист прав дітей та співробітництво щодо іноземного усиновлення. Це, на думку Уповноваженого з прав дитини, дасть змогу якнайкраще узгодити законодавство України і законодавствами країн, куди найчастіше до нових батьків від’їжджають осиротілі малюки.
Від того, що кожне консульство веде документацію на цих дітей на свій розсуд, буває дуже складно зібрати всю інформацію в єдину базу даних для вивчення та систематизації. Тож слід розробити єдину систему, яка має спростити цю процедуру.
А ще, на думку Юрія Павленка, обов’язково слід розробити документ, який би чітко регламентував дії та повноваження консула в позаштатних ситуаціях. І тут також слід зважати на особливості країни усиновлення та її законодавства. Нині ж у вітчизняному законодавстві зазначено лише, що консул має діяти в рамках своїх повноважень. Але які саме ці повноваження — не розтлумачено.
Уповноважений з прав дитини також пропонує зробити єдине досьє дитини, усиновленої за кордон. До нього має вноситися вся інформація на маленького українця: постановка на консульський облік, звіти про умови проживання та виховання, інформація про зміну адреси, якщо таке трапилося тощо.
Слід також на законодавчому рівні забезпечити належне фінансування роботи консулів щодо відправлення листів-нагадувань родинам про звіти та пошуку родин, які змінили місце проживання, не повідомивши. А це — користування платними пошуковими ресурсами, відрядження по країні тощо.
Посадовець також переконаний: щонайменше на одну особу слід збільшити кількість працівників консульських установ, які займатимуться саме долями усиновлених дітей. Адже нині приміром у Сполучених Штатах за цю роботу відповідає один працівник у Центральному посольстві, який, за сумісництвом, працює ще в трьох Генеральних консульствах, а це не найкращим чином впливає на якість роботи.